Кавказ: відмінності між версіями

У колоніальний період через віддаленість Кавказу від територій інших європейських імперій, на Кавказі починає безроздільно володарювати Російська імперія, витісняючи Оттоманську імперію та Персію з регіону. Завоювання [[Російська імперія|Російською імперією]] Кавказу розтяглося на кілька віків і включило у себе декілька війн Росії з [[Російсько-турецькі війни|Туреччиною]], [[Російсько-перські війни|Персією]], місцевими державами та народами. До вже присутніх у регіоні [[Донські козаки|донських козаків]], Російська імперія додає [[Кубанські козаки|кубанське]] та [[Терські козаки|терське]] козацькі війська. У середині XIX століття, коли більша частина Південного Кавказу вже була включена до складу імперії, [[Велика Кавказька війна|на Північному чинився опір]]. У Дагестані під впливом [[мюридизм]]у (місцевої форми суфізму) на місці традиційних ханств виникла теократична держава [[Північно-Кавказький імамат]] під проводом [[Імам Шаміль|імама Шаміля]]. У [[Черкесія|Черкесії]] Росія застосувала методи повного знищення поселень [[адиги|адигів]], поступово звужуючи зайняту ними територію, що увійшло в історію під назвою [[геноцид черкеського народу]].

Під час розпаду Російської імперії на Кавказі утворилася низка держав ([[Республіка Горців Кавказу]], [[Закавказька Демократична Федеративна Республіка]] та ін.), які врешті решт були завойовані більшовиками. [[Радянська Росія]] поступилася новоутвореній [[Турецька Республіка|Турецькій республіці]] прикордонними районами. Еміграція кавказьких держав утворила уряди у вигнанні, взявши участь у [[прометеїзм|прометейському русі]]. Під час [[Радянсько-німецька війна|радянсько-німецької війни]] нацистські війська дійшли до північного Кавказу; обидві сторони протистояння утворювали національні військові підрозділи, сформовані з народів Кавказу. У 1943-1944 роках СРСР [[Депортація народів у СРСР|провів депортації]] калмиків, чеченців та інгушів, карачаївців та балкарців, яким було дозволено повернутись на батьківщину у 1956-1958 роках. Окрім того, кілька менших внутрішньокавказьких переселень були проведені у 1920-1960-х роках.

Під час Розпаду СРСР союзні республіки [[Грузія]], [[Вірменія]] та [[Азербайджан]] отримали незалежність. Спроби унезалежнитись або створити свої автономії здійснила також і низка інших народів та етнічних груп. Це призвело до виникнення невизнаних держав [[Чеченська Республіка Ічкерія]], [[Південна Осетія]], [[Абхазія]], [[Нагірно-Карабаська Республіка]] та декількох війн і етнічних конфліктів на Кавказі, які не були розв'язані, і зараз перебувають у замороженому стані. На Північному Кавказі спостерігається етнічна напруженість та протистояння "традиційного ісламу" з [[салафізм]]ом, радикальний напрямок якого [[Кавказький емірат|веде збройну боротьбу]]. За підрахунками видання «Кавказский Узел», у 2012–2014 роках у цьому конфлікті щороку гинуло кількасот людей.

File:Azerbaijan khanates all XVIII-XIX.png|[[Азербайджанські ханства]] у XVIII ст.

Кавказ є популярним у Росії регіоном туризму; до Південного Кавказу приїздять відпочивати також з України, Туреччини, Ірану. Основними туристичними зонами є Чорноморське узбережжя (пляжний відпочинок — [[Сочі]], [[Анаклія]], [[Батумі]]), [[Кавмінводи]] (оздоровчий туризм — [[П'ятигорськ]], [[Кисловодськ]], [[Мінеральні води]]), [[Приельбрусся]] (альпінізм), [[Тбілісі]].

* ІранськаІндо-іранська група

**** [[АндійціАрчинці]]

**** [[АхвахціАндо-цезькі народи]]

***** [[КаратинціАндійці]]

***** [[ТиндинціАхвахці]]

***** [[БагулалиКаратинці]]

***** [[ЧамалалиТиндинці]]

***** [[ГодоберинціБагулали]]

***** [[БотліхціЧамалали]]

***** [[ДідойціГодоберинці]]

***** [[БежтинціБотліхці]]

***** [[ГунзибціДідойці]]

***** [[ГінухціБежтинці]]

***** [[ХваршиниГунзибці]]

У народів Північного Кавказу зберігаються елементи традиційної культури — поділ на роди та «племена» ([[тайп]], [[тукхум]], [[шахар]] та ін.), звичаєве право із неформальними кодексами честі ([[адиге хабзе]], [[ездел]], [[къонахалла]]) та подекуди збереженою практикою кровної помсти, а також відродженими вічевими структурами ([[адиге хасе]], [[мехк-кхел]], [[тьоре]], дагестанські сільські громади — [[джамаат]]и). Через високу народжуваність та низький економічний розвиток регіону народи Північного Кавказу та азербайджанці з 1990-х років активно розселяються по всій території Росії.

Перші контакти предків українців та народів Кавказу сягають [[Тмутороканське князівство|Тмутороканського князівства]], східних походів київських князів та участі [[калмицькі козаки|калмицьких підрозділів]] у козацьких війнах. Проте постійними вони стають тільки після переселення Чорноморського козацького війська на Кубань. Кубанці, захищаючи кордони Російської імперії та беручи участь в її колоніальних війнах, були ворогами горців, а проте перейняли деякі елементи їхньої культури, зокрема одяг ([[черкеска]]) та зброю ([[шашка]]). Загітувати кубанців розвернути шаблі проти Російської імперії мав у планах [[Михайло Чайковський]], який працював над об'єднанням європейських та кавказьких народів проти імперії. Симпатії українського руху до кавказців під час Кавказької війни втілилися у поемі Шевченка [[Кавказ (поема)|Кавказ]], яку пізніше під час перебування [[Імам Шаміль|Шаміля]] в Києві намагалася передати йому українська молодь.

Ідею «єдиної, неподільної, від Карпат аж до Кавказу» незалежної України наприкінці ХІХ століття висунули [[Микола Міхновський]] та [[Юліан Бачинський]]. Під час визвольних змагань українські та кавказькі уряди заключали союзницькі угоди; представники кавказьких політичних сил брали участь у [[З'їзд поневолених народів Росії|З’їзді народів]] в Києві та інших об’єднаннях національних сил. Екзильні уряди України та кавказьких держав тісно співпрацювали в рамках [[прометеїзм|прометейського руху]], створивши зокрема [[Комітет дружби народів Кавказу, Туркестану та України]], а потім — в рамках [[Антибільшовицький блок народів|Антибільшовицького блоку народів]]. Колишній прем'єр Кубанської Народної Республіки [[Василь Іванис]] у своїй книзі «До проблеми Кавказу» вбачав майбутнє Кавказу як незалежної федеративної держави, союзної Україні. Геополітичну структуру Кавказу у стосунку до України проаналізував у своїй «[[Чорноморська доктрина|Чорноморській доктрині]]» [[Юрій Липа]].

Представники кавказьких народів, зокрема [[Сергій Параджанов]] і [[Іван Кавалерідзе]], зробили помітний внесок до українського мистецтва. Після розпаду СРСР українські ([[Арго (УНСО)|«Арго»]], [[Вікинг (УНСО)|«Вікинг»]]), грузинські та чеченські ([[Батальйон імені Джохара Дудаєва]]) націоналісти спільно воювали у війнах, які вели їхні держави проти Росії. Україна співпрацювала з кавказькими державами в рамках об'єднань [[ГУАМ]], [[Співдружність демократичного вибору]], [[ОЧЕС]], [[СНД]].