Литовські Статути: відмінності між версіями

Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права князівства, норми римського, руського, польського і німецького кодифікованого [[Звичаєве право|звичаєвого права]], відповідна місцева судова практика, «[[Руська правда]]», польські судебники. Його положення були чинними на землях Литви і Русі-України аж до середини XIX століття.<br />

2-й Л.&nbsp;С. з уваги на особливу роль волинської [[Шляхта|шляхти]] при його укладанні званий Волинським, 1566&nbsp;р. (367 артикулів у 14 розділах), здійснив адміністративно-політичну реформу держави (поділ на повіти), а також поширив привілеї рядової шляхти. До сейму були введені, поруч з вищою палатою ([[пани-рада]]), представники рядової шляхти &nbsp;— повітові посли. Цей кодекс є юридичним оформленням панівної ролі шляхти в державі і дальшого обмеження прав селянства (в містах було чинним т.&nbsp;зв. [[магдебурзьке право]]).

Статут 1566&nbsp;р., в суті речей, на високому рівні кодифікаторської техніки завершив розвиток Великого князівства Литовського як правової держави, підтвердивши цикл реформ, що передували оголошенню самого Статуту. Відкриває цю низку актів королівський привілей 1563&nbsp;р. про скасування обмежень православних порівняно з католиками (це мало, як уже зазначалося, радше моральне, ніж юридичне значення). Наступний крок &nbsp;— це Більський привілей 1564&nbsp;р., за яким і для магнатів, і для шляхти запроваджувалися спільні виборні шляхетські суди за зразком земського судочинства в Польщі. Розвиваючи початі реформи, Віленський привілей 1565&nbsp;р. проголосив створення регулярних повітових сеймиків і вальних сеймів із правом шляхти «на містцях гловнійших повітом… зьєждчатися, радити, обмовляти й обмишляти». Утворення земських судів і повітових сеймиків вимагало уточнення адміністративно-територіального поділу держави, що тоді ж було проведене й зафіксоване у так званому «Списаньі повітов Великого князства Литовского й врадников в них». Згідно з новим адміністративним поділом, на теренах майбутньої України встановлено такі адміністративні одиниці-воєводства: Київське &nbsp;— з двома судовими (Київським і Мозирським) і двома несудовими (Житомирським і Овруцьким) повітами; Волинське &nbsp;— з Луцьким, Володимирським і Крем’янецькимКрем'янецьким судовими повітами; Брацлавське&nbsp;— з одним судовим повітом (Брацлавським) і одним несудовим (Вінницьким), а також Підляське та Берестейське (з Пінськом) Цей поділ, що з незначними змінами проіснував до кінця XVIII ст., безпосередньо торкався і політичних прав шляхти, бо лише володіння «осілістю», тобто маєтком, у конкретному повіті служило підставою для участи в місцевих сеймиках і надавало право голосу в земських самоврядних органах. У такий спосіб Другий Литовський Статут 1566 р. радикально зреформував усю систему органів влади й управління, остаточно утвердивши ідею самоврядної і шляхетської держави, зближеної в типі основних політичних структур із Польським королівством. Крім того, Другий Статут продемонстрував високий рівень системної правничої думки. Це розуміла й політична еліта Великого князівства Литовського, яка вважала, що її країна дуже урочиста та гарна.

Статут Великого князівства Литовського [[1588]] року, названий Третім, був складений після [[Люблінська унія|Люблінської унії]] [[1569]] року, об’єднанняоб'єднання [[ВКЛ|Великого князівства Литовського]] і [[Королівство Польське (1385—1569)|Корони Польської]]. Статут містив 488 [[артикул]]ів, розбитих на 14 розділів. Він позначався засвоєнням багатьох польських юридичних понять у заново систематизованому і значно поширеному кримінальному й цивільному праві Статуту, а особливо в остаточному закріпленні привілеїв шляхти і в повному закріпаченні селян. Цей статут, чинний, зокрема, у Київській, Подільській та Волинській губерніях до 1840, юридичне запровадив кріпосне право на Брацлавщині (тепер Вінницька і частина Хмельницької області) і Придніпров’їПридніпров'ї. Написаний руською мовою, а в 1614 його перекладено і видано польською, згодом&nbsp;— французькою, латинською та ін. мовами.

Договори, як правило, укладаються в письмовій формі. Інколи вимагалася їх реєстрація в суді та присутність свідків. Найпоширенішими були договори купівлі-продажу, позики, [[Договір майнового найму|майнового найму]]. Для забезпечення зобов’язаньзобов'язань застосовувалася застава. Право спадщини належало синам, дочки могли одержати не більше четвертини майна у вигляді приданого.

За вмисні злочини винний відповідав повною мірою. Наприклад, за вмисне вбивство злочинець карався смертю, а з його майна стягувалася т. зв. головщина, також ін. видатки, пов’язаніпов'язані з нанесенням матеріальної шкоди. При необережному вбивстві винний звільнявся від покарання, але зобов’язанийзобов'язаний був сплатити родичам убитого годовщину. Суд повинен був враховувати і вік злочинця. Так, не несли кримінального покарання неповнолітні особи (за Статутом 1566&nbsp;— які не досягли 14 років, а за статутом 1588&nbsp;— 16 років). Кримінальне законодавство знало просту і складну [[співучасть]].

У 1614&nbsp;р. з’явивсяз'явився 1-й переклад&nbsp;— редакція Л.&nbsp;С.&nbsp;— польською мовою у Вільно; 1811&nbsp;р. Л.&nbsp;С. перекладено на російську мову. Він був одним із джерел при укладанні кодексу московського царя Олексія Михайловича ([[Соборне уложення|«Соборне Уложення»]]) в 1649&nbsp;р.

* [http://litopys.org.ua/statut2/st1566.htm Статут Вялікага княства Літоўскага 1566 года. &nbsp;— Мінск, 2003. &nbsp;— С.35-263. За виданням 1855 року.]

* Статути Великого князівства Литовського: у 3 т. (4 кн) / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. &nbsp;— Одеса, 2002—20042002–2004.

* [http://www.philology.ru/linguistics3/zhuravsky-78.htm Журавский А. &nbsp;И. &nbsp;Деловая письменность в системе старобелорусского литературного языка // ''Восточнославянское и общее языкознание''. &nbsp;— Москва, 1978. &nbsp;— С. 185–191.]