Козацьке коло: відмінності між версіями

 

Потреба у старих мала різні прояви. Але головним було те, що головною умовою виживання козаків в складних умовах навколишньої дійсності було потрібно накопичувати, аналізувати і засвоювати досвід попередніх поколінь. Саме в цій сфері були задіяні функції старих людей (на Січі — січових дідів). Все життя козака від колиски і до гробу було напруженим і невпинним навчанням. Спочатку козачок, а потім молодий і навіть не дуже молодий козак дуже уважно слухав старших і засвоював їх життєвий досвід і досвід їх попередників, збережений і донесений до нового покоління у думах і піснях, казках і переказах. По мірі появи власного досвіду і самі козачата ставали вчителями, навчаючи тих, хто був молодший за них, і так далі. Від успішного засвоєння досвіду своїх попередників, від розуміння справжніх причин їх успіхів і невдач в дуже великій мірі залежали власні успіхи і невдачі, а часто і саме життя козака. Хто погано вчився, того часто вбивали в першому ж бою. Всі стандартні і нестандартні ситуації, в яких опинялись їх батьки, діди, прадіди на війні, на полюванні, в побутових ситуаціях — вивчались, запам'ятовувались і були чудово відомі їх внукам і правнукам. Вони місяцями програвали ці ситуації, неспішно рухаючись безмежними просторами Євразії. Проходячи кіньми дороги вони не співали, а «грали» свої неповторні пісні. Але самі ці пісні і перекази з'являлись на світ і отримували право на подальше життя в більшості випадків на посиденьках в колі старих дідів.

 

== Посилання ==