Королівство Обох Сицилій: відмінності між версіями

=== Утворення ===

 

 

Фердинанд відмінив конституцію 1812 року і обмежив всі ліберальні інституції в країні. Таємним договором з Австрією (1815) він зобов'язався не приймати конституцій і не допускати республіканських рухів у країні. Деспотичне правління викликало народне невдоволення, яке підтримувалося [[Карбонарії|карбонаріями]] і деякими угруповуваннями в армії.

 

 

У 1820 році, коли були отримані звістки про [[Іспанська революція (1820)|революцію в Іспанії]], почалося повстання в Неаполі. Революція вдалася: головнокомандуючим армією був назначений ліберальний генерал [[Флорестано Пепе]], король був приведений до присяги конституції (13 липня). В Палермо був заснований тимчасовий уряд (18 липня), який уклав особисту унію з Неаполем; була затверджена конституція 1812 року. Але невдовзі неаполітанські війська підкорили [[Сицилія|Сицилію]] і 5 жовтня взяли Палермо. В той час в місті [[Лайбах]] було проведено [[Лайбаський конгрес]], на якому був присутній Фердинанд I, яка відрікся від конституції, якій він присягнув. [[Австрійська імперія|Австрією]], [[Пруссія (королівство)|Пруссією]] і [[Російська імперія|Росією]] було прийнято рішення втрутитися в справи королівства Обох Сицилій. Неаполітанські війська після невеликої битви при Петі (7 березня) були розсіяні австрійським екзекуційним корпусом; 24 березня австрійці вступили в Неаполь, де, як і на острові Сицилія, з неймовірною жорстокістю був відновлений дореволюційний порядок.

Тільки за його сина [[Франциск I (король Обох Сицилій)|Франциска I]] (1825–1830), який залишався вірним системі батька, австрійська окупаційна армія була виведена з королівства. Син і престолонаслідник Франциска [[Фердинанд II (король Обох Сицилій)|Фердинанд II]] (1830–1859) був настільки ж деспотичним і [[Клерикалізм|клерикальним]], як його батько і дід. Він придушував будь-які опозиційні рухи, через що суспільство було досить напружене. Нова революція не змусила себе чекати.

 

 

Загальноєвропейська [[Весна народів|«весна народів»]] [[1848]] року охопила і королівство Обох Сицилій. Після повстання в Палермо, навіть після дарування Фердинандом II конституції, династія [[Бурбони|Бурбонів]] була визнана позбавленою влади: там був обраний сицилійський парламент, а на престол був запрошений герцог генуезький, син сардинського короля Карл-Альберт. Повстання перекинулося і в Неаполь, де король поспішив присягнути конституції, але це не дало бажаного результату. Між тим неаполітанські війська утвердились на східній частині острова, і, коли перемовини, які проводилися під час перемир'я, яке було заключене по настанові Англії та Франції, не увінчались успіхом, вони в квітні поновили військові дії і [[15 травня]] зайняли Палермо, що було рівносильно підкоренню всього острова.

 

 

 

Після об'єднання Італії в кінці XIX століття територія колишнього Королівства Обох Сицилій продовжувала зберігати певну своєрідність в економічних, соціальних, культурних і мовних аспектах і отримало загальну назву Південна Італія.

 

 

{{Італійські держави}}