З літа [[1918]] року, коли більшовики втратили владу на [[Донбас]]і, Іван Дубовий у складі [[Червона гвардія|червоногвардійських]] загонів бере участь в обороні Царицина (нині — [[Волгоград]]). У жовтні того самого року стає заступником начальника штабу 10-ї армії, що входила до Південного фронту [[Радянська армія|РККАРСЧА]] (командувач — Ситін П.П., члени {{comment|РВР|Революційна військова рада}} — [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталін Й.В.]], [[Ворошилов Климент Єфремович|Ворошилов К.Є.]] та Минін С.К.). СлідТреба зазначити, що: ситуація на Південному фронті склаласьсклалася так, що Ситіна було фактично відсторонено від справ, а його обов'язки виконував [[Ворошилов Климент Єфремович|Ворошилов]] — командувач 10-ї армії. І тільки за втручання [[Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу|ЦК]] [[КПРС|РКПРСП(б)]] [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]] та Миніна відкликано з [[Царицин]]а, а [[Ворошилов Климент Єфремович|Ворошилова]], що з якимним Дубовий перебувавбув у досить дружніх стосунках, переведено на посаду начштабу 1-ї кавалерійської дивізії.
Наприкінці [[1918]] року закінчилось перебування [[Ворошилов]]а на берегах Волги — він отримав посаду наркома з внутрішніх справ України. Так само в Україну пролягли й дороги Івана Дубового. На початку [[1919]] року «побратими» по обороні [[Царицин]]а, якихщо їх доля занесла на різні посади, отрималидістали серед українських військових назву — '''''«царичани»'''''.
