Данилевський Григорій Петрович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Leonst (обговорення | внесок) м вилучена Категорія:Російські письменники з допомогою HotCat |
доповнення |
||
Рядок 27:
| Примітки =
}}
'''Даниле́вський Григо́рій Петро́вич''' ({{lang-ru|Данилевський Григорій Петрович}}; *{{ДН|26|4|1829|14}}, с. [[Данилівка (Барвінківський район)|Данилівка]], [[Ізюмський повіт]], [[Слобідсько-Українська губернія]] , тепер [[Харківська область]] — †{{ДС|18|12|1890|6}}, [[Санкт-Петербург]]) — [[українці|український]] [[російська мова|російськомовний]] [[письменник]] і [[публіцист]], чиновник, мандрівник, етнограф, історик, автор численних романів і наукових розвідок з минулого України. Член Харківівського стат. комітету (1863), Товариства шанувальників словесності при Московському університеті (1867), Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим (1868), Російського географічного товариства (1870).
Народився в селі [[Данилівка (Барвінківський район)|Данилівка]] ([[Ізюмський повіт|Ізюмського повіту]] [[Слобідсько-українська губернія|Слобідсько-Української губернії]]). Походив з козацько-старшинського роду. Син поміщика, колишнього офіцера П.Данилевського (1802—1838 або 1839) та його дружини Катерини (1810—1875), випускниці Харківського інституту шляхетних панянок, у дівоцтві Купчинової (за другим чоловіком — Іванчина-Писарєва).
До 1841 року здобував освіту вдома, потім — у Московському дворянському інституті, з 1846 — на камеральному відділенні юридичного факультету [[Санкт-Петербурзький державний університет|Петербурзького університету]]. Дебютував у журналістиці («Иллюстрация», «Звездочка», «Ведомости Санкт-Петербургской городской полиции»).
4 травня (22 квітня) 1849 року арештований у справі [[петрашевці]]в і замкнений до [[Петропавлівська фортеця|Петропавловської фортеці]], проте 22(10) липня випущений через недоведеність звинувачень. Підпав під поліційний нагляд. Після закінчення навчання зі званням кандидата (1850) служив у Міністерстві народної освіти. Співробітничав із часописами різних напрямків. 1851 року надрукував поетичну збірку «Крымские стихотворения», познайомився з [[Гоголь Микола Васильович|Миколою Гоголем]], якого певною мірою наслідував, а в літературній полеміці 1852 року підтримав.
У 1850—1852 та 1854—56 роках навідував Україну, південь Росії. Видав збірку «Слобожане» (1854), умістивши в ній, зокрема, «Повесть о том, как казак побывал в Бахчисарае» (раніше обнародувану в місячнику [[Современник (журнал, XIX століття)|«Современник»]], 1852, кн. 6). На основі даних, зібраних у відрядженнях од петербурзької археографічної комісії та морського міністерства виклав розвідки «Частные и общественные собрания старинных актов и исторических документов в Харьковской губернии», «Полтавская старина в отношении ко времени Петра Великого», «Суворовские бумаги, сохраненные в семействе бывшего его правителя дел Куриса», «Чумаки: Из путевых заметок 1856 г. о нравах и обычаях украинских чумаков», «Основьяненко» (остання разом із пізнішими біографіями [[Каразін Василь Назарович|В.Каразіна]] й [[Сковорода Григорій Савич|Г.Сковороди]], а також статтею «Харьковские народные школы (с 1732 по 1865 г.)» — у книзі «Украинская старина», виданій у [[Харків|Харкові]] 1866 і відзначеній Уваровською премією Петербурзької АН 1868). Виступав як драматург (п'єса «Пир у поэта Катулла»), прозаїк («Екатерина Великая на Днепре», «Хуторок близ Диканьки» тощо). Складав віршовані «Украинские сказки», котрі від 1853 витримали кілька видань. Перекладав [[Вольтер]]а, [[Вільям Шекспір|В.Шекспіра]] з оригіналів, фольклорні твори — з української на російську.
1857 року, пішовши у відставку та взявши шлюб з Юлією Замятиною, оселився на Харківщині, мешкав переважно в селах Петровське та Катеринівка [[Зміївський повіт|Зміївського повіту]]. Провадив археологічні розкопки. Обирався депутатом місцевого комітету з поліпшення побуту поміщицьких селян, губернським гласним, почесним мировим суддею. За дорученням уряду інспектував школи. 1868 року — присяжний повірений Харківського судового округу. Ініціював будівництво [[Південна залізниця|Курсько-Харківсько-Азовської]] залізниці.
Подорожував за кордоном (1860), налагодив кореспонденцію до [[Вільна російська друкарня|Вільної російської друкарні]]. Публіцистичні свої праці поширював і в легальній пресі (матеріали з сел. та нац. питань, а також мандрівні нотатки у петерб. часописах здебільшого підписував «А.Скавронский»). 1859 у газ. [[Одесский вестник|«Одесский вестник»]] надрукував нарис «Разбойник Гаркуша (Из преданий о Харьковской и Черниговской губерниях)». Автор низки соціальних романів і повістей, серед яких — «Село Сорокопановка» (1859), «Беглые в Новороссии» (1862), «Воля» (1863), «Новые места» (1867).
1869 року став на службу до МВС, од 1870 — помічник редактора, з 1881 — головний редактор газети «Правительственный вестник», із 1882 — член ради Головного управління в справах друку. З 1886 — таємний радник. У белетристиці значною мірою зосередився на творах історичного тематики, у тому числі «Потемкин на Дунае» (1876), «Уманская резня: Последние запорожцы» (1878), «Мирович» (1875—79), «На Индию при Петре I» (1879), «Княжна Тараканова» (1882), «Сожженная Москва» (1886), «Черный год» (1888—89). Був одним із фундаторів Харківського художньо-промислового музею. Кавалер орденів: [[Орден Святого Станіслава|Святого Станіслава]] 1-го ступеня (1881), [[Орден Святої Анни|Святої Анни]] 1-го ступеня (1883), [[Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира|Святого Володимира]] 2-го ступеня (1890).
Помер у місті [[Санкт-Петербург]], похований у селі [[Пришиб (Балаклійський район)|Пришиб]] (Зміївського повіту Харківської губернії). 1962 року в селі Данилівка йому споруджено пам'ятник. Бібліотека Данилевського (понад 3000 томів) зберігається в Харківській науковій бібліотеці ім. В.Короленка.
Автор [[історичний роман|історичних романів]]: «Мирович», «Княжна Тараканова», "Беглые в Новороссию", "Воля" та ін.
За мотивами однойменного [[оповідання]] письменника [[Бучма Амвросій|А. Бучма]] створив [[фільм]] «[[За стіною]]» ([[1928]]).
На честь цього літератора названо [[астероїд]] [[3964 Данилевський]].
==
* Збігці в Новоросії. Львів, 1892;
* Нові землі. Львів, 1897;
* Сочинения, т. 1—24. СПб., 1902;
* Письма П.А. Плетневу, И.С. и С.Т. Аксакову. «Русская литература», 1979, № 4;
* Письма к Я.П. Полонскому. В кн.: Ежегодник рукописного отдела Пушкинского Дома на 1978 г. Л., 1980.
== Література ==
* [[Українська радянська енциклопедія]]. Т. З. К., 1979. — С.237.
* Авсеенко В.Г. Мирович. Исторический роман в трех частях Григория Данилевского. «Русский вестник», 1879, № 9;
* Сокальский П. Поэзия труда и борьбы: По поводу 4-го полного издания «Сочинений Г.П.Данилевского». «Русская мысль», 1885, № 11–12;
* Уманець М. [Комаров М.] Г.Данилевський (Посмертна згадка). «Зоря», 1891, ч. 1;
* Трубачев С.С. Г.П. Данилевский. СПб., 1893;
* Данилевский М.Г. Г.П. Данилевский по личным его письмам и литературной переписке. Х., 1893;
* Семевский В. Петрашевцы: Студенты Толстов и Г.П. Данилевский, мещанин П.Г. Шапошников, литератор Катенев и Б.И. Утин. «Голос минувшего», 1916, № 11;
* Сидоров Н. О смерти Н.В. Гоголя: Неизданное письмо Г.П. Данилевского к О.М. Бодянскому. «Голос минувшего», 1919, № 1–4;
* Христюк П. Україна доби селянської реформи в творах Г.П. Данилевського. «Літературний архів», 1930, кн. 1–2;
* Свіясов Є.В. До історії написання праці Г.П. Данилевського «Основ’яненко». «Радянське літературознавство», 1980, № 12;
* Свиясов Е.В. Г.П. Данилевский в литературно-общественном процессе конца 1840-х – начала 1860-х гг. Л., 1982. class=zdan_lit>
* Авсеенко В.Г. Мирович. Исторический роман в трех частях Григория Данилевского. «Русский вестник», 1879, № 9;
* Сокальский П. Поэзия труда и борьбы: По поводу 4-го полного издания «Сочинений Г.П.Данилевского». «Русская мысль», 1885, № 11–12;
* Уманець М. [Комаров М.] Г.Данилевський (Посмертна згадка). «Зоря», 1891, ч. 1;
* Трубачев С.С. Г.П. Данилевский. СПб., 1893;
* Данилевский М.Г. Г.П. Данилевский по личным его письмам и литературной переписке. Х., 1893;
* Семевский В. Петрашевцы: Студенты Толстов и Г.П. Данилевский, мещанин П.Г. Шапошников, литератор Катенев и Б.И. Утин. «Голос минувшего», 1916, № 11;
* Сидоров Н. О смерти Н.В. Гоголя: Неизданное письмо Г.П. Данилевского к О.М. Бодянскому. «Голос минувшего», 1919, № 1–4;
* Христюк П. Україна доби селянської реформи в творах Г.П. Данилевського. «Літературний архів», 1930, кн. 1–2;
* Свіясов Є.В. До історії написання праці Г.П. Данилевського «Основ’яненко». «Радянське літературознавство», 1980, № 12;
* Свиясов Е.В. Г.П. Данилевский в литературно-общественном процессе конца 1840-х – начала 1860-х гг. Л., 1982.
== Джерела ==
* П.Г. Усенко. [http://history.org.ua/?termin=Danylevsky_G Данилевський Григорій Петрович] {{ЕІУ/2}}
[[Категорія:Українські російськомовні письменники]]
| |||