Відмінності між версіями «Шумбар»

72 байти додано ,  4 роки тому
нема опису редагування
У 1779 році в Шумбарі було збудовано дерев'яну православну церкву, що в роки радянської влади була розібрана і перенесена в одне із сіл [[Вишнівецький район|Вишнівецького району]], де знаходиться і досі. На місці цієї церкви у Шумбарі стоїть тепер камінний хрест.
 
<!-- Невідоме джерело тексту
У 1903–1906 роках на високій горі у центрі села на підвалинах старовинного замку Боговитинів-Шумбарських було збудовано православну Свято-Лукінську церкву, позолочені сонцем куполи якої було видно із сусідніх сіл. Не одне десятиліття вселяли в душі православних християн віру і надію на краще майбутнє. Вона, як священний оберіг піднімала в небо свої золоті хрести, захищаючи мешканців села і від стихійного лиха і від злості людської. Не раз, гнучи спину на панщині, піднімав бідний селянин, сповнений благання і болю, погляд на рідну святиню. Але виблискували, ніби золотом, хрести і тліла надія в душі бідняка, що прийде час і він буде господарем на своїй землі. Не одна мати крадькома виглядала із укриття, коли снаряди свистіли над головою, зносила до святині руки і, обливаючись слізьми шептала молитву&nbsp;— просила захисту для сина, чоловіка, брата&nbsp;— стояла церква і разом з нею вистояли люди, витерпіли, витримали всі біди і всі удари долі. І знову линула звідусіль молитва&nbsp;— стоячи у храмі на колінах, християни із вдячністю схиляли до землі голови перед святими іконами. Церква проіснувала сімдесят шість років, уціліла, «переживши» дві війни, була з мешканцями села і в радості, і в горі.
І ось цієї святині не стало. Полум'я знищило її у 1982 році у пасхальний четвер. Люди були заклопотані приготуваннями до свята і не відразу помітили біду. А коли уже збіглося все село, надто міцні замки не дозволили відразу проникнути у середину. Поки мужчини намагались за допомогою стовбура, колись спиляного дерева, відкрити важкі подвійні дубові двері, а з іншого боку жінки носили відрами і лили воду&nbsp;— вогонь охопив усю будівлю. Ризикуючи життям вони намагались винести хоч щось, хапали усе що попадало під руки. Тріск палаючого дерева і несамовиті крики людей зливались в страшний шум. Полум'я, здавалось, сягало неба. До паркану, яким було загороджене церковне подвір'я, уже не можна було доторкнутись, по ньому струмочками стікала розпечена фарба. Тоді усі в паніці, немов божевільні кинулись до пожежників, адже на місце трагедії прибули п'ять пожежних автомашин, але рятувальники лише стояли і дивились, як вогонь червоними язиками облизував дерев'яні стіни. Люди кричали, заклинали їх, хапали їх за руки, але ті і пальцем не поворухнули, мовляв, такий наказ. Уже нічого не можна було зробити. Було видно як плавились дзвони. Найбільший з них, колись привезений із Росії, той, що стільки літ кликав усіх до храму Божого деформувався, зникав на очах. Внаслідок пекельної температури від нього поволі відвисала велетенська крапля розпеченого металу. Усі бачили, як цей жовто&nbsp;— гарячий ком рідкого вогню упав додолу. Через якусь мить із страшним гуркотом рухнув купол. Приголомшені жінки і чоловіки стояли мов закам'янілі, ніби заворожені жахливим видовищем . Довго стояли. Всі були просто шоковані, дивилися на поволі втихаюче полум'я і не вірили своїм очам.
Заходиш у храм&nbsp;— і час ніби зупиняється. Ти зачарована багатством внутрішнього оформлення: різнобарвними вишитими рушниками, пишними квітковими гірляндами, білосніжними кружевами, оригінальним оздобленням кожної ікони . Ось священник закриває «царські врата», які теж сяють золотом, і ікона Пресвятої Богородиці повільно опускається додолу. Всі присутні стають навколішки і схиляють голову. Хор співає хвалебну пісню, а ікона опускається все нижче і нижче. Ця молитва заповнює весь храм, от вона, здається, вирвалась на волю і полетіла з високої гори, полинула понад селом, над полями і лісами, над усією землею. Яка це краса! А Божа Мати благословляє кожного хто перед нею приклоняється, все прощає і всім прощає, а, піднімаючись, дивиться на світ своїми святими очима. Вдивляєшся в них&nbsp;— і відчуваєш, як спокій поволі огортає душу, і повсякденні турботи здаються не такими болючими і важкими. Пригадуєш, як люди плакали на згарищі і як плакали, коли звели нову святиню. Змогли&nbsp;— бо вірили. І ми зможемо, потрібно лише вірити у Господа і в свої власні сили.
Тепер у селі збудовано капличку, де щороку на Водохреще освячується вода. Роботи по оформленню виконував Мартинюк Микола Юхимович.
-->
 
* У XIX столітті був збудований в селі католицький костел (на цьому місці нині стоїть хата Марфи Колінчук), що став окрасою вулиці Красна гора. Хто зруйнував 1942 року цей оплот католицизму і з яких причин виникла пожежа&nbsp;— невідомо. Як зазначає краєзнавець Володимир Михальчук, коли горів костел&nbsp;— з Ікони Божої Матері капали сльози. Свідченням того, що костел дійсно існував, є сьогодні невеликий дзвін, що уцілів під час пожежі і знаходиться тепер на дзвіниці шумбарської церкви.
== Література ==
{{Портал|Тернопільщина}}
* ''М. Бігус, Б. Хаварівський.'' Шумбар // {{ТЕС3ТЕС|3}}&nbsp;— С. &nbsp;654-655.
* {{SgKP|XII|71|Szumbar}}.&nbsp;— S. 71. {{ref-pl}}
 
{{Ukraine-geo-stub}}