Джозеф Ладу: відмінності між версіями

У 1893-му році Джо спустисяспустився на плоті до форту Юкон, поповнив запаси для торгівлі, знову піднявся по річці на однойменному пароплаві і разом з компаньонами заснував факторію на річці Сіксті-Майл. Факторії дали назву Огілві на честь геодезиста і першого преставника уряду Канади [[Вільям Огілві|Вільяма Огілві]]. Як тільки торгівля сповільнилася, Джо збудував [[Тартак (деревообробка)|тартак]] де нарізали дошки – старателі потребували лотків для промивання породи. В Огілві Ладу мав найбільший будинок – на два поверхи, з прибудовами.

Ладу набув популярності завдяки своїм розповідям про майбутнє старательства на притоках Юкону. Де-які з його передбачень справдилися – золото знайшли на Індіанській річці, за 20 миль вниз від факторії Огілві. Один зі старателів, що прислухався до Ладу, був Роберт Гендерсон. Наступні два роки він досліджував Індіанську річку і її притоки. І таки знайшов золото на одній безіменній притоці, яку назвав Золоте Дно. Влітку 1896-го року Гендерсон поповнював свої припаси у факторії і розповів про свою знахідку Ладу, який якраз повернувся з подорожі до Нью-Йорку. Але відразу за кілька днів ця новина була затінена відкриттям золота на річці [[Клондайкська золота лихоманка|Клондайк]].

Ладу, маючи передчуття великої вигоди і перспективи, спорядив пліт з розпиленою деревиною і спустився до місця, де річка Клондайк впадає ув Юкон. 28 серпня 1896 року він застовбив виликувелику болотисту ділянку, спустився по Юконі до селища Форті Майл, зареєстрував цю ділянку і викупив її в уряду Канади по ціні 1,25 долара за акр, всього 178 акрів (65 га).<ref name=NYT>{{cite news |title=Joseph Ladue Dead |newspaper=[[The New York Times]] |date=June 28, 1901 |url=http://query.nytimes.com/mem/archive-free/pdf?res=F00D13F93B5414728DDDA10A94DE405B818CF1D3}}</ref>

У вересні Ладу переправив свій тартак від Сіксті-Майл до нового містечка і невдовзі там вже стояли два зруби, невеликий магазин, стаціонарний тартак і кілька палаток – всього на 25 чоловіків і одну жінку. Наступні два роки тартак процював безперервно день і ніч, всю розпиляну деревину Ладу продавав старателям, що працювали на річці Бонанза. Прибутку з викупленої землі спочатку майже не було. Ділянки на забудову пропонувалися за 5 і до 25 доларів, але лише кілька було продано протягом зими 1896-97 року.