Комуністична партія Західної України: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 1:
[[Файл:Друкарська машинка КПЗУ.jpg|праворуч|міні|220пкс|Одна з друкарських машинок у нелегальній друкарні КПЗУ (1931)]]
'''Комуністи́чна па́ртія За́хідної Украї́ни''' (КПЗУ; до 1923 — ''Комуністична партія Східної Галичини'', КПСГ) — ліва політична [[Політична партія|партія]] створена в лютому [[1919]] року на установчому з'їзді у [[Івано-Франківськ|Станиславові]] (тепер Івано-Франківськ). Після входження Галичини до складу Польщі стала частиною Комуністичної партії Польщі. Розпущена 16 серпня, [[1938]] року за рішенням виконкому [[Комінтерн]]у.
 
== Історія ==
До жовтня, [[1923]] року — '''Комуністична партія Східної Галичини''' (КПСГ). Попередницею КПЗУ була [[Інтернаціональна Революційна Соціал-Демократія]] (ІРСД) — нечисленна молодіжна організація, що нелегально діяла в [[Галичина|Галичині]] в [[1915]]–[[1918]]. У заснуванні КПСГ взяли участь посланці з [[Наддніпрянської Україн]]и, члени партії боротьбистів.
 
Першим секретарем ЦК КПСГ було обрано колишнього боротьбиста К. Саврича (Максимович). Інший центр формування КПСГ знаходився в [[УСРР]], де в квітні [[1920]] було створено Галицький організаційний комітет КП(б)У (Галорком). У [[1919]]–[[1920]] КПСГ вважалася обласною організацією КП(б)У, але мала окреме представництво в Комуністичному Інтернаціоналі. Під час короткого існування Галицької Соціалістичної Радянської Республіки партія вийшла з підпілля і діяла під назвою Комуністична Партія Галичини (КПГ). 9 вересня 1920 на основі рішення Політбюро КПГ від 7 вересня було прийнято постанову про розпуск партії, її перереєстрацію та прийом нових членів.
 
Після остаточної окупації Галичини [[Польща|Польщею]] і підписання Ризького мирного договору 1921 КП(б)У уклала в [[Москва|Москві]] угоду з Комуністичною Робітничою Партією Польщі, згідно з якою КПСГ мала входити до складу КРПП. Це спричинило розкол КПСГ на дві частини, одна з яких виступала за приєднання до КРПП («капеерівці»), а інша — на чолі з О. Кріликом (Васильковим) — обстоювала організаційну самостійність («васильківці»). Тільки в [[1923]], після [[Рішення Ради послів держав Антанти щодо східних кордонів Польщі від 15 березня 1923 р.|Рішення Ради Послів Антанти про визнання Галичини за Польською державою]], «васильківці» погодились на приєднання до КРПП на правах автономної частини. КПСГ поширила свою діяльність на [[Волинь]], [[Холмщина|Холмщину]], [[Підляшшя]] і частину [[Полісся]] і була перейменована на КПЗУ. КПЗУ була складовою частиною КРПП (з [[1925]] року [[Комуністична Партія Польщі]]), але, маючи широку [[Автономія|автономію]], проводила свої [[з'їзд]]и ([[1925]], [[1928]] і [[1934]]), обирала ЦК і зберігала місце в [[Комінтерн]]і у складі польського представництва, її членами, крім [[українці]]в, були також [[поляки]] та [[євреї]], які проживали в [[Західна Україна|Західній Україні]].
 
Одним з підрозділів КПЗУ було створене в 1932 році, Центральне Єврейське Бюро (Центральне Жидівське Бюро), одним з основних завдянь якого була боротьба з впливом єврейських соціалістичних партій, переусім Поалей Ціон серед робітників. За період діяльності Єврейського Бюро (до 1936 р.) ним створено більш ніж 40 відділень, до склвду яких входило біля 1300 чоловік.
 
1920-ті роки були часом зростання впливу КПЗУ, чому сприяли успіхи [[НЕП]]у й [[Українізація 1920—30-х|українізації]] в [[УСРР]]. Партія діяла в підпіллі, проте під її впливом перебували й легальні організації (у [[1923]]–[[1924]] роках [[Українська Соціал-Демократична Партія]], у [[1926]]–[[1932]] роках [[Українське Селянсько-Робітниче Соціалістичне Об'єднання]] — Сельроб).