Відмінності між версіями «Гольфстрим»

232 байти додано ,  6 років тому
нема опису редагування
[[Файл:Gulf Stream water temperature.jpg|міні|праворуч|250пкс|Гольфстрім біля берегів [[південні штати|південних штатів]] [[США]]. Води з більшою температурою позначено помаранчевим та жовтим]]
 
'''Гольфстрім'''<ref name="УРЕ">[http://leksika.com.ua/13761002/ure/golfstrim Гольфстрім] / {{УРЕ}}</ref> ({{lang-en|Gulf Stream}}) &nbsp;— тепла [[морська течія]] у північній частині [[Атлантичний океан|Атлантичного океану]]. Разом із північним продовженням у [[Європа|європейському]] напрямку, [[Північно-Атлантична течія|Північно-Атлантичною течією]], є могутнім, теплим океанським потоком. Течія є величезним океанічним конвеєром, що транспортує тепло з [[екватор]]іальних районів до півночі. Завдяки Гольфстріму відбувається потужна циркуляція води: теплої &nbsp;— на північ, і холодної на південь. Теплі води з району екватора доходять майже до самого [[Полярне коло|Полярного кола]], по дорозі віддаючи своє тепло.
 
== Траса ==
На південній околиці Ньюфаундлендської банки до Гольфстріму підходить з півночі холодна [[Лабрадорська течія]], на межі з якою відбувається перемішування і опускання поверхневих вод. Також тут зустрічаються холодні північні повітряні маси, що спричинюють панування [[туман]]ів.
 
Після проходження Ньюфаундлендської банки (приблизно о 40° західної довготи) власне Гольфстрім переходить у [[Північно-Атлантична течія|Північно-Атлантичну течію]], яка під впливом західних і південно-західних вітрів перетинає океан зі сходу на захід, поступово змінюючи напрямок біля берегів Європи на північно-східний. При перетинанні [[Атлантичний океан|Атлантичного океану]] близько 40° західної довготи 50° північної широти, поділяється надвоє:
* північний потік йде на північ [[Європа|Європи]];
* південний потік йде до Європи &nbsp;— течія Західних вітрів й далі до [[Західна Африка|Західної Африки]] &nbsp;— [[Канарська течія]].
 
Із наближенням до порту [[Томсон]] від Північно-Атлантичної течії відділяється гілка &nbsp;— тепла [[течія Ірмінгера]], яка частково заходить у [[Гренландське море]], огинаючи із заходу [[Ісландія|Ісландію]]. Основна ж маса води рухається на захід, огинає з півдня [[Гренландія|Гренландію]] і, вздовж західного берега під назвою [[Західно-Гренландська течія|Західно-Гренландської течії]], прямує до [[море Баффіна|моря Баффіна]].
 
Основний потік Північно-Атлантичної течії прямує до [[Норвезьке море|Норвезького моря]] і далі на північ уздовж західного берега [[Скандинавський півострів|Скандинавського півострова]] під назвою [[Норвезька течія|Норвезької течії]]. У північній частині Скандинавії від потоку відділяється гілка &nbsp;— [[Нордкапська течія]], яка прямує на схід південною частиною [[Баренцеве море|Баренцевого моря]].
 
Основний потік Норвезької течії продовжується на північ, де під назвою [[Шпіцбергенська течія|Шпіцбергенської течії]] проходить уздовж західних берегів [[Шпіцберген]]а. На північ від Шпіцбергена води течії занурюються на глибину і простежуються в [[Північний Льодовитий океан|Північному Льодовитому океані]] під холодними і опрісненими поверхневими водами як тепла і солона проміжна течія.
[[Файл:Circulacion termohalina.jpg|міні|праворуч|200пкс|Гольфстрім як частина [[термохалінна циркуляція|термохалінної циркуляції]] [[Світовий океан|Світового океану]]]]
 
Причиною появи течії є великий нагін [[пасатні вітри|пасатним вітрами]] води через [[Юкатанська протока|Юкатанську протоку]] до [[Мексиканська затока|Мексиканської затоки]]. Саме це спричиняє значну різницю рівня води між затокою і прилеглою частиною Атлантичного океану. На виході в океан потужність течії становить 25 &nbsp;млн м³/с (2160 км³ на добу), що в 20 разів перевищує витрати всіх річок земної кулі. В океані течія з'єднується з Антільською течією, причому потужність Гольфстріму збільшується і на 38° північної широти сягає 82 &nbsp;млн м³/с. Однією з особливостей Гольфстріму є те, що в порушення загальної закономірності рухів у [[Північна півкуля|Північній півкулі]], течія на виході в океан відхиляється не праворуч під впливом [[коріолісова сила|коріолісової сили]], а ліворуч. Це обумовлено підвищеним рівнем води океану в [[Антициклон|антициклональній]] області в субтропічній частині Атлантичного океану і підпрудженням вод на виході з Мексиканської затоки.
 
Глобальне потепління послабляє течію внаслідок збільшення обсягу талої прісної води з льодовиків Гренландії й [[Арктика|Арктики]], а також російських річок, що впадають у північну Атлантику. Останні зменшують солоність води, що створює труднощі для опускання холодної води і, як наслідок, уповільнює роботу механізму, який приводить течію у рух.
[[Файл:Golfstrom.jpg|thumb|right|150px|Температурна карта Атлантики. Теплі води позначено червоним кольором]]
 
При виході з Мексиканської затоки в Флоридську протоку швидкість переміщення води сягає 80 &nbsp;— 120 [[морська миля|морських миль]] на добу (5-9 км/год). Температура поверхневих вод 27&nbsp;°C, [[Солоність води|солоність]] &nbsp;— 36,5‰. В океані Гольфстрім також рухається зі швидкістю 6 км/год (іноді до 10 км/год) в північному напрямку, вздовж краю [[шельф|материкової мілини]] [[Північна Америка|Північної Америки]], а біля [[Мис Гаттерас|мису Гаттерас]] відхиляється на північний схід, до Ньюфаундлендської банки. Тут його швидкість зменшується до 3-4 км/год. Ширина течії на півдні&nbsp;— 75 &nbsp;км, біля мису Гаттерас &nbsp;110—120 110–120&nbsp;км. Товщина потоку&nbsp;— 700—800 700–800&nbsp;м, поступово зменшуючись на північ. Під час руху Гольфстрім утворює численні [[меандр]]и, а в самому потоці на східному кордоні розвиваються циклічні кругообіги, що можуть відокремлюватись та самостійно рухатись на північ.
 
Гольфстрім несе великий запас тепла і солей. Середня річна температура води на поверхні становить 25—26&nbsp;°C, на глибинах 400 &nbsp;м температура 10—12&nbsp;°C. Солоність 36,2—36,4‰, максимальна &nbsp;— 36,5‰, спостерігається на глибині 200 &nbsp;м.
 
Витрати води Гольфстрімом становлять 50 &nbsp;млн м³/с з тепловою потужністю 1,4 • 10<sup>15</sup> [[Ват]]. Це дорівнює потужності 1 &nbsp;млн сучасних [[АЕС]].
 
== Вплив ==
[[Файл:Sea ice.svg|міні|праворуч|150пкс|Мапа кордону поширення постійної криги в Північному Льодовитому океані у вересні та березні]]
 
Гольфстрім впливає на клімат східного узбережжя Північної Америки від Флориди до [[Ньюфаундленд і Лабрадор|Ньюфаундленду]], і західного узбережжя Європи. Система теплих течій Гольфстріму також значно впливає на гідрологічні та біологічні характеристики як морів, так і власне [[Північний Льодовитий океан|Північного Льодовитого океану]]. Маси теплої води обігрівають [[повітряні маси]] над ними, які [[Західні вітри помірного поясу|західними вітрами]] переносяться до Європи. Відхилення температури повітря від середніх широтних величин у січні у [[Норвегія|Норвегії]] сягають 15-20&nbsp;°C, у [[Мурманськ]]у &nbsp;— більше 11&nbsp;°C.
 
== Залежність від вітрів ==
 
Зміни температури води в потоці перебувають у тісній залежності від коливань сили [[пасатні вітри|пасатних вітрів]], що наганяють теплі тропічні води в Мексиканську затоку. Посилення північно-східного пасату позначається у підвищенні температури Гольфстріму через 3—6 місяців, а посилення південно-східного пасату &nbsp;— через 6—9 місяців. Слідом за підвищенням температури наступають періоди охолодження, пов'язані з тим, що посилення пасатів веде одночасно до охолодження поверхні океану. Біля берегів Африки піднімаються з глибин холодні води. Періоди зниження температури Гольфстріму відбуваються через 9—11 місяців після посилення північно-східного пасату і через 10—12 місяців після посилення південно-східного пасату.
 
== Дослідження ==
[[Файл:Franklingulfstream.jpg|міні|праворуч|200пкс|Карта Гольфстріму [[Бенджамін Франклін]] [[1770]] рік]]
[[Файл:95307main fig4m.jpg|міні|праворуч|200пкс|Тренд змін швидкостей та напрямків поверхневих рухів води у [[Атлантичний океан|Північній Атлантиці]]. Період досліджень [[1992]][[2002]] рік]]
 
Течія була відкрита у [[1513]] році іспанською експедицією [[Хуан Понсе де Леон|Понсе де Леона]]. Перші дослідження течії були розпочаті з посиленням судноплавства біля берегів Північної Америки у [[XVIII столітті]]. У [[1768]] році [[Бенджамін Франклін]] зацікавився тим фактом, що поштові кораблі з [[Англія|Англії]] йдуть до Америки північним шляхом на кілька тижнів довше ніж південним напрямком. Складена ним карта була видана у [[1770]] році в Англії, у [[1778]] році у [[Франція|Франції]], у [[1786]] році в [[Сполучені Штати Америки|Сполучених Штатах Америки]]. Саме він дав течії назву &nbsp;— «течія із затоки» ({{lang-en|Gulf Stream}}).
 
Систематичне дослідження Гольфстріму розпочато у середині [[XX століття]]. Уперше суттєве зменшення потужності течії було зареєстроване у [[1998]] році. Нині науковці намагаються з'ясувати, чи процес послаблення потужності є короткочасним чи довготривалим.
 
=== Дослідження XIX століття ===
 
* {{ref-en}} Report of the U. S. Coast Survey ([[1866]]);
* {{ref-de}} Kohl, Geschichte d. G.-s. u seiner Erforschung ([[1868]]);
* «Mitt. Peterm.» ([[1870]]);
* {{ref-en}} Wind and current charts of the British admiralty ([[1873]]);
* {{ref-en}} Thomson, Depths of the sea, ([[1874]]);
* {{ref-ru}} Известия об экспедиции Challenger'a в «Mitt. Peterm.» (1874);
* {{ref-en}} Thomson, The Atlantic ([[1877]]);
* {{ref-de}} Krümmel, Die Atlantischen Meeresströmmungen ("«Zeitschr. f. Wissenschaftliche Geographie"», 4 Jahrgang) ([[1889]]);
* {{ref-en}} Bartlett, Proceedings of the U. S. Navy Inst, т. 7 (1889);
* {{ref-en}} Papers on the eastern and northern extensions of the Gulf-Stream (1889);
* {{ref-fr}} Pouchet, «Expériences sur les courants de l'Atlantique nord» (1889).
 
=== Аномалії 2010 року ===
 
Навесні-влітку [[2010]] року було зафіксовано аномалії в картині Гольфстріму. Виходячи з наявних супутникових даних, доктор [[Джанлуїджі Зангарі]], фізик-теоретик з [[Національний інститут ядерної фізики Італії|Національного інституту ядерної фізики Італії]] наголошує на тому, що потужність течії значно зменшилася, спостерігаються розриви<ref>[http://www.associazionegeofisica.it/OilSpill.pdf Risk of global climate change by BP oil spill] // доповідь фізика-теоретика Джанлуїджі Зангарі для Національної лабораторії Фраскаті (Frascati National Laboratories &nbsp;— LNF), Національного інституту ядерної фізики Італії (National Institute of Nuclear Physics &nbsp;— INFN). {{ref-en}}</ref>. Це він пов'язує із [[Вибух нафтової платформи «Deepwater Horizon»|аварією]] на нафтовій свердловині у Мексиканській затоці. Течія у затоці замкнулась сама на себе, через що приплив теплих вод до Гольфстріму значно зменшився
 
== Примітки ==
== Література ==
 
# {{ref-ru}} ''Гершман И. Г.'' Гольфстрим и его влияние на климат, «Метеорология и гидрология», 1939, № &nbsp;7—8.
# {{ref-ru}} ''Шулейкин В. В.'', Физика моря, 3 изд., М., 1953.
# {{ref-ru}} ''Самойлов К. И.'' Морской словарь. -&nbsp;— М.-Л.: Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941.
# {{ref-ru}} География. Современная иллюстрированная энциклопедия, под ред. проф. А. &nbsp;П. &nbsp;Горкина. Росмэн, 2006.
# {{ref-ru}} ''Стоммел Г.'' Гольфстрим, пер. с англ., М., 1963.
 
* [http://www.franko.lviv.ua/faculty/geology/phis_geo/fourman/E-books-FVV/Interactive%20books/Meteorology/Weather%20Forecasting/Weather%20Ukraine/Meteo-forecasting/Streams/gullf.htm Гольфстрім]
* [http://k1.ua/uk/supernaturals/2010/09/09/68 Гольфстрім помер: чекаємо на новий льодовиковий період]
* [http://ice.tsu.ru/index.php?option=com_content&view=category&layout=blog&id=25&Itemid=94 На Земле начался новый ледниковый период. На сайте "«Климат, лёд, вода, ландшафты"»]
{{Океанські течії}}