Словацьке національне повстання: відмінності між версіями

На ранніх етапах існування Словацької республіки внутрішній спротив був слабко організованим та реалізовувався здебільшого у формі [[Диверсія|диверсій]] та [[саботаж]]у, хоча також застосовувалися [[Демонстрація|демонстрації протесту]] та [[страйк]]и<ref name="Repin">І.&nbsp;В.&nbsp;Рєпін «Словацьке національне повстання&nbsp;— передумова проведення військами Червоної Армії Східнокарпатської операції»&nbsp;— ''«Військово-науковий вісник»'', 2009, №&nbsp;11, с.165-176</ref>. Пізніше почав прискореними темпами розвиватися [[Партизан|партизанський рух]], участь у якому, крім словаків, брали також французи та радянські військовослужбовці, як з числа війсковополонених, так йі спеціально переправлені з СРСР для організації партизанських загонів. Керівником партизанського руху взагалі був досвідчений радянський організатор партизанського руху [[Асмолов Олексій Микитович|Олексій Асмолов]].

[[Файл:Edvard Beneš.jpg|міні|ліворуч|150пкс|Президент Чехословаччини [[ЕдуардЕдвард Бенеш]]]]

Громадянсько-демократичний спротив координував свої дії з чехословацьким [[Уряд у вигнанні|урядом у вигнанні]], очолюваним колишнім президентом Чехословаччини [[ЕдуардЕдвард Бенеш|ЕдуардомЕдвардом Бенешем]]. У той же час діяльність комуністичного спротиву координувалася з керівництвом СРСР. Тому вирішальним для консолідації зусиль антифашистського підпілля у Словаччині стало укладання 1943 року договору між ЕдуардомЕдвардом Бенешем та представниками СРСР, який, зокрема, передбачав спільні дії зі звільнення Словаччини від пронімецького режиму з подальшим відновленням Чехословаччини. Логічним продовженням цих домовленостей стало підписання у грудні того ж 1943 року представниками усіхвсіх основних опозиційних політичних сил Словаччини так званої ''Різдвяної угоди'', якою створювалася Словацька Національна Рада (СНР)&nbsp;— єдиний керівний орган руху опору у країні. Метою діяльності СНР були визначені організація загальнонаціонального повстання та керівництво таким повстанням.

Ключовим для майбутнього повстання стало приєднання до сил опору представників словацької армії. На початкових етапах існування формально незалежної словацької держави армійські кола відзначалися високим ступенем лояльності до правлячого режиму. Завдяки військово-технічній допомозі з боку [[Третій Рейх|Третього Рейху]] рівень забезпечення словацької армії значно зріс у порівнянні з періодом Чехословаччини, до того ж створення незалежної армії відкрило перед словацькими офіцерами значні перспективи просування по службі. Тому опозиційні настрої у війську почали розвиватися лише у 1943—44 роках, після низки військових невдач [[Країни Осі|союзників Словаччини]] на Східному фронті та в [[Італія|Італії]]. До того ж мораль словацьких військовиків була суттєво підірвана фактичною втратою найбоєздатнішого підрозділу національної армії&nbsp;— [[Швидка дивізія|Швидкої дивізії]]&nbsp;— в оточенні під час [[Сталінградська битва|Сталінградської битви]]. Врешті-решт у середовищі солдатів та офіцерів словацької армії почали з'являтися осередки сил спротиву, один з найпотужніших з яких сформувався навколо начальника штабу Швидкої дивізії [[підполковник]]а [[Ян Голіан|Яна Голіана]], якого навесні 1944 року СНР призначила відповідальним за підготовку загальнонаціонального повстання.