Космічний ліфт: відмінності між версіями

У 1969 році Юрій Арцутанов зрозумів, що зовсім необов'язково прив'язувати ліфт до земної поверхні. Можна так підібрати співвідношення орбітального руху та обертання зв'язки двох супутників навколо центру мас, щоб в якийсь момент нижній супутник «завис» на короткий час убіля самої поверхні Землі, забрав вантаж і потім вивів його на орбіту. Повторно винайдена в 1975 році американцем Гансом Моравеком, ця система отримала назву «несинхронний космічний ліфт»<ref>[http://www.xliby.ru/istorija/bitva_za_zvezdy_2_kosmicheskoe_protivostojanie_chast_ii/p7.php Глава 21 В КОСМОС — НА ЛИФТЕ]{{ref-ru}}</ref>.

Найпростіші тросові зв'язки досить швидко знайшли застосування в реальних космічних експериментах. Для уповільнення обертання навколо центру мас з американського супутника «Transit IB» відпускали прив'язані вантажі (1960 рік); кораблі «[[Джеміні (космічна програма)|Джеміні]]-11» і «Джеміні-12» зв'язувалися тросами довжиною в 30 метрів зі спеціальним ракетнимїракетним щаблем «[[RM-81 Agena|Аджена»]] (1966 рік) ; космонавти і донині використовують страхувальні троси для виходу у відкритий космос.