Михальчук Костянтин Петрович: відмінності між версіями

Досліджував проблеми української [[діалектологія|діалектології]], історії укранської мови, українського [[правопис]]у, методології [[лінгвістика|лінгвістики]]. Вперше здійснив систематичний опис українських діалектів на основі порівняльних матеріалів, одержаних після обстеження українських говірок за єдиною програмою, визначив діалектичне членування української мови, окреслив межі поширення трьох наріч — північного, південно-західного. і південно-східного — і менших одиниць діалектичного поділу.

Підготував першу карту українських говорів; обгрунтував поділ діалектів на давні й новожитні, запропонував пояснення генези багатьох явищ сучасних діалектів («Наріччя, піднаріччя і говори південної Росії у зв'язку з наріччями Галичини», 1872, 1877, рос. мовою). В етногенетичних дослідженнях обстоював автохтонність південно-давньоруського населення Київщини, запропонував критерії розмежування структурно і генетично близьких мов, наріч («Відкритий лист до О. М. Пипіна з приводу його статей у „Вестнике Европы“…», 1909). Обгрунтував наддіалектичний характер літературної мови; утверджував право української мови і культури на безперешкодний розвиток ["Що таке малоруська (південноруська) мова?", 1899; «До питання про малоруську літературну мову», 1898, опубл. 1929; обидві — рос. мовою].

Сформулював наукові принципи обстеження українських діалектів, що заклали підвалини їх типол. вивчення («Програма до збирання діалектних одмін української мови», 1909, у співавторстві з Є. Тимченком; «Програма для збирання особливостей малоруських говорів», 1910, рос. мовою, у співавторстві з А. Кримським). У публіцист, статтях, надрукованих в газетах і журналах, виступав на захист української мови і культури.

Як редактор і порадник вклав багато праці у видання «Української граматики» та «Російсько-українського словаря» Є.Тимченка, [[Словник Грінченка|«Українського словаря» за ред. Б. Грінченка]].