Уго Малагуті: відмінності між версіями

Популярність Малагуті принесли романи-притчі, що поєднують науково-фантастичні образи і сюжетні лінії з «вічними питаннями» філософської літератури, зокрема, пошуками «істинної» релігії. В «Дивах Сатани» [Satana dei Miracoli] (1966) втікачі Землі, яка потрапила під влажу технократів, (а роботи-інквізітори посилають «єретиків» і «відьом» на вогнище) знаходять обітовану планету, що обіцяє їм шукану релігійну свободу; проблеми починаються, коли справжній господар планети — Сатана, котрий спочатку прикинувся «добрим», вимагає від новонавернених прісних, щоб вони взялися за те ж, чим займалися їхні колишні гонителі-роботи: викорінювали єресь. Герой роману «[[Палац у небі]]» [Il Palazzo nei Cielo] (1970), позбавлений пам'яті, у своїх пошуках (на майже обезлюднілій Землі, — а також на Марсі і Венері, де його приймають за месію), — міфічного Вічного Міста (про яке кажуть, що це — Сховище Пам'яті, створене самим Богом) відкриває своє минуле і своє «я». Виявляється, герой — це перевтілення всемогутнього комп'ютера; той мешкав в якомусь позахмарному замку, а потім, вирішивши спуститися вниз, до людей, щоб розділити їх сумну самотність, стер власну пам'ять, залишивши собі лише ту її мізерну частку, що дозволяла проіснувати у вигляді людини.▼