Трансильванське князівство (1570—1711): відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 56:
При наступниках Бочкаї Трансільванія пережила свій золотий вік, особливо в правління [[Габор Бетлен|Габора Бетлена]] і [[Юрій I Ракоці|Дьордя I Ракоці]]. Габор Бетлен, що правив з [[1613]] по [[1629]] роки, постійно зривав всі зусилля німецького імператора приєднати Трансільванію і завоював репутацію за кордоном, відстоюючи протестантизм. Три рази він вів війну з імператором, двічі він був проголошений королем Угорщини, а за результатами миру в Нікольсбурзі (31 грудня [[1621]] року) отримав підтвердження умов Віденського договору [[1606]] року, а також сім додаткових округів в [[Верхня Угорщина|північній Угорщині]]. Наступник Бетлена, [[Юрій I Ракоці|Дьордь I Ракоці]], також успішно пручався німецькому тиску. Його головним досягненням став Лінцький мир (16 вересня [[1645]] року), останній політичний тріумф угорського протестантизму, який знову подтвердив умови Віденського миру. Бетлен і Дьордь I Ракоці також багато зробили для освіти та культури, їх правління справедливо називають золотим століттям Трансільванії. Вони щедро виділяли гроші на прикрасу своєї столиці [[Алба-Юлія|Алба-Юлії]], яка стала головним оплотом протестантизму в Східній Європі. Під час їхнього правління Трансільванія також була однією з небагатьох європейських країн, де католики, кальвіністи, лютерани і унітарії жили у взаємній терпимості.
Падіння [[Орадя|Надь Вараді]] ([[1660]] рік) намітило період занепаду князівства Трансільванія: Габсбурги стали набувати все більший контроль над цією територією. Князь Янош Кемені проголосив незалежність Трансільванії від османів (квітень [[1661]] року) і звернувся за допомогою до Відня, але секретна німецько-османська угода привела лише до подальшого підвищенню впливу Габсбургів у князівстві. Після поразки Османської імперії в [[
== Демографія ==
|