Соціал-демократична партія Німеччини: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м вікіфікація
Рядок 6:
| голова = [[Зігмар Габріель]]
| дата_заснування= {{Дата|1863|05|23}}
| союзники =
| ідеологія = соціал-демократія
| кількість_членів =
| друкований_орган =
| штаб-квартира = [[Берлін]]<br/>«Willy-Brandt-Haus»
| девіз =
| інтернет-сторінка= [http://www.spd.de/ www.spd.de]
}}
'''Соціал-демократична партія Німеччини''' (''Sozialdemokratische Partei Deutschlands''&nbsp;— '''СДП''') &nbsp;— найстаріша політична партія Німеччини. Поряд з блоком [[Християнсько-демократичний союз (Німеччина)|ХДС]]-[[ХСС]] є однією з двох набільш масових і впливових («народних») партій в новітній історії [[ФРН|Німеччині]]. Після поразки у виборах [[2009]] року знаходилася в опозиції. Після виборів 2013 &nbsp;р. увійшла до "«великої коаліції"», що була створена 15 грудня 2013 &nbsp;р. Партія входить до урядів семи Федеральних земель, у п'яти з них главою уряду є представник СДП. СДП входить до складу Партії європейських соціалістів та [[Соціалістичний інтернаціонал|соціалістичного інтернаціоналу]].
 
== Історія та платформа ==
Початок СДП як політичної організації було закладено під час [[Революція 1848/1849|Березневої революції 1848]]. Власне партія під назвою Загальнонімецьке Об'єднання Робітників (Allgemeiner Deutscher Arbeiterverein) була заснована [[23 травня]] [[1863]] в [[ляйпціг]]ському Пантеоні. Протягом кількох десятиліть вона міняла назви та організаційні форми. Сучасну назву партія отримала в [[1890]] році.
 
Її політична орієнтація зазнала значних змін, що відображено в різниці між Гайдельберзькою програмою 1925 року, яка закликає до трансформації капіталістичної системи приватної власності на засоби виробництва<ref>Brustein, William. ''Logic of Evil: The Social Origins of the Nazi Party 1925—19331925–1933''. New Haven, CT: Yale University Press, 1996. p. 131.</ref> та Годесберзькою програмою 1959 року, спрямованої на розширення електоральної бази та політичним зсувом до центру<ref>Cooper, Alice Holmes. ''Paradoxes of Peace: German Peace Movements since 1945''. Ann Arbor, MI: University of Michigan Press, 1996. p. 85</ref>. Після Другої світової війни під проводом Курта Шумахера, СДП відновилася, як соціалістична партія, що предствляла інтереси робітничого класу та профспілок. Проте після прийняття Гедесберзької програми, вона переорієнтувалася на соціал-демократичні рейки.
 
Сучасна платформа СДП намагається об'єднати соціалізм із демократією, прагнучи такої організації суспільства, для якої були б першочерговими як соціальна справедливість, так і свобода. Партія ставить мету зміцнення координованої соціальної ринкової економіки та справедливий розподіл вироблених благ. Вона вважає необхідним розвиток економічної системи для забезпечення добробуту всього населення. Водночас вона намагається захистити соціальними програмами обездолених. СДП виступає за громадянські права у відкритому суспільстві. В міжнародній політиці вона відстоює мир у всьому світі, намагаючись збалансувати глобальні інтереси демократичними засобами. Одним із пріоритетів СДП є європейська інтеграція.
Рядок 27:
 
== Електоральна база ==
 
=== Соцільний склад ===
Перед Другою світовою війною соціал-демократи, як основна нереволюційна партія лівого спрямування, мала найбільшу підтримку серед некатолицьких робітників та інтелектуалів, які виступали за соціальний прогрес та економічну рівність. Під проводом [[Курт Шумахер|Курта Шумахера]] після Другої світової війни СДП спочатку сильно опиралася як програмі соціальної ринкової економіки так і закликам [[Конрад Аденауер|Конрада Аденауера]] до інтеграції Заходу, але після смерті Шумахера вона прийняла ринкову економіку й положення Німеччини в Західному альянсі з метою здобуття ширшого електорату. СДП ще й досі асоціюють з боротьбою за економічні права профспілок та робітничим рухом. У 1990-тих виділилися ліве та помірковане крила, що призвело до виходу з партії значного числа членів, які пізніше утворили соціалістичну партію лівих (''Die Linke'').
Рядок 33 ⟶ 34:
 
=== Географія ===
Найбільшу підтримку СДП має у великих містах, особиливо у північній та захдіній Німеччині та Берліні. Впродовж XX &nbsp;ст. значну підтримку СДП отримувала з району Руру, де колись основними виробництвами були гірничі шатхти та сталеплавильні заводи. В [[Бремен]]і СДП править безперервно з [[1949]] року. В південній Німеччині СДП має незначну підтримку, окрім найбільших міст. На виборах 2009 СДП втратило свій єдиний виборчий округ в [[Баварія|Баварії]]. Малі міста та села традиційно підтримують СДП у протестантських областях північної Німеччини та [[Бранденбург]]у, за кількома винятками, наприклад, Західної Померанії, де Ангела Меркель здобула переконливе переобрання в 2005, а також деякі з університетських містечок. Далі на південь СДП має підтримку в північному Ессені, частині Палатінату, Саарі та південно-західному Бадені.
 
== Історія ==
Партія була заснована в 1869, але найважливішою подією того часу було злиття в 1875 Загально-німецького товариства робітників (1863) та Соціал-демократичної робітничої партії ({{lang-de|Sozialdemokratische Arbeiterpartei}}). З [[1878]] до [[1890]] року партія була заборонена, але її представники мали значну підтримку на виборах. В останній рік підпільного періоду вона затвердила свою сучасну назву. До Першої світової війни партія залишалася ідеологічно радикальною, хоча багато її функціонерів притримувалися поміркованих дій у щоденній політиці. До [[1912]] року партія стала збирати найбільше голосів.
 
Незважаючи на згоду із Другим інтернаціоналом про опозицію до Першої світової війни, в 1914 СДП проголосувала за війну. З огляду на це та на більшовистську революцію, члени ультра-лівого крила СДП утворили інші партії, спочату Незалежну СДП, а потім Комуністичну партію Німеччини. Після 1918 СДП відігравала важливу роль у політиці Веймарської Республіки, хоча входила до складу коаліційних урядів тільки кілька разів (1918—19211918–1921, 1923, 1928—19301928–1930). [[Адольф Гітлер]] заборонив СДП у 1933, деякі партійні функціонери потрапили у в'язницю, убиті або ж втекли у заслання.
 
В 1945 союзники, які тримали під своїм контролем Західну зону окупації, спочатку дозволити чотири партії: Християнсько-демократичний союз, Партію вільних демократів, Комуністичну партію та СДП. В радянській окупаційній зоні була утворена Єдина соціалістична партія, куди увійшли соціал-демократи та комуністи. Згодом влада Західної зони відновила запроваджену нацистами заборону Комуністичної партії.
Рядок 48 ⟶ 49:
 
== Література ==
* Carl E. Schorske, ''German Social Democracy, 1905—19171905–1917: The Development of the Great Schism'' (Harvard University Press, 1955).
* Vernon L. Lidtke, ''The Outlawed Party: Social Democracy in Germany, 1878—18901878–1890'' (Princeton University Press, 1966).
* Abraham J. Berlau ''The German Social Democratic Party, 1914—19211914–1921'' (Columbia University Press, 1949).
* Erich Matthias, ''The Downfall of the Old Social Democratic Party in 1933'' pages 51-105 from ''Republic to Reich The Making of the Nazi Revolution Ten Essays'' edited by Hajo Holborn, (New York: Pantheon Books, 1972).