Баранівський порцеляновий завод: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Texnik (обговорення | внесок) доповнення, зовнішні посилання, шаблон |
Texnik (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
||
Рядок 5:
| вид компанії = Публічна
| засноване = кінець [[XVIII]] ст.
| галузь = [[порцеляна|порцелянове виробництво]]
| розташоване = [[Баранівка]], {{Жт}}<br>12700 , вул. Леніна, 55
| ключові люди = Кулакевич Віктор Арсенійович
Рядок 24 ⟶ 25:
Цікаво, що столовий посуд виготовлявся лише в гарнітурах. Окрім глибоких, мілких, десертних, пиріжкових тарілок, вази для супу, двох мисочок для оселедця, салатника, до них входило п’ять блюд різної величини, підливник, «соустерин», глечик для компоту з кришкою. Ось скільки тоді було потрібно порцеляни для того, щоб сервірувати стіл «за повною програмою»! У 1838 році польський письменник [[Юзеф Крашевський]] у листі до батька в село [[Омельно]] Луцького повіту хвалився, що з Баранівки для нього привезли вазу, салатник, 18 глибоких і 54 мілких тарілей, дві кухонні дощечки, стільки ж мисочок і сільничок.
{{Цитата|''При въезде в местечко Барановку видна група строений, имеющих в совокупности вид помещичьей усадьбы,- это фарфоровая фабрика Мезеров. Она расположена под лесом на реке [[Случ]]ь, в одной [[верста|версте]] от местечка... Глина вывозилась из-под деревни [[Кашперівка (Баранівський район)|Кашперовка]], что в 12 верстах от Барановки...''}}<ref>М.Теодорович «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии» ([[1888]])</ref>
На початку [[ХХ століття]] випуск столового посуду і ваз становив понад півтора мільйона штук. Наприклад, чайники виготовлялися такі: «''Рафаель''», «''ріпка''», «''грань''», «''широка грань''», «''рококо''», «''чайник з каскою''», «''чайник водний''», «''чайник доливний''», «''чайник для шинку''». «''Конде і троянда''», «''Отелло і Мірель''», «''Рафаель''» — назви молочників. Блюдця і чашки класифікувалися так: «гладенькі», «конічні», «манжет», «гавіленд», «паризькі», «американські», «гранчасті». А діапазон збуту визначався гаслом: «По всій [[Росія|Росії]] і
Придбавши фабрику у приватну власність, комерсант Грипарі так визначив головний напрям її діяльності: «Впровадження іноземних найновіших моделей вишуканих фасонів, щоб кожен з покупців міг за невисоку плату придбати виріб, який нескільки не поступатимється за міцністю, прозорістю і обробкою декорації дорогому закордонному аналогу».
Грипарі відрядив сина Петра стажером на одне з найпередовіших у той час в [[Європа|Європі]] керамічних підприємств — у [[Лімож]] ([[Франція]]). Натомість звідти запросив на роботу фахівця з проектування форм посуду та художника з розпису фарфору. Увагу колекціонерів з усього світу приваблювала порцеляна з Баранівки на міжнародних виставках: у [[Венеція|Венеції]] ([[1910]] рік), [[Рим]]і (1911 рік), [[Барселона|Барселоні]] (1913 рік), [[Лондон]]і (1913-1914 роки).
Фабрика переживала спади й злети. Виробляла і [[цегла|цеглу]], і канлізаційні труби, кількість працівників скорочувалась до півсотні.
| |||