Голосіння: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
мНемає опису редагування |
||
Рядок 18:
}}
'''Голосіння''' — [[ритуал]]ьний, ще [[Язичництво|дохристиянський]], [[Поховання|поховальний]] обряд, що супроводжується відповідними обрядовими піснями-плачами речитативного характеру, згодом також єдна з жанрових форм староукраїнської літератури<ref>Жайворонок В.
== Історія ==
Голосіння, як художній вислів туги й горя, болю й розпуки супроводять різні трагічні моменти в житті людини. Традиційно в Україні, як і в багатьох інших народів, голосіння складають органічну частинку поховального обряду та є ключовим жанром для розуміння генезису, поетики й стилю народної ліричної пісні, дум і балад.
Найпоширенішим різновидом жанру є поховальні голосіння.
Звичай голосити за померлими практично відомий у всіх народів. В описах культури найдавніших цивілізацій є згадки про голосильниць. Оплакування померлих культивувалося в римлян. Звичай оплакувати покійника у формі високопостичних голосінь здавна відомий арабам. Мусульманство, як і християнство у
Мистецький рівень голосінь досяг розквіту у період культивування професіональних виконавців, тобто тоді, коли оплакування було
Інформацію про давньоруські голосіння мають перші
Ольги за своїм чоловіком Ігорем, якого убили древляни:
{{text|«Хай поплачу я над гробом його і вчиню тризну мужеві моєму»}}
Рядок 36 ⟶ 37:
З часу прийняття християнства як офіційної релігії, а особливо з часу масового поширення його в Київській Русі, церква повела нещадну
боротьбу з усіма язичницькими обрядами і звичаями, в тому числі й з традиційними голосіннями. Звичай оплакувати покійника не відповідав
догматам церкви, яка трактувала смерть як радісне завершення гріховного земного життя, як Боже благословення, оплакувати яке
цінності було неможливо: старі язичницькі обряди співіснували з новими,
такі обряди, як весілля і похорон.
Перша згадка про українські голосіння як вид усної творчості
голосіння (мирологи), викликала зацікавлення цим жанром у багатьох європейських країнах, в тому числі й в Україні. Збірник К.Форієля у
рік його виходу був перекладений на російську мову М. І. Гнєдичем.
|