Словацьке національне повстання: відмінності між версіями

Словацьке національне повстання як складова збройної боротьби народів Європи проти нацистських режимів періоду Другої Світової війни назагал позитивно оцінюється повоєнною [[Історіографія|історіографією]]. ВиключеннямВинятком є окремі представники радикальних словацьких [[націоналізм|націоналістичних]] кіл, які схильні розглядати повстання як інспірований ззовні збройний заколот проти першої в історії незалежної словацької держави.

Ключові ж розходження в історичних оцінках повстання стосуються його рушійних сил та причин невдачі. Умовно можна виділити дві історіографічні традиції: «комуністичну» та «буржуазно-демократичну». Перша з них активно розвивалася у [[СРСР|Радянському Союзі]] та Чехословаччині періоду ЧССР, і надалі залишається популярною у сучасних російськомовних матеріалах з тематики Словацького національного повстання. Друга ж є притаманною західним історичним та політичним дослідженням і є домінуючою при оцінці подій повстання у сучасній Словаччині.

Згідно з «комуністичним» поглядом, основною рушійною силою Словацького національного повстання були чехословацькі та словацькі комуністичні організації, які підтримували тісний контакт з командуванням [[Червона армія|Червоної армії]] та отримували з Радянського Союзу усевсе необхідне для збройної боротьби. При цьому особливий наголос робиться на ефективній діяльності партизанських загонів, що частково перейшлиприйшли з території СРСР, а частково були сформовані радянськими командирами з військовополонених та місцевого населення безпосередньо на теренах Словаччини. Невдача ж повстання пов'язується насамперед з нерішучістю словацького вищого армійського командування, яке орієнтувалося на «буржуазний» чехословацький уряд у вигнанні ій у вирішальні перші дні повстання не змогло забезпечити переходу найбоєздатніших частин словацького війська на бік повсталих. У цьому зв'язку найчастіше згадується Східнословацький корпус, якому відводилося ключове місце у забезпеченні збройної підтримки повстання, однак командири якого, лояльні до уряду Береша [[Августин Малар|генерал Малар]] та полковник Тальський не віддали своєчасного наказу про приєднання до повсталих.

Прихильники ж «буржуазно-демократичної» версії подій, навпаки, бачать головну причину невдачі повстання у діяльності підконтрольних Москві партизан та зволіканні частин Червоної армії з приходом на допомогу повсталим. Зокрема, партизанські загони звинувачуються у провокуванні своїми активними діями вводувведення до Словаччини німецьких військ, що призвело до початку повстання, який був передчасним та непідготовленим. При аналізі ж дій Червоної армії проводяться паралелі з [[Варшавське повстання 1944 року|Варшавським повстанням]], що відбувалося одночасно з подіями у Словаччині. В обох випадках командування Червоної армії підозрюється у навмисному зволіканні з рішучим наступом у напрямі територій повстання, що пояснювалося небажанням радянського керівництва сприяти відновленню як у Польщі, так у Чехословаччині «буржуазних» з точки зору комуністичної ідеології довоєнних правлячих режимів, а також далекоглядними планами щодо «комунізації» [[Східна Європа|Східної Європи]].

Натомість інші непоодинокі дослідники діяльності дивізії «Галичина» відзначають, що протягом перебування у Словаччині дивізійники «Галичини», навпаки, вибудували добрі стосунки з місцевим населенням та, навіть, захищали його від «червоних партизанів»<ref>[http://lib.galiciadivision.com/veryha/r03.html#301 Василь Верига. «Дорогами Другої світової війни. Дивізія "Галичина" й цивільне населенна».]</ref><ref>[http://rjews.net/gazeta/Lib/briman/030604-briman.shtml Шимон Бриман. Золотой лев со свастикой // ''Вести'', 04.06.2003] {{ref-ru}}</ref><ref>[http://www.fhv.umb.sk/app/user.php?ACTION=PUBLICATION&user=smigel 14. divízia Waffen SS Galizien v procese potlačenia Povstania na strednom Slovensku (1944) (словац.)]</ref>.