Вересай Остап Микитович: відмінності між версіями

| інші_імена =

| зображення = Veresai02.jpeg

| підпис_зображення =

| ім'я_при_народженні =

 

Понад сорок років мандрував містами і селами України. Його помітив [[художник]] [[Жемчужников Лев|Лев Жемчужников]], який записав від Остапа Вересая кілька пісень, намалював його [[портрет]] і познайомив з [[Куліш Пантелеймон|Пантелеймоном Кулішем]], який також записав від нього кілька пісень. Куліш розповів про Вересая [[Шевченко Тарас Григорович|Тарасові Шевченку]], який [[1860]] року послав Вересаєві гроші та свого [[Кобзар (збірка)|«Кобзаря»]] з підписом: «Брату Остапу від Т. Г. Шевченка». [[Жемчужников Лев|Л. Жемчужников]] та [[Куліш Пантелеймон|П. Куліш]] умовили Остапа Вересая взяти до себе кількох учнів: [[Василь Бублик|Василя Бублика]] з Никонівки, Ярохтея з Березівки, [[Антон Негрій|Антона Негрія]] з Калюжинець та Янголя з Березівки, які продовжили традиції свого вчителя.

У Сокиринцях Вересай одружився з удовою Пріською Сенчук, гарною співачкою і танцюристкою. Завдяки [[Куліш Пантелеймон|Кулішеві]], [[Жемчужников Лев|Жемчужникову]], гостям, що приїжджали в Сокиринці в маєток [[Галаган Григорій Павлович|Г. Ґалаґана]], Вересаєм, його майстерною грою на [[бандура|бандурі]], жанровим розмаїттям [[кобзар]]евого [[репертуар]]у зацікавилися [[Лисенко Микола|М. Лисенко]], [[О. Русов]], [[О. Міллер]], [[П. Мартинович]], [[Сластіон Опанас Георгійович|О. Сластіон]], [[Чубинський Павло|П. Чубинський]], які пропагували його творчість.

 

 

До кінця життя Вересай жив у Сокиринцях. [[Чубинський Павло|Павло Чубинський]] на власні кошти збудував йому нову хату. Останні роки життя Остап Вересай продовжував виконувати пісні, хоч уже майже не виїжджав у великі міста, а мандрував селами Чернігівщини. Інколи старого кобзаря запрошують у [[Київ]]. [[1884]] року він виступав у Київській малювальній школі [[Мурашко Микола Іванович|М. Мурашка]], де з нього учні малювали портрети.

Помер Остап Вересай наприкінці квітня [[1890]] року. Похований у Сокиринцях.

 

 

== Вшанування ==

 

На смерть кобзаря, що сталася у Сокиринцях [[1890]] року, відгукнулося багато періодичних видань. [[Франко Іван Якович|Іван Франко]] написав статтю про видатного співця, підкресливши виняткове значення його творчості в духовному житті українського народу.

 

== Цитати ==

* Ось чому так високо піднімається інтерес і значення зустрічі в наш час з бандуристом, від якого ми змогли почути і зберегти ту дійсно самобутню музикальну форму, за оригінальністю якій у нас нема суперників. /**М.Лисенко. 1873.**/