Ян Сібеліус: відмінності між версіями

Помітний вплив на ранню творчість Сібеліуса зробили два фінських музиканти: мистецтву оркестровки його навчав [[Роберт Каянус]], диригент і засновник Асоціації гельсінкських оркестрів, а наставником в області симфонічної музики був музичний критик К. Т. Флодін. Прем'єра Першої симфонії Сібеліуса відбулася в [[Гельсінкі]] ([[1899]]). У цьому жанрі композитор написав ще 6 творів — останньої була Сьома симфонія (одночастинна Fantasia sinfonica), ор. 105, вперше виконана у [[1924]] в [[Стокгольм]]і. Міжнародну популярність Сібеліус завоював саме завдяки симфоніям, але популярністю користуються і його скрипковий концерт, й численні симфонічні поеми, наприклад, «Донька Півночі» (Pohjolan tytär), «Нічна скачка і схід сонця» (''Nattlig ritt och soluppgang''), «Туонельський лебідь» (''Tuonelen joutsen'') і «Тапіола» (''Tapiola'').

 

Більшість творів Сібеліуса для драматичного театру (усього їх шістнадцять) — свідчення його особливої схильності до театральної музики: зокрема, це симфонічна поема «Фінляндія» (''Finlandia'') ([[1899]]) і Смутний вальс (Valse triste) з музики до п'єси шурина композитора А.Ярнефельта Смерть (Kuolema); п'єса була вперше поставлена у Гельсінкі в [[1903]]. Багато пісень і хорові твори Сібеліуса часто звучали у нього на батьківщині, але за її межами майже невідомі: очевидно, їхньому поширенню заважав мовний бар'єр, а крім того, вони позбавлені характерних переваг його симфоній і симфонічних поем. Сотні фортепіанних і скрипкових п'єс і кілька салонних сюїт для оркестру ще більше поступаються кращим творам композитора, приводячи в зніяковілість навіть найвідданіших шанувальників його таланту.