Червона армія: відмінності між версіями

Незабаром з'ясувалося, що нові формування мають низку істотних недоліків. Подібні загони були боєздатні лише короткий термін, потім в них починалася текучість складу, різке падіння дисципліни. [[Командир]]и вибиралися самими бійцями, що приводило до усунення строгих, вимогливих [[воєначальник]]ів. Допускалося і вважалося нормальним обговорення наказів, і часто замість того щоб почати [[наступ]], [[Загін (армія)|загін]] дискутував з приводу: вилазити з [[окоп]]ів або залишитися сидіти в [[оборона|обороні]], а в цей час [[противник]] проводив дії, згубні для цілого [[Фронт (військове об'єднання)|фронту]]. Всі ці явища: відсутність дисципліни, виборність командирів, [[колегіальність]] прийняття рішень, що доходила до обговорення наказів, були характерні для першого або, як його інколи називали, [[партизан]]ського періоду війни і отримали назву «''партизанщини''». Партизанські «армії» були не в змозі протистояти сильним угрупуванням противників більшовицької влади, таким як [[чехословацький корпус]], [[Донська армія|Донська]] і [[Добровольча армія]] — вони були дуже невеликі і неорганізовані. У травні 1918 року [[збройні сили]] Радянської республіки налічували лише 270 тисяч чоловік, що було недостатньо для боротьби на багаточисельних фронтах громадянської війни. Потрібно було перекласти армію на професійну основу, зробити її більш багаточисельною, викоренити партизанщину.

 

 

Засновником Червоної Армії часто називають [[Лев Троцький|Льва Троцького]], [[Міністр оборони СРСР|народного комісара військових і військово-морських справ]] 1918–1924. Йому вдалося створити [[Військова дисципліна|дисципліновану]] військову силу з різношерстих добровольців раннього періоду. Троцький провів рішення про мобілізацію до РСЧА колишніх царських [[офіцер]]ів, здолавши опір з цього питання фракції «лівих комуністів» на чолі з [[Бухарін Микола Іванович|Бухаріним]].