Нюхальна сіль: відмінності між версіями

Нюхальні солі уживали ще давні римляни: [[Пліній Старший]] згадує їх як «аміачну сіль» (''Hammoniacus sal''). Існують свідоцтва уживання [[Алхімія|алхіміками]] ''sal ammoniac'', тобто нашатиру. У XVII ст. з'явилася інша назва нюхальної солі — «сіль оленячих рогів» — через те, що її отримували дистиляцією розчину оленячих рогів та копит. Нюхальна сіль була поширена у [[Вікторіанська епоха|вікторіанській]] Британії для опам'ятання знепритомнілих дам, у деяких місцях [[Констебль|констеблі]] спеціально носили з собою коробочку з нюхальною сіллю для цієї мети. Солі могли бути розчинені в [[Оцет|оцті]] або [[Етанол|спирту]] разом з віддушкою. У цьому випадку таким розчином змочували губку, яку носили у спеціальній коробочці, яка звалася «вінегрет» (''vinaigrette'' — від {{lang-fr|vinaigre}} — «оцет»)<ref>{{cite web|publisher=Jane Austen Society of North America|title=“Bad Smells” and “Fragrance”: Reading Mansfield Park through the Eighteenth-Century Nose|url=http://www.jasna.org/persuasions/on-line/vol35no1/friedman.html}}</ref>. Уживання нюхальних солей в [[Аптечка|аптечках першої допомоги]] було рекомендоване Британським [[Червоний Хрест|Червоним Хрестом]] та [[Швидка Допомога Святого Іоанна|Швидкої Допомогою Св. Іоанна]] під час [[Друга світова війна|Другої Світової війни]]<ref>{{cite web|publisher=Caring on the home front|title=Air Raids fact sheet: First aid kits|url=http://www.caringonthehomefront.org.uk/factsheets/firstAidKits.htm}}</ref>.