Марія-Антуанетта: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Ykykykyk (обговорення | внесок)
уточнено написання імені
Немає опису редагування
Рядок 1:
[[Файл:MarieAntoinette1769-70.jpg|thumb|200px|Марія Антуанетта]]
'''Марія-Антуанетта''' ({{lang-fr|Marie Antoinette}}, {{lang-de|Maria Antonia Josepha Johanna von Habsburg-Lothringen}}; 1755-17931755–1793)  — королева Франції, дружина [[Людовик XVI|Людовика XVI]], дочка [[Марія Терезія|Марії Терезії]] і [[Франц I (імператор Священної Римської імперії)|Франца I]]. Від початку [[Французька революція|Французької революції]] натхненниця контрреволюційних змов та інтервенції. Засуджена [[Конвент|Конвентом]]ом і страчена на [[Гільйотина|гільйотині]].
 
== Австрійська ерцгерцогиня ==
Марія-Антуанетта з'явилася на світ 2 листопада 1755 у Відні і була 15 дитиною [[Марія Терезія|Марії-Терезії]] та імператора [[Франц I (імператор Священної Римської імперії)|Франца I Лотаринзького]]. [[Ерцгерцог|Ерцгерцогиня]]иня була названа на честь Діви Марії, святого Антонія Падуанського, свого старшого брата [[Йосип II|Йозефа]] і святого Іоанна. Усіх попередніх своїх дітей Марія-Терезія привела на світ без будь-яких проблем. Під час пологів останньої доньки виникли серйозні ускладнення, лікарі навіть побоювалися за життя матері. Важкі пологи та землетрус в Лісабоні, який відбувся 1 листопада 1755 і забрав багато життів, стали трактуватися як погані ознаки для новонародженої. Особливо враховуючи той факт, що хрещеними батьками Марії Антуанетти були король і королева Португалії, хоча їх представниками були ерцгерцог Йозеф і ерцгерцогиня Марія-Анна.
Дитинство і юність Марії-Антуанетти пройшли при дворі, в основному в палаці [[Шенбрунн]], в колі великої і люблячої сім’їсім'ї, яка однак дотримувалася суворих правил. Уже починаючи з трьох років, подібно до інших членів своєї сім’їсім'ї жіночої статі, вона повинна була носити корсет. Виховання в імператорській родині починалося з самого раннього віку і базувалося на суворій програмі, розробленій Марією-Терезією спеціально для своїх дітей. Програма занять включала в себе уроки танців, відвідування театральних вистав, уроки історії, живопису, правопису, вивчення теорії управління державою, трохи математики та іноземних мов. Дівчаткам також викладалися рукоділля і мистецтво ведення світської бесіди. Незважаючи на старання Марії-Терезії сучасники відзначали, що принцеса не відзначалася великою любов'ю до знань. Дівчинка надавала перевагу іграм над заняттями, а мати до певного часу не звертала увагу на її освіту. Марія-Антуанетта погано писала німецькою і французькою мовами, її музична освіта бажала кращого (хоча вчителем був сам [[Крістоф Віллібальд Ґлюк|Ґлюк]]), знання з історії та географії також були поверхневими. За рекомендацією єпископа Орлеанського в якості вихователя їй був призначений абат Вермон. Вермон вказував на наявність у маленької Марії-Антуанетти шарму, чудового характеру і вміння себе тримати. Вермон зазначав, що:
{{початок цитати}}У неї більше інтелекту, ніж можна було припускати, але, на жаль, через незібраність в свої дванадцять років вона не звикла його концентрувати. Трошки ліні і багато легковажності ускладнюють заняття з нею. Шість тижнів я викладав їй основи витонченої словесності, вона добре сприймає предмет, але мені поки не вдалося змусити її глибше зацікавитися викладеним матеріалом, хоча я і відчуваю що здібності до цього у неї є. Я зрозумів нарешті, що добре засвоює вона лише те, що одночасно і розважає її. <ref name="Ц">Цвейг С. Мария-Антуанетта. Портрет ординарного характера / Мария Стюарт. Мария-Антуанетта. &nbsp;— М.: Мысль, 1992, с.с. 361—362361–362. ISBN 5-244-00654-1</ref>.{{кінець цитати}}
 
За відгуками осіб, які знали Марію-Антуанетту, вона не прочитала до кінця жодної книги і завжди уникала серйозних розмов.
 
== Дофіна Франції ==
 
=== Союз Габсбургів і Бурбонів ===
У другій половині [[XVIII століття]] австрійські та французькі дипломати прагнули до союзу двох династій: [[Бурбони|Бурбонів]] і [[Габсбурги|Габсбургів]]. Запорукою міцності цього союзу повинні були стати династичні шлюби між 14-ма ерцгерцогами і ерцгерцогинями і нащадками династії Бурбонів, представники якої в той час правили у Франції, в Іспанії, в Королівстві Обох Сицилій і Пармі. Цей захід покликаний був поліпшити політичні відносини Австрії з іншими державами та зміцнити її положення у Європі. Французька і австрійська сторони розглядали різні варіанти: передбачалося одружити Людовика XV на принцесі династії Габсбургів, імператора [[Йосип II|Йосипа II]] на одній з дочок французького короля. Першим шлюбним союзом між династіями Бурбонів і Габсбургів стало одруження ерцгерцога Йозефа Йосипа II і [[Ізабелла Пармська|Марії-Ізабелли Бурбон-Пармської]]. Наступним був брат Йозефа Леопольд, майбутній імператор Леопольд II, одружився з принцесою Марією-Луїзою Іспанської. Третій син, ерцгерцог Фердинанд Карл, одружився на спадкоємиці Модени з дому Есте, герцогині Беатрисе Моденської-Есте.
На відміну від успішного втілення своїх планів відносно одруження своїх синів, Марія-Терезія зіткнулася з численними проблемами при влаштуванні шлюбів своїх дочок. Старша дочка, ерцгерцогиня Марія-Анна, через слабке здоров'я залишилася не заміжня. Плани щодо укладення шлюбного союзу між миловидною ерцгерцогинею Марією-Єлизаветою Австрійською та королем Франції Людовіком XV не здійснилися через те, що та захворіла віспою. У той час як ерцгерцогиня Марія-Христина Австрійська змогла обрати собі чоловіка, герцога Альберта Саксен-Тешенського, за своїм бажанням, ерцгерцогиня Марія-Амалія Австрійська була видана заміж проти її волі за Фердинанда I Бурбон-Пармського. Обидві ерцгерцогині Іоанна-Габріелла і Марія-Йозефа померли від віспи, таким чином ерцгерцогиня [[Марія-Кароліна Австрійська]] зайняла місце нареченої Фердинанда I, короля Обох Сицилій.
 
=== Одруження Людовика й Марії-Антуанетти ===
Укладення шлюбу між австрійською ерцгерцогинею Марією Антуанеттою і дофіном Франції мало стати останнім і найграндіознішим союзом між династіями [[Бурбони|Бурбонів]] і [[Габсбурги|Габсбургів]], а також посилити мир між Францією і Австрією. Марія-Терезія наполегливо домагалася від французького короля офіційної пропозиції. Воно було отримано в 1769 році. Після підписання шлюбного договору виявилися значні прогалини в загальних знаннях Марії Антуанетти і недостатнє володіння нею французькою мовою. Імператрицею були запрошені вихователі, викладачі танців та іноземних мов, які в найкоротші терміни повинні були підготувати юну ерцгерцогиню до виконання її обов'язків королеви Франції. З цього моменту і до самого від'їзду Марія Антуанетта спала в покоях своєї матері.
 
19 квітня 1770 року відбулося одруження за дорученням, де нареченого представляв ерцгерцог Фердинанд. 21 квітня Марія-Антуанетта, у віці 14 років, назавжди залишає Відень. 7 травня пройшла церемонія "«передачі"» на "«нейтральній"» території, на безлюдному рейнському острівці, поблизу Страсбурга. За правилами ритуалу дівчина повинна була розлучитися зі своїми австрійськими друзями та знайомими, які її супроводжували, а також повністю роздягтися. Це означало, що вона залишає все, що належало чужоземному двору і державі, щоб стати королевою Франції. Її одягнули у все французьке. З цього дня австрійська ерцгерцогиня Марія-Антонія ставала [[дофін|дофіною]]ою Франції Марією Антуанеттою. Королівська родина зустріла Марію-Антуанетту в Комп'єнському лісі.
 
16 травня 1770 в [[Версаль|Версалі]] відбулося друге одруження. Одне свято з нагоди одруження змінювалося іншим. Кульмінацією повинні були стати народні гуляння 30 травня 1770 року на сьогоднішній площі Згоди з музикою, феєрверком, вином, хлібом і м'ясом за рахунок казни. Народ товпився на площі і на підходах до неї. Ситуація ускладнювалася присутністю на площі будівельних котлованів. Піротехнічні ракети, з тріском і шипінням вибухали в натовпі, викликаючи паніку в народних мас. Люди, що прийшли на свято, кинулися в розсипну, наштовхуючись один на одного, багато потрапили в котловани або були затоптані натовпом. В результаті погано організованого свята загинули 139 людей і сотні були поранені. Загиблих поховали на кладовищі Святої Мадлен &nbsp;— 23 роки потому труп Марії-Антуанетти скинуть на цьому ж кладовищі в загальну могилу. Марія-Терезія розуміла, що дочка дуже молода і потребує керівництва, тому направила до Франції свого посланника Мерсі д'Аржанто . Він стежив за кожним кроком дофіни і докладно про все інформував імператрицю.
 
Фактично шлюб не був [[Консумація|здійснений]] &nbsp;— дофін страждав від [[Фімоз|фімозу]], потрібна була хірургічна операція, на яку Людовик довго не міг зважитися. Лише через сім років, після того, як брат Марії-Антуанетти імператор [[Йосип II|Йосип]] спеціально приїхав в Париж, щоб вговорити зятя на операцію, Людовик дав на неї згоду.
Неповноцінність чоловіка, її ненормальний шлюб зробили Марію-Антуанетту одержимою підвищеною активністю. Вона допізна проводила час на балах і маскарадах, які любила, тому що під маскою її не впізнавали або робили вигляд, що не впізнавали, і спала декілька годин на добу. Проста схильність до розваг перетворилося на нескінченну гонитву за задоволеннями, що скандалізували увесь двір. За легковажністю Марії-Антуанетти ховалася внутрішня розчарованість, усвідомлення негідного стану, що триває багато років. Королівська сім'я неминуче перебувала у фокусі загальної уваги. Неспроможність короля була прекрасно відома всьому двору і служила темою памфлетів, а поведінка Марії-Антуанетти породила чутки про її розбещеність, що поширилися по всій Франції.
 
== При французькому дворі ==
При французькому дворі молода і недосвідчена Марія-Антуанетта виділялася здебільшого в негативному плані. Її першою фрейліною була призначена мадам Нуальє, жінка досить строгих правил. Проте Марія-Антуанетта, відчуваючи надмірну опіку з боку літньої пані та обтяжуючись цією опікою, дала їй прізвисько "«Мадам Етикет"». Звичаї французького двору залишалися чужими принцесі, єдиною людиною, кому вона довіряла і в кого шукала підтримки, був посол Австрії, граф Мерсі д'Аржанто. Марією-Терезією йому була відведена також роль наставника принцеси, крім того він повинен був тримати імператрицю в курсі всіх подій при дворі. Таким чином виникло знамените листування Мерсі д'Аржанто, яке є безцінною хронікою життя Марії-Антуанетти з її весілля в 1770 році до смерті в 1793 році.
 
Перші три роки шлюбу вона перебувала під впливом не тільки д'Аржанто, але трьох незаміжніх дочок короля &nbsp;— Аделаїди, мадам Вікторії і мадам Софії. Вони використовували наївну і добродушну дофіну в своїх інтригах, спрямованих в більшості своїй проти фаворитки короля, яка була для трьох сестер небажаною персоною при дворі. Під впливом так званих тіточок Марія-Антуанетта стала негативно ставитися до фаворитки Людовика XV, мадам дю Баррі. Незважаючи на наявність в останньої великих зв'язків при дворі, дофіна на початку всіляко ухилялася від спілкування з фавориткою. Самій же дю Баррі було заборонено заговорювати з майбутньою королевою. Тільки після того, як кронпринцеса послухалася поради своєї матері пристосовуватися при дворі, вона адресувала дю Баррі свої знамениті сім слів: "«Сьогодні у Версалі щось занадто багато людей!"» Це були перші й останні слова з вуст дофіни, адресовані [[Мадам дю Баррі, Марі Жанна Бекю|мадам дю Баррі]].
 
== Королева Франції ==
Рядок 36 ⟶ 37:
Сходження на престол Людовіка XVI зустріли з ентузіазмом: всі сприйняли його як закінчення довгого епохи фаворитизму й очікували змін на краще. Дружина короля мала репутацію милосердної, щедрої і великодушної жінки.
 
Ставши королевою, Марія-Антуанетта звільнилася від опіки тіток Людовика XVI і своїх гувернанток.
 
{{початок цитати}}Я дуже всім цим схвильована і ще більше схвильована долею моєї доньки. Доля її буде або блискучою, або глибоко нещасною. Король, міністри перебувають у вкрай скрутному становищі, справи держави заплутані і розладжені, а вона така молода! У неї ніколи не було і, мабуть, ніколи не буде серйозних прагнень.{{кінець цитати}} &nbsp;— писала Марія-Терезія Мерсі д'Аржанто.<ref name="Ц430">Цвейг С. Мария-Антуанетта. Портрет ординарного характера / Мария Стюарт. Мария-Антуанетта. &nbsp;— М.: Мысль, 1992, с.с. 430—431430–431. ISBN 5-244-00654-1</ref>.
 
Мати закликала Марію-Антуанетту вести «спокійне та гідне життя» і «докладати всі зусилля на благо держави» і сподівалася на продовження дружніх відносин між Францією та Австрією заради європейського миру.
 
В оточення Марії-Антуанетти міг потрапити лише той, хто показав своє вміння розважати її. Ті, хто добре знали королеву, дивувалися, яких нікчемних людей наблизила вона до себе. За деякими винятками це були інтригани, які, користуючись дружбою з королевою, отримували вигідні посади, пільги і дорогі подарунки для себе і своїх родичів. Такою була найближча подруга королеви &nbsp;— графиня де Полиньяк, що походила із зубожілої аристократичної сім'ї. Зліт Полиньяк був стрімким. Всі члени її родини зайняли вигідні посади при дворі. Щорічно це сімейство з королівської скарбниці отримувало близько півмільйона ліврів. Невдовзі королева стає слухняним знаряддям недостойних людей зі свого оточення. Питання про призначення на будь-який пост вирішувала тільки Марія-Антуанетта, за спиною якої стояла Полиньяк.
[[Файл:Marie Antoinette Young7.jpg|міні|праворуч|200пкс|Марія-Антуанетта грає на арфі]]
Але винятки все-таки були. Наприклад, визнаний майстер у мистецтві катання на ковзанах шевальє де Сен-Жорж, який був партнером Марії-Антуанетти по льоду. У модній для вищого суспільства того часу розвазі &nbsp;— катанні на ковзанах &nbsp;— з королевою Франції не могла зрівнятися жодна жінка.<ref name="ЛС">Виктор Рыжкин. Ледовая сюита. &nbsp;— М.: Физкультура и спорт, 1975, с. 11</ref>.
 
Марія-Антуанетта захопилася роллю законодавиці мод. Король збільшив її утримання, але коштів на оплату убрань і прикрас все одно не вистачало. Марія-Антуанетта, знехтувавши королівською забороною, брала участь у азартних іграх. В салон королеви допускалися всі, хто був спроможний вести велику гру, в тому числі люди з поганою репутацією. За повідомленням Мерсі д'Аржанто, в 1778 році королева програла 171344 франків.<ref name="ПЖ">Шоссинан-Ногаре Г. Повседневная жизнь жён и возлюбленных французских королей. &nbsp;— М.: Молодая гвардия, 2003, с. 236 ISBN 5-235-02521-0</ref>.
 
Ще однією дорогою іграшкою для королеви став Тріанон. Марія Антуанетта зробила його своєю резиденцією, куди втекла від версальського етикету, що пригнічував її, з невеликою кількістю обраних. Цим викликала ненависть тих придворних, які не були допущені в її оточення.
 
Образ життя молодої недосвідченої королеви, яка часто порушувала [[церемоніал]] версальського двору і з самого початку охрещеною громадою як «австріячка», давав привід до численних наклепницьких вигадок. [[Намисто королеви|Історія з намистом королеви]] надзвичайно зашкодила її репутації і дала привід до злісних пліток, що охоче приймалися на віру. Ревно підтримуючи розпущену, жадібну і фанатично ворожу реформам придворну партію, Марія-Антуанетта в сильному ступені сприяла падінню [[Тюрго Анн-Робер-Жак|Тюрго]] і [[Мальзерб|Мальзерба]]а; вона відкрито втручалася в політику, підтримуючи інтереси Австрії з приводу подій в Нідерландах і Баварії.
 
З самого початку революції королева стала запеклим ворогом конституційно-демократичного режиму. При нападі черні на Версаль (5-6 жовтня 1789 року) її життю загрожувала серйозна небезпека. Коли вона переселилася з королем в [[Тюїльрі]], вона намагалася спонукати його до рішучої діяльності та зав'язала відносини з [[Оноре Габрієль Мірабо|Мірабо]] для порятунку монархії, але в рішучий момент всі плани розбилися об ненависть і недовіру Марії до вождя конституційної партії. Невдала спроба втечі 20 червня 1791 сильно погіршила становище Марії-Антуанетти і її чоловіка. Вона намагалася прискорити австрійсько-прусське вторгнення з метою порятунку трону і королівської родини, але насправді це привело до протилежного результату. Коли 10 серпня 1792 Тюїльрійський палац був узятий, вона зберегла спокій і гідність.
Рядок 56 ⟶ 57:
== Останні дні Марії-Антуанетти ==
[[Файл:The Tuilleries, 20th June 1792.jpg|міні|праворуч|200пкс|Напад черні на [[Тюїльрі]]. Марія Антуанетта захищає своїх дітей]]
Австрійський імператор [[Леопольд II (імператор Священної Римської імперії)|Леопольд II]], брат Марії Антуанетти, хотів допомогти своїй сестрі та її чоловіку і почав війну проти охопленої революцією Франції. Це викликало новий спалах повстання. Народ увірвався в королівський палац [[Людовик XVI|Людовика XVI]] і всю його сім'ю ув'язнили. Влада в країні перейшла до [[Конвент|Конвенту]]у.
 
Через п'ять місяців після страти Людовика XVI революційний Комітет громадського порятунку прийняв рішення перевести Марію-Антуанетту з [[донжон|донжона]]а замку [[Тампль]] в камери вежі [[Консьєржері]] на паризькому острові [[Сіте]]. Приймаючи це рішення, революційний трибунал розраховував на те, що австрійський уряд терміново приступить до переговорів про закінчення війни. Проте ні Австрія, ні інші європейські держави ніяк не відреагували на це. Зате деякі затяті роялісти стали розробляти план визволення королеви з в'язниці.
 
Марія-Антуанетта була доставлена в Консьєнжері 2 серпня 1793 і розміщена в камері, що виходила вікнами на так званий Жіночий двір. Камера була дуже стримано умебльована: ліжко з ложем з ременів, раковина, невеликий столик з ящиком, табуретка і два стільці. На королеві була траурна сукня, і вона мала з собою трохи білизни &nbsp;— білу нічну сорочку, пару батистових блузок, хустки, шовкові панчохи, кілька нічних чепчиків і стрічки. На шиї у неї висів портрет сина і його локон, захований в дитячу рукавичку.
 
Ні пера, ні паперу у королеви не було, і останні дні вона проводила за читанням і молитвами. Два рази на день їй приносили їжу: о дев'ятій ранку &nbsp;— сніданок (кава або шоколад з булочкою), а в полудень &nbsp;— обід (суп, овочеве блюдо, дичину або телятину і десерт). Вечеряла Марія-Антуанетта залишками від обіду.
 
[[Файл:Exécution de Marie Antoinette le 16 octobre 1793.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Страта Марії-Антуанетти]]
Рядок 68 ⟶ 69:
Звичайна ширма відділяла королеву від двох приставлених до неї [[Жандармерія|жандармів]]. Маркіз де Ружвіль будував плани по організації втечі королеви: задумано було викрасти її під час імпровізованого заколоту. Щоб попередити королеву, маркіз «випадково» зронив футляр від окулярів, в якому лежала записка з викладом плану. Прочитавши записку, Марія-Антуанетта розірвала її на шматочки і надряпала шпилькою на клаптику паперу: «Довіряюсь вам. Зроблю як ви сказали». Цю записку вона дала жандарму з проханням передати її кому треба, але охоронець тут же повідомив своєму начальству про підготовку втечі королеви. Після цього були посилені умови її утримання в камері і прискорені терміни судового процесу. 14 вересня її перевели в іншу камеру.
 
Процес над 37-річною Марією-Антуанеттою почався о 8 ранку 15 жовтня 1793. Захисником Марії-Антуанетти на процесі виступив Клод Шово-Лагард, а обвинувачем &nbsp;— дуже грубий на мову [[Фукьє-Тенвіль]]. Полеміст [[Жак Ебер]] звинуватив Марію-Антуанетту в [[Інцест|інцесті]], але вона не стала відповідати йому. Коли один із суддів запитав, чому вона не відповідає на пред'явлені звинувачення, Марія-Антуанетта сказала схвильованим голосом: «Якщо я не відповідаю, то лише тому, що сама природа відмовляється відповідати на подібні мерзенні звинувачення на адресу матері. Я закликаю всіх, хто може, з'явитися сюди». По залу прокотився гомін і засідання суду було перервано. А незабаром з показаннями виступив сорок один свідок. Зрештою королеву звинуватили в тому, що вона підтримувала зв'язки з державами, ворожими Франції, сприяла перемозі супротивника і зрадила інтереси країни.
 
На наступний день, 16 жовтня в 4:00 ранку, був зачитаний одноголосно прийнятий вирок до вищої міри покарання. Після читання вироку кат [[Шарль Анрі Сансон]] постриг наголо королеву і надів їй кайдани на відведені за спину руки. Марія-Антуанетта у білій пікейній сорочці, з чорною стрічкою на зап'ястях, з хусткою з білого мусліну, накинутою на плечі, і з чепчиком на голові, в лілових туфлях, що означало милосердя до народу Франції, сіла у візок ката.
Рядок 77 ⟶ 78:
 
== Примітки ==
{{примітки}}
<references/>
 
== Література ==
Рядок 95 ⟶ 96:
* Максим de la Rocheterie («Histoire de M.-A.», П., 1890);
* Nolhac, «La reine M.-A.» (П., 1890), доведено лишь до 5 октября 1789 г.
* Издания писем М. &nbsp;— Фогта фон Гунольштейна («Correspondance inédite de M.-А.», П., 1864) и Фёлье де Конша («Louis XVI, M.-A. et m-me Elisabeth», 1864-73) &nbsp;— подделки;
* вполне подлинны перечисленные в т. II, стр. 140, издания Альфреда фон Арнета и издание de la Rocheterie и de Beaucourt, «Lettres de M.-Antoinelle» (1895, т. I).
* Imbert de Saint-Amand, «La cour de M.-Antoinette» (П., 1895);