Москва — Третій Рим: відмінності між версіями

Генеза власне теорії «Третього Риму» має значно давніше походження, вона пережила довгу й складну еволюцію. Початки її пов'язані з історією другого Болгарського царства, яке претендувало на роль спадкоємця [[Візантійська імперія|Візантійської Імперії]]. Духовні особи балканського походження занесли цю ідею до Східної Європи: через [[Україна|Україну]] до [[Новгород]]а і [[Псков]]а, де вона знайшла придатний ґрунт, а згодом з відповідними змінами була засвоєна на [[Московія|Московщині]]. Концепція Філотея в її остаточному оформленні («Москва — Третій Рим, а четвертому не бути») стає в середині [[16 століття|16 ст.]], за царювання [[Іван Грозний|Івана IV Ґрозного]], популярною у колах московського уряду й Церкви. Московські книжники того часу, під керівництвом митрополіта Макарія, пов'язували особу царя не тільки з [[Візантія|Візантією]], але й зі старим Римом (походження московської династії «від Авґуста цісаря»). Теорія «Третього Риму» була повторена в акті утворення [[Московський патріархат|Московського патріархату]] («Уложенная Грамота» 1589). Занедбана під час [[Смута|Смути]] поч. [[17 століття|17 ст.]], вона відродилася за царя [[Олексій Михайлович|Олексія Михайловича]] й [[патріарх Нікон|патріарха Нікона]], зокрема по приєднанні України [[1654]] року, і, хоч не стала офіційною урядовою доктриною, мала великий вплив на політику Московської держави й Церкви і здобула собі широку популярність у другій половині [[17 століття|17 ст.]], від вищих сфер уряду й Церкви до опозиційних кіл населення, зокрема серед т. зв. [[роскольники|роскольників]]розкольників — [[старообрядці]]в (писання М. Добриніна-Пустосвята, «Соловецька чолобитна» тощо). Тим самим вона стала основою й дороговказом національної ідеології й [[імперіалізм|імперіалістичної]] політики [[Росія|Росії]] на майбутнє. Впливи й відгуки теорії «Третього Риму» були помітні в російській літературі й публіцистиці 18 — 19 ст.