Вікіпедія

Хмелів (Роменський район): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 34:
| відстань ст =
}}
'''Хмелі́в'''  — ''станове козацьке'' село [[Роменський район|Роменського району]] [[Сумська область|Сумської області]].
У часи Гетьманщини - — найпівнічніший населений пункт Лубенського полку.
 
== Географія ==
Село ''Хмелів'' знаходиться на березі річки [[Хмелівка (річка)|Хмелівка]], вище за течією на відстані 3  км розташоване село Касянове (зняте з обліку 2008 року), за 2,5 км — колишнє село [[Солодухи]], нижче за течією на відстані 1,5  км розташоване село [[Заклимок]]. По селу протікає кілька пересихаючих струмків з загатами. Через село проходять автомобільні дороги {{Автошлях Т|1907}} і {{Автошлях Т|196}}.
 
== Назва ==
Історична назва села - — Хміль. На доказ цього може слугувати стаття про село ''Хмелів'' у «Великому Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона»: «Хмелов — местечко Полтавской губернии, Роменского уезда, при реке Хмеловке, в 18 верстах от уездного города. Жителей 5377. Три ярмарки, земская школа. Кустарные промыслы (древодельные, ткацкие, металлообрабатывающие и др.) быстро развиваются. В 1885 г. кустарей насчитано 33, в 1888 г. — 260, в 1898 г. — 584.»
«Хмелов — местечко Полтавской губернии, Роменского уезда, при реке Хмеловке, в 18 верстах от уездного города. Жителей 5377. Три ярмарки, земская школа. Кустарные промыслы (древодельные, ткацкие, металлообрабатывающие и др.) быстро развиваются. В 1885 г. кустарей насчитано 33, в 1888 г. — 260, в 1898 г. — 584.»
 
== Населення ==
Абсолютна більшість населення села - — українці. У XIX столітті проживало кілька єврейських та великоруських (''кацапських'') родин. Люди говорять полтавським діадектом української мови. При чому в родовому відмінку назва села вимовляється як "«у Хмело́ві"», а не "«Хмельо́ві"», що відбиває первісну назву поселення ще за польських часів - — '''Охмило́в'''.
 
== Історія == ▼
 
▲== Історія ==
=== Період Речі Посполитої ===
Як вказують історичні документи село Хмелів утворене, як поселення, на початку 17 століття. Територія Роменщини тоді була прикордонням, на ці землі претендували і Москва, і Варшава. Польсько-Литовське князівство сприяло заселенню прикордоння переселенцями з заходу та Лівобережжя. Московські ж війська, розміщені в Путивлі, з свого боку, розорювали та знищували такі поселення. В середині 1626 року Роменські люди відновили буди біля річки [[Хмелівка (річка)|Хмелівки]], зруйновані попереднього року путивльськими ратними людьми. Навпроти буд, на правому березі річки, з’явиласяз'явилася слобода, де за даними московських агентів налічувалося 30 дворів. Безумовно, вони мали на увазі слободу Охмилову. (Пізніше  — с. Хмелів, де досі збереглася назва одного з кутків  — Слобода).
 
В документах збереглися відомості про один з випадків розорення слобод. 23 червня 1628  р. князь С. Прозоровський та А. Толбузін писали у листі:
 
{{text|2 июня посылали они воеже зсилки литовцев карачаевця И. Буцнева, а с ним... детей боярских и атаманов, и казаков применительно государев указу 1000 человек. 1 июня в 12-й безвременье И. Буцнев и председатели, которые вернулись к Путивля, сказали, который они для реке Суле из 4-х слобид — Волковой, Охмиловой, Пустовийтивки и Вийтивки людей побили, а дворы и ввесь дом сожгли. А у Волковий было 40 дворов, в Пусто-вийтивци — 100, а в Вийтивци — 50, а в Охмиловий — 10, а единственно 200 дворив» <!-- додати переклад! -->}} (Волкова &nbsp;— сучасне село Вовківці, Охмилова &nbsp;— село Хмелів).
 
В кінці 1628 року донський козак Петро Хотунцов на дорозі з Варви до Путивля зустрів запорозького козака з сім’єюсім'єю та майном. Запорожець розповів, що полишив роменщину через прихід московських ратників а зараз повертається додому. Він також повідомив, що в Охмиловій, Війтівці та Пустовійтівці знову селяться люди, вирощують хліб, косять сіно, ставлять пасіки. На початку жовтня на слободи з Путивля знову була направлена воєнна експедиція, яка знищила будівлі та запаси хліба, зроблені слобожанами. На ці дії Москви гостро відреагувала польско —литовска сторона. Яка, крім вимог до Росії повернути награбоване, виділила для відновлення слобод гроші та прислала 150 жовнірів для забезпечення охорони слобід.
 
Роменські слободи були знищені ще раз під час так званої, Смоленьскої війни 1632 року путивльськими та рильськими ратниками.
 
Лише після польсько-московської війни 1632—1634 1632–1634&nbsp;рр., у якій Московщина зазнала поразки, та тривалих переговорів про лінію кордону було встановлено 1638 &nbsp;р. так звану «Путивльську межу» Охмилова та інші ближні слободи й поселення остаточно ввійшли до Польщі й були офіційно включені до складу Речі Посполитої.
 
В 40-х роках про Охмилову згадується вже як про слободу з якої переселялися люди далі та східне Посулля, утворюючи нові слободи. Згадується тут і про Федька (Федора?), який можливо і дав початок роду Федьків у подальшому розвитку Хмелева.
Рядок 74:
Богдан Хмельницкий, рука власна.}}
 
У 17-18 столітті Хмелів у складі Лубенського полку. З 1672 -&nbsp;— у Сміленській сотні, а з 1742 року по 1782 рік -&nbsp;— сотенне містечко Хмелівської сотні.
 
Створена при розподілі території Сміленської сотні у складі Лубенського полку для посилення його особового складу, боєздатності та адміністративного зміцнення і податкоспроможної населення. Хмелівська сотня користувалася печаткою сотника Андрія Шкляревича. На ній були стилізовані зображені пагони хмілю &nbsp;— рослини, що сама по собі є символом життя.
 
==== Хмелівська сотня ====
 
Єдиний відомий сотник Хмелівської сотні = Андрій Шкляревич (1742—17771742–1777).
 
До складу сотні входили населені пункти: Ведмеже, село; Великі Бубни, село; Житнє, село; Заїзд, село; Калинівка, село; Миколаївка, село; Мокіївка, село; Ненадівка, село; Погреби, присілок; Ріпки, село; Родинці, село; Уюнне, село; Хмелів, містечко.
 
В описі 1765—17691765–1769 pp. додано село Гаврилівка та Глобівський хутір
.
* Указатель к фонду 57 Румянцевская генеральная опись Малороссии. Хмелівська сотня
 
* Ведмеже, село &nbsp;— оп. 1, кн. 424, арк. 288зв.-290.
* Гаврилівка, село &nbsp;— оп. 1, кн. 424, арк. 288зв., 295зв.-297.
* Глобівський, хутір &nbsp;— оп. 1, кн. 424, арк. 289-290289–290.
* Заїзд, село &nbsp;— оп. 1, кн. 424, арк. 288.
* Рійки, село &nbsp;— оп. 1, кн. 424, арк. 288.
* Рогинець, село &nbsp;— оп. 1, кн. 424, арк. 288зв.
* Хмелів, містечко &nbsp;— оп. 1, кн. 424, арк. 262зв., 290-291290–291.
 
Добре збереглися щодо підтвердження цього документи Генерального слідства та Рум’янцевськоїРум'янцевської ревізії Лубенського полку, в тому числі і Хмелова. У ці ж роки було запроваджено гербову печатку Хмелівської сотні (з зображенням руки, що виходить із хмари й тримає булаву, -&nbsp;— видозміною герба Лубенського полку)
 
16 (27) вересня 1781 Московія анексувала Гетьманщину та ліквідувала полково-сотенний устрій Лівобережної України. 9 (20) січня 1782 відкрито Київське, а 19 (30) січня того ж року Чернігівське намісництва. Лубенський полк розділено навпіл: Сміленська, Хмелівська, Костянтинівська, Роменська, Глинська, дві Лохвицькі та Янишпільська сотні увійшли до складу Глинського, Лохвицького та Роменського повітів Чернігівського намісництва.
Рядок 104:
В першій половині XIX століття Хмелів згадується як містечко, через яке проїжджав М.Гоголь, їдучи з Полтави до Петербурга.
 
В другій половині дев’ятнадцятогодев'ятнадцятого століття Хмелів є розвиненим ремісничим містечком. Ось що про нього говорить Великий енциклоредичний словник Брокгауза і Єфрона:
{{цитата|Хмелов — мст. Полтавской губ., Роменского у., при р. Хмеловке, в 18 в. от уездн. гор. Жителей 5377. Три ярмарки, земская школа. Кустарные промыслы (древодельные, ткацкие, металлообрабатывающие и др.) быстро развиваются. В 1885 г. кустарей насчитано 33, в 1888 г. — 260, в 1898 г. — 584.}}<!-- додати переклад! -->
 
За даними етнографа Л.Падалки, на межі XIX - XXXIX–XX століть мешканці Хмелова мали іронічне прізвисько "«сметанники"» (імовірно, через те, що місцева сметана славилася на довколишніх ярмарках).
 
=== Доба УНР та радянська окупація ===
 
1917 село визнало владу Центральної Ради, увійшло до складу УНР. Після численних інтервенцій з боку Росії, владу в селі захопили банди Леніна. Вони встановили жорсткий антиукраїнський режим, вінцем якого став Голодомор-Геноцид 1932-19331932–1933 років.
 
Роберт Конквест, відомий дослідник радянської тоталітарної епохи, згадує Хмелів середини дев’ятнадцятогодев'ятнадцятого століття в книзі, присвяченій голодомору, "«Жнива скорботи"».
 
{{text|...На Півдні, особливо в найпродуктивніших районах України, розлягається степ, переважну частину якого займає родючий чорноземний пояс. У цій зоні села, як правило, були значно більшими — близько двохсот хат. Обмащені жовтою глиною, із жердинами над стріхою, вони звичайно розміщувалися в маленьких долинах уздовж обох берегів напрочуд мальовничих річок (поля при цьому розташовувалися у степу). Хоч і набагато родючіші, ніж на Півночі, тутешні грунти, а відповідно й урожаї теж значною мірою залежали від погоди.
Як приклад великих південних сіл назвемо с. Хмелів у Полтавській губернії, яке разом із прилеглими сільцями налічувало до 2500 господарств і мало дві церкви, 16 вітряних і один паровий млин, лікарню, сільську школу з п'ятьма класами, велике зерносховище...}}
 
Той же Роберт Конквест ілюструє спротив населення російській окупаційній владі, яка грабувала людей і доводила до смерті голодом у тому ж Хмелові:
 
{{text|...Известны многие случаи крестьянских восстаний того времени. Единственной целью этих восстаний было стремление людей получить зерно из зернохранилищ или картофель на спирто-водочных заводах. В деревне Пустоваровка восставшие убили секретаря партячейки и забрали картофель, после чего было расстреляно 100 крестьян. В Хмелеве участницы “бабьего бунта” атаковали зернохранилище, три из них были осуждены. Как пишет один из очевидцев этих событий, “они происходили в то время, когда люди были голодными, но еще имели силы”...}}
 
1941 із села втекла сталінська влада. 1943 сталінсько-беріївські загони знову опанували село, а за кілька років вдалися до нового терору голодом. За даними селян, 1947 року жертвами комуністів стали діти дошкільного віку, які бігали на лани шукати їстівного, але від споживання рослинного сміття гинули від шлункових отруєнь (зокрема, мешканці кутка Туча).
 
У 1960-тих, аби приховати злочини комуністів, влада вдалася до спорудження помпезних обелісків на честь сталінської армії. Поруч із іменами доведених до смерті селян комуністи розміщували голодоморну символіку -&nbsp;— серпи і молоти, зірки тощо.
 
== Сучасний стан ==
 
У селі -&nbsp;— повна середня школа, клуб, православна церква, магазини, ФАП та відділення Роменської психіатрічної клініки. У 2000-их роках почалася масова скупка хат мешканцями міста Ромни, оскільки село стоїть на трасі Конотоп-Ромни, газифіковане.
 
У центрі села -&nbsp;— меморіальний хрест у пам'ять про жертв Голодомору-Геноциду 1932-19331932–1933, біля якого у листопаді правиться панахида. Попри це у селі культивується совєцька міфологія, оскільки родом із Хмелова -&nbsp;— більшовицький воєначальник [[Федько Іван Федорович|Федько]]. Обеліск солдатам, загиблим у Другій світовій війни, досі осквернений комуністичною символікою, яку ретельно чепурить сільська рада.
 
Молодь масово виїжджає із села до Ромнів, Конотопа, Сум та Києва. Хмелівські люди живуть також у західній Україні у змішаних шлюбах.
 
== Персоналії ==
* [[Квітка Климент Васильович]] &nbsp;— український музикознавець-[[фольклорист]]. Чоловік [[Леся Українка|Лесі Українки]].
 
== Посилання ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Хмелів_(Роменський_район)