Фокін Михайло Михайлович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Lorry (обговорення | внесок)
Shynkar (обговорення | внесок)
Рядок 47:
Кожен рік Дягілєв вимагав від своєї трупи нових постановок і в 1910 році Парижу були представлені «Жар-птиця», «Шехеразада», повернута на свою історичну батьківщину «Жізель».
Серед наступних робіт Фокіна можно виокремити «Петрушку» (1911), «Бачення троянди» (1911), «Тамар» (1912) і «Дафніс и Хлоя» (1912).
Проте наростання напруги між Дягілєвим і Фокіним призвело, у кінціврешті-кінціврешт, до розриву. Дагілєв уважав, що Фокін почав повторюватися, у той час як він потребував нових ідей і форм. Михайло Михайлович, у свою чергу, зауважував: «Про яке мистецтво може йти мова, коли єдина ціль — провокації!» Потайки від Фокіна, Дагілєв почав просувати свого улюбленця Вацлава Ніжинського в якості хореографа, доручивши йому постановку «Посляполудневого відпочинку Фавна». Більш того, Дагілєв доручив підняти завісу на спектаклі «Дафніс і Хлоя» на 30 хвилин раніше, а публіка зайняла свої місця лише до середини спектаклю. Про подальше співробітництво не могло бути й мови.
Після розриву з «Російськими сезонами» Фокін повернувся до Маріїнського театру, але звичної йому свободи він там не відчув і в 1914 погодився повернутися в «Російські сезони», куди його знову запросив Дагілєв через те, що Ніжинський мав піти, тому що Дагілєв не міг пробачити таємниче вінчання з угорською балериною Рамолою Пульською під час гастролів у Буэнос-Айресе. У «Російських сезонах» Фокін поставив «Метелика» Шумана, «Золотого півня» Римського-Корксакова, «Мідаса» Штейнберга й «Легенду про Йосифа» Штрауса. Успіх усіх тих постановок був досить помірним. Сезон 1914 року виявився останнім для співробітництва Фокіна й Дягілєва. Сергій Павлович ще робив спроби повернути великого хореографа, але Фокін розпрощався з «Російським Балетом» назавжди.
 
 
== Пізня творчість ==