Симиренко Василь Федорович: відмінності між версіями

Навчався у вищому комерційному пансіоні в Москві, потім продовжив навчання у Санкт-Петербурзькому технологічному інституті, після чого протягом двох років  — у Паризькій вищій політехнічній школі, по закінченні якої отримав фах інженера-технолога цукроварства.

Знання механіки і талант до неї дав йому можливість сконструювати кілька цукрових машин на основі нових принципів фізики і механіки. Цим він привернув до себе увагу не лише в Росії, а й за кордоном. Зокрема, у 1876  р. Василь Симиренко зареєстрував патент на випаровувальний апарат, що вдвічі скорочував витрати палива на переробку цукрового буряка, а працюючи в хімічній лабораторії, винайшов нові способи виварювання цукру. Організував у себе на заводі виробництво пастили "«Українська"» та мармеладу, який успішно експортували за кордон і який прописували хворим у місцевій лікарні. Дорогий делікатес давав високий прибуток і звільнив країну від потреби імпортувати пастилу.

В. Симиренко турбувався не лише про технічне вдосконалення виробництва, а й про достатній освітньо-культурний розвиток місцевого населення. У Сидорівці діяли дві школи  — реміснича і сільсько-господарська. Викладання у них велось винятково українською мовою.

Василь Симиренко дуже любив український театр і тому посприяв утворенню аматорського колективу на Сидорівському цукровому заводі. Цей театр був одним із найкращих в Україні. Керував ним відомий громадівець Йоїль Руденко. До трупи, крім місцевої молоді та робітництва, входили також: Михайло Старицький, Марія Заньковецька, Ганна Затиркевич, Ганна Борисоглібська.

Був членом Київської Старої Громади ще з молодих років. У часи тиску на українську мову і культуру, Валуєвського циркуляра та Емського указу, мало яке українське видання на Наддніпрянщині виходило без допомоги Василя Федоровича. Він довгі роки підтримував перші всеукраїнські газети "«Раду"», "«Громадську думку"», часописи "«Україна"» і "«Літературно-науковий вісник"» та допомагав видавати за кордоном "«Україніше Рундшау"» і "«Рутеніше рев'ю"» для ознайомлення європейців з Україною.

Один із видавців "«Київської старовини"» Володимир Науменко засвідчував, що Василь Федорович передав на часопис понад 35 тисяч карбованців. З непідробним інтересом меценат стежив за діяльністю одного з перших українських видавництв "«Вік"», що одразу розпочало широку, як на той час, роботу і потребувало лише тимчасової матеріальної допомоги.

Коштом Василя Симиренка, але без розголосу, вийшло кілька видань "«Кобзаря"» Т. Шевченка. Допомагав також окремим письменникам, як наприклад, Михайлу Коцюбинському та Іллі Шрагові; за його матеріальної підтримки вели досліди і видавали праці Олександр Кістяківський і Павло Чубинський; на його щорічну допомогу в 600 крб. Петро Ніщинський переклав "«Іліаду"», видану у Львові.

Василь Федорович допомагав Михайлові Драгоманову в еміграції у Швейцарії і дав йому кошти на друкарню. Подарував 100 тисяч карбованців золотом на будинок для Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Протягом багатьох років матеріально допомагав українському гуртку в Київській семінарії, що дало студентам змогу утримувати бібліотеку і конспіративну квартиру, розповсюджувати українську книжку серед селян і організовувати з'їзди колишніх студентів семінарії тощо. Василь Федорович опікувався громадським зібранням "«Родина"», "«Товариством допомоги культурі і науці"» і "«Науковим товариством"».

Помер В. Симиренко, 7 грудня 1915  р. у Києві. Його поховали на Аскольдовій могилі.

Після його смерті Софія Іванівна, виконуючи волю чоловіка, дуже щедро видавала кошти на національні справи. Тоді, за домовленістю з удовою, для своїх потреб товариство купило друкарню Барського на Хрещатику. Тут планувалось друкувати нову щоденну українську газету. Колишній редактор "«Ради"» В. Ніковський взявся наново організувати і редагувати газету, якій дали назву "«Нова рада"». Маєток у селі Сидорівні дружина заповіла на заснування сільськогосподарської садівничої школи імені Василя Симиренка. Решту коштів  — на народний університет імені В. Симиренка у Києві з викладанням українською мовою, а свій особняк  — Українському науковому товариству.