Гаральд III Суворий: відмінності між версіями

Використовуючи засоби, накопичені на службі Візантійській Імперії, Гаральд з військом повернувся до Норвегії [[1045]] року і відразу став великою загрозою королеві [[Магнус I Норвезький|Магнусові I]], сину Олафа II і племіннику Гаральда. Магнус запропонував розділити владу, і вони стали співправителями Норвегії. Проте, вже через рік Магнус помер, як вважається, через падіння з коня, і Гаральд став єдиним королем Норвегії. В тому ж [[1045]] році [[Єлисавета Ярославна|Єлизавета Київська]] була віддана заміж за конунга Гаральда Сміливого.

 

Гаральд прибув до Англії з претензією на англійський трон, яка ґрунтувалася на мирній угоді між [[Магнус I Норвезький|Магнусом]] і [[Хардекнуд|Хардекнудом]] ([[1038]]/[[1039]]) про те, що, якщо хто-небудь з них помре без спадкоємця, то інший успадковує і Англію і Норвегію. Гаральд висадився в Північній Англії з силою приблизного 15 000 воїнів на 300 кораблях і 20 вересня розгромив перші зустрінуті ним англійські війська короля [[Гарольд II|Гарольда Годвінсона]] в битві біля Фулфорда, в двох милях на південь від Йорка. Але через 5 днів (25 вересня [[1066]]) його армія була повністю розгромлена в [[Битва при Стемфорд Брідж|битві біля Стамфордського моста]]. В цій битві загинув і сам Гаральд. Тільки 25 з прибулих до Англії 300 кораблів було використано для доставки тих, що вижили, назад у Норвегію.