Вікіпедія

Терехович Леонід Никифорович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м оформлення, вікіфікація
Рядок 1:
{{Стиль|дата=січень 2013}}
{{Письменник
| Ім'я = Леонід Никифорович Терехович
| Фото = <!-- leonid terekhovych.jpg -->
| Ширина = 200px
| Підпис = Леонід Терехович
| Дата народження = 26.3.1941
| Місце народження = [[Кучинівка]], [[Щорський район|Щорського району]] [[Чернігівська область|Чернігівської області]]
Рядок 15 ⟶ 14:
}}
 
''' Леоні́д Ники́форович Терехович ''' ([[{{ДН|26 березня]] [[|3|1941]]}}, [[Кучинівка]]&nbsp;— [[{{ДС|22 серпня]] [[|8|1992]]}}, [[Кучинівка]], [[Щорський район|Щорського району]] [[Чернігівська область|Чернігівської області]])&nbsp;— український [[поет]].
 
== Біографія ==
== Біографічні відомості ==
Терехович Леонід Никифорович народився [[26 березня]] [[1941]] року в селі [[Кучинівка|Кучинівці]] Щорського району Чернігівської області, де й закінчив середню школу<ref name="peredmova">{{cite web |url=http://dhost.info/newbabilon/poetry/ltzbirka.html |title=Свідомо став на муку (Передмова) // Леонід Терехович. Свідомо став на муку. Вибране. — Чернігів, 1993. — С. 3. |author=П. Повод |date= |work= |publisher= |language= |accessdate=27 червня 2015 }}</ref>. Його дід, [[Терехович Яким Григорович|Яким]], також писав вірші; його було розстріляно 1931 року, як близького до [[Процес Спілки визволення України|Спілки визволення України]]<ref name="krok">{{cite web |url=http://dhost.info/newbabilon/poetry/step.html |title=Крок до Леоніда Тереховича |author=С.&nbsp;Реп'ях |date=1995 |work=№&nbsp;2 |publisher=Сіверянський літопис |language= |accessdate=27 червня 2015 }}</ref>. Батько теж писав вірші, але не відомо чи видавався<ref name="peredmova"/>.
 
Леонід Терехович служив в армії з 1961 по 1964 роки<ref name="vypadok">{{cite web |url=http://arkgor.ipsys.net/Terehovych.files/Vypadok.htm |title=Випадок на початку служби |author= |date= |work= |publisher= |language= |accessdate=27 червня 2015 }}</ref>. Він працював на цегельному заводі, був свого часу електриком, будівельником тощо<ref name="forum">{{cite web |url=http://www.forumn.kiev.ua/2009-11-90/90-12.html |title=Житель Ізраїлю&nbsp;— для визнання українського поета // Форум націй.&nbsp;— 2009.&nbsp;— №&nbsp;11/90. |author=М. Ісаченко |date= |work= |publisher= |language= |accessdate=27 червня 2015 }}</ref>. [[1968]] року, коли Леонід працював завідуючим сільським клубом<ref name="lyst">{{cite web |url=http://newvv.net/culture/Culture/210414.html |title=Лист в редакцію газети ВР «Голос України» |author=Леонід Терехович |date= |work= |publisher= |language= |accessdate=27 червня 2015 }}</ref>, він побив парторга, «обурений [його] антилюдською несправедливою позицією парторга», за це Леоніда позбавили волі на рік по 206-й статті («хуліганство») [[Кримінальний кодекс Української РСР 1960 року|КК УРСР]]<ref name="matiukh"> В.&nbsp;Матюх. Доля поета. Спомин про брата // Промінь Жовтня (Щорс).&nbsp;— 1993.&nbsp;— 21 серпня.&nbsp;— С.&nbsp;4.</ref>.
Народився Леонід Терехович [[26 березня]] [[1941]] року в селі [[Кучинівка|Кучинівці]] Щорського району Чернігівської області. Відомо, що в селі ж закінчив середню школу. Служив в армії. Працював на цегельному заводі, був електриком, будівельником, кіномеханіком<ref>М. Ісаченко. Житель Ізраїлю&nbsp;— для визнання українського поета // Форум націй.&nbsp;— 2009.&nbsp;— №&nbsp;11/90. [http://forumn.kiev.ua/2009-11-90/90-12.html] // заввага: [[Аркадій Семенович Натаріус|А. Натаріус]] у «Громаді» не працював </ref>.
 
В [[1971]] році він прочитав у районній газеті повідомлення, що у Кучинівці виборці одностайно проголосували за депутата замість вибулого, хоча насправді дільниця взагалі була того дня зачинена, і 8 березня він написав про ці фіктивні вибори до [[Франк Віктор Семенович|Віктора Франка]], коментатора [[Радіо «Свобода»|радіостанції «Свобода»]]<ref name="matiukh"/>. Лист було вилучено [[Комітет державної безпеки|КДБ]] і в поета провели обшук. Було вилучено такі його вірші російською мовою як «Задолизи» ({{lang-ru|Задолизы}}), «Про боротьбу з ідеологічними диверсіями» ({{lang-ru|О борьбе с идеологическими диверсиями}}) та інші, які стали доказами у справі проти нього<ref name="peredmova"/>.
Дід Леоніда Тереховича, [[Терехович Яким Григорович|Яким Григорович Терехович]], також писав вірші, був розстріляний '''[[:Файл:Sprava yakyma terekhovycha.jpg|за постановою судової «трійки»]]''' у 1931 році, як близький до [[Процес Спілки визволення України|Спілки визволення України]].
 
[[1 липня]] [[1972]] року судова колегія з кримінальних справ Чернігівського обласного суду у закритому судовому засіданні звинуватила Леоніда Тереховича по ст. 187-1 [[Кримінальний кодекс Української РСР 1960 року|КК УРСР]] («розповсюдження наклепницьких вигадок, що паплюжать радянський державний і суспільний лад») і засудила його на два роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму<ref name="peredmova"/>. Витяг із вироку:
У [[1968]] році 27-річний Л.Терехович, який тоді працював кіномеханіком, «обурений антилюдською несправедливою позицією парторга, побив його, за що був позбавлений волі на рік»<ref name="a"> В.&nbsp;Матюх. Доля поета. Спомин про брата // Промінь Жовтня (Щорс).&nbsp;— 1993.&nbsp;— 21 серпня.&nbsp;— С.&nbsp;4.</ref> по 206-й статті («хуліганство») [[Кримінальний кодекс Української РСР 1960 року|КК УРСР]]. Маючи вразливу натуру, гостро сприймаючи неподобства системи, він виливав свою душу у віршах. У [[1971]] році поет-початківець був обурений повідомленням в районній газеті про те, що у Кучинівці 100 відсотків виборців проголосували за депутата замість вибулого. Це при тому, що виборча дільниця увесь день стояла зачиненою на замок<ref name="a"/>. Леонід Терехович написав про фіктивні вибори на [[Радіо «Свобода»|радіостанцію «Свобода»]]<ref name="a"/>. Лист, за практикою тих літ, вилучений [[Комітет державної безпеки|КДБ]] і став приводом для обшуку. У поета знайшли чимало нелакованих поезій про тоталітарний режим, зокрема «''Задолизи''», «''Про боротьбу з ідеологічними диверсіями''», «''Є в селі сільрада''», «''Казка про робітника балду''» і т.&nbsp;п.<ref name="b">П.&nbsp;Повод. Свідомо став на муку (Передмова) // Леонід Терехович. Свідомо став на муку. Вибране.&nbsp;— Чернігів, 1993.&nbsp;— С.&nbsp;3. [http://dhost.info/newbabilon/poetry/ltzbirka.html]</ref>
 
{{цитата|Терехович Л. Н. (…) протягом 1971–1972 років систематично слухав антирадянські передачі зарубіжних радіостанцій, став на шлях виготовлення та розповсюдження листів і віршів, у яких містяться завідомо неправдиві вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад.
[[1 липня]] [[1972]] року судова колегія з кримінальних справ Чернігівського обласного суду у закритому судовому засіданні розглянула справу звинувачуваного Тереховича Леоніда Никифоровича, 26 березня 1941 року народження, уродженця і жителя села Кучинівка Щорського району Чернігівської області по ст. 187-1 [[Кримінальний кодекс Української РСР 1960 року|КК УРСР]] («розповсюдження наклепницьких вигадок, що паплюжать радянський державний і суспільний лад»). Автора звинуватили у наклепницьких «измышлениях» на [[Комуністична партія Радянського Союзу|КПРС]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]], виготовлення листів для направлення за кордон, систематичне слухання антирадянських передач і засудили на два роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму<ref name="b"/>. Витяг із вироку:
 
8 березня 1971 він виготовив лист-звернення до коментаторf закордонної радіостанції „Свобода“ Віктора Франка, в якому обмовляє КПРС і радянську дійсність. Потім, з метою поширення шляхом передачі його по радіостанції „Свобода“, відправив це звернення в зазначену вище радіостанцію до Швеції.
{{text|«Терехович Л.&nbsp;Н., проживая в с.&nbsp;Кучиновка Щорского района, на протяжении 1971&nbsp;— 1972 годов систематически слушал антисоветские передачи зарубежных радиостанций, встал на путь изготовления и распространения писем и стихотворений, в которых содержатся заведомо ложные измышления, порочащие Советский государственный и общественный строй.
8 марта 1971&nbsp;г. он изготовил письмо—обращение к комментатору заграничной радиостанции «Свобода» Виктору Франку, в котором клевещет на КПСС и советскую действительность. Затем, с целью распространения путем передачи его по радиостанции «Свобода», отправил это обращение в указанную выше радиостанцию в Швецию.
В феврале&nbsp;— марте 1971 года он написал стихотворение «Задолизы» и «О борьбе с идеологическими диверсиями», в которых клевещет на КПСС, на одного из руководителей КПСС, опошляет советскую действительность... В начале 1971&nbsp;г. написал ответ на открытое письмо американского певца [[Дін Рід|Дина Рида]] [[Солженіцин Олександр Ісайович|А. Солженицину]] и имел намерение отправить это письмо за границу. В данном письме содержатся заведомо ложные измышления, порочащие Советский государственный и общественный строй, возводится клевета на КПСС, советскую демократию, жизненный уровень народов СССР и нашу действительность. Изготовил также в этот период и хранил у себя в квартире ряд стихотворений клеветнического содержания. К ним относятся стихотворение, начинающееся словами «Кое-что о рекламе...», стихотворение, начинающееся словами «Москве украинский народ...», стихотворение, начинающееся словами «Есть в деревне сельсовет...», «Сказка о работнике балде», «В литературе Шолохов мог бы сделать шороху».
Вина Тереховича Л.&nbsp;Н.&nbsp;подтверждается его личным признанием в судебном заседании... Причем письмо Виктору Франку он сдал на почту в с.&nbsp;Кучиновке для отправки в Швецию, а стихотворение «Об идеологических диверсиях» направил в г.&nbsp;Москву гр-ну Стрижко. Признать виновным и осудить Тереховича Леонида Никифоровича по ст.&nbsp;187-1 УК УССР к 2 годам лишения свободы, с отбытием в исправительно-трудовой колонии строгого режима»}}
 
У лютому&nbsp;— березні 1971 року він написав вірш „Задолизи“ та „Про боротьбу з ідеологічними диверсіями“, в яких зводить наклеп на КПРС, на одного з керівників КПРС, опоганює радянську дійсність… На початку 1971 написав відповідь на відкритий лист американського співака [[Дін Рід|Діна Ріда]] [[Солженіцин Олександр Ісайович|А. Солженіцину]] і мав намір відправити цей лист за кордон. У цьому листі містяться завідомо неправдиві вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, зводиться наклеп на КПРС, радянську демократію, життєвий рівень народів СРСР і нашу дійсність. Виготовив також в цей період і зберігав у себе в квартирі низку віршів наклепницького змісту.
Відсидів з [[15 березня]] [[1972]] до [[1974]] року. У листі в редакцію газети ВР «[[Голос України]]» сам Терехович згодом напише:
 
До них відносяться вірш, що починається словами „Дещо про рекламу…“, вірш, що починається словами „Москві український народ…“, вірш, що починається словами „Є в селі сільрада…“, „Казка про працівника балду“, „ У літературі Шолохов міг би наробити шелесту“.
{{text|«Крутили» мене всіляко, добротно організували слідство&nbsp;– показання збирали ледь не по всьому Союзу, але нічого суттєвого (крім того, що було «під носом» не знайшли, тож осудили по 187-1. А спочатку була 62, потім&nbsp;– вже не пам’ятаю статті близько місяця намагалися провести за «агітацію та пропаганду»&nbsp;– не вийшло, хоч ці статті «висіли» наді мною до закінчення суда. Проте 187-1 я прийняв відразу, з самого початку слідства, чим навіть дивував КГБістів. Розрахунок був у мене простий: не затівати суперечок по малому, від чого&nbsp;– знав&nbsp;– все одно не відчепитися, проте не дати більших можливостей.
По закінченню слідства звінувачення були сміхотворні, проте цілком задовольнили наш «об'єктивний» суд за участю прокурора області Єрепа. «Свої» два роки провів в 46-й зоні ([[Катеринівка (Сарненський район)|Катеринівка]] [[Сарненський район|Сарненського р-ну]])»<ref name="c"> Леонід Терехович. Лист в редакцію газети ВР «Голос України» [http://newvv.net/culture/Culture/210414.html]</ref>}}
 
Вина Тереховича Л. Н. підтверджується його особистим зазнанням на судовому засіданні… До речі, листа Віктору Франку він здав на пошту в с. Кучинівка для відправки до Швеції, а вірш „Про ідеологічні диверсії“ направив до Москви громадянину Стрижку. Визнати винним і засудити Тереховича Леоніда Никифоровича за ст. 187-1 КК УРСР до 2 років позбавлення волі, з відбуттям у виправно-трудовій колонії суворого режиму.
Через рік Л.&nbsp;Терехович знову опинився у тій же зоні «з п'ятьма роками за нав'язану мені бійку, причому винним виявився я, хоч мої дії були тільки відповіддю»<ref name="c"/>. У [[1980]] вийшов на волю на деякий час, але вже у грудні [[1988]] року, Леоніда Тереховича, який тоді працював кіномеханіком, було запроторено на два роки в ЛТП (лікувально-трудовий профілакторій). Близько місяця&nbsp;— у Чернігівській області, а потім [[Мартусівка]] [[Бориспільський район|Бориспільського району]]. Саме там поет «зненацька різко захворів („нарушение мозгового кровоснабжения“)»<ref name="c"/> і його було екстрено комісовано. У вже згадуваному листі поет напише:
{{oq|ru|Терехович Л.&nbsp;Н. (…) на протяжении 1971&nbsp;— 1972 годов систематически слушал антисоветские передачи зарубежных радиостанций, встал на путь изготовления и распространения писем и стихотворений, в которых содержатся заведомо ложные измышления, порочащие Советский государственный и общественный строй.
{{text|«Через дванадцять днів вдома удар повторився, і почались блукання по лікарням. Став добиватися визнання інвалідності&nbsp;– запроторили в «дурдом» <ref> Мова йде про Чернігівську психоневрологічну лікарню </ref>. Не знаю, чим би все закінчилося, якби не раптова допомога від обласного відділення Спілки писменників та особисто [[Реп'ях Станіслав Панасович|С.&nbsp;Реп’яха]]. Мені дещо допомогли, і я зостався «на плаву»}}
 
8 марта 1971&nbsp;г. он изготовил письмо—обращение к комментатору заграничной радиостанции „Свобода“ Виктору Франку, в котором клевещет на КПСС и советскую действительность. Затем, с целью распространения путем передачи его по радиостанции „Свобода“, отправил это обращение в указанную выше радиостанцию в Швецию.
З [[1990]] року й до смерті займав посаду сторожа в Кучинівський середній школі<ref> С.&nbsp;Реп'ях. Крок до Леоніда Тереховича // Сіверянський літопис.&nbsp;— 1995.&nbsp;— №&nbsp;2 [http://dhost.info/newbabilon/poetry/step.html]</ref>, влаштування на яку стало можливим тільки завдяки втручанню [[Реп'ях Станіслав Панасович|Станіслава Реп'яха]]. Раніше йому відмовляли, як колишньому зеку, тому що в школі знаходилася навчальна зброя.
 
В феврале&nbsp;— марте 1971 года он написал стихотворение „Задолизы“ и „О борьбе с идеологическими диверсиями“, в которых клевещет на КПСС, на одного из руководителей КПСС, опошляет советскую действительность… В начале 1971&nbsp;г. написал ответ на открытое письмо американского певца [[Дін Рід|Дина Рида]] [[Солженіцин Олександр Ісайович|А. Солженицину]] и имел намерение отправить это письмо за границу. В данном письме содержатся заведомо ложные измышления, порочащие Советский государственный и общественный строй, возводится клевета на КПСС, советскую демократию, жизненный уровень народов СССР и нашу действительность. Изготовил также в этот период и хранил у себя в квартире ряд стихотворений клеветнического содержания. К ним относятся стихотворение, начинающееся словами „Кое-что о рекламе…“, стихотворение, начинающееся словами „Москве украинский народ…“, стихотворение, начинающееся словами „Есть в деревне сельсовет…“, „Сказка о работнике балде“, „В литературе Шолохов мог бы сделать шороху“.
Бажаючи особисто взяти участь у народному русі за утворення української незалежної держави, він шукав зближення з учасниками цього руху, з місцевими рухівцями. Ось що згадує щорсівець [[Павло Дмитрович Семененко|Павло Семененко]]:
{{text|«&nbsp;— Я тоді організовував рухівський осередок у районі, мені були потрібні люди, які підтримали б цю ідею, не боялися. Леонід Терехович був саме такою людиною! Я знав, що він сидів, ще й не раз, але ніколи не вважав його злочинцем. Просто Леонід був гарячим, запальним, ворогам було нескладно його спровокувати й ув’язнити за бійку. У селі він і не міг бути рафінованим інтелігентом. Виростав разом із сільськими хлопчаками, тому міг і побитися, і чарку випити... Вирізнявся хіба що своїм інтелектом, принциповістю, небайдужістю <ref> С.&nbsp;Лащенко. Чернігівський Стус [http://www.day.kiev.ua/207329] // матеріал за 25 березня 2011 року на інтернет-версії газети «День» </ref>}}
 
Вина Тереховича Л.&nbsp;Н.&nbsp;подтверждается его личным признанием в судебном заседании… Причем письмо Виктору Франку он сдал на почту в с.&nbsp;Кучиновке для отправки в Швецию, а стихотворение „Об идеологических диверсиях“ направил в г.&nbsp;Москву гр-ну Стрижко. Признать виновным и осудить Тереховича Леонида Никифоровича по ст.&nbsp;187-1 УК УССР к 2 годам лишения свободы, с отбытием в исправительно-трудовой колонии строгого режима.}}
[[15 травня]] [[1991]] року вперше прозвучали по чернігівському радіо вірші Леоніда Тереховича.
}}
 
Два роки він відбув у 46-й зоні ([[Катеринівка (Сарненський район)|Катеринівка]] [[Сарненський район|Сарненського р-ну]]), про що він згадував у чернетці листа в редакцію газети ВР «[[Голос України]]»<ref name="lyst"/>:
=== Примітки до біографії ===
<references/>
 
{{text|«Крутили» мене всіляко, добротно організували слідство&nbsp;– показання збирали ледь не по всьому Союзу, але нічого суттєвого (крім того, що було «під носом» не знайшли, тож осудили по 187-1. А спочатку була 62, потім&nbsp;– вже не пам’ятаю статті близько місяця намагалися провести за «агітацію та пропаганду»&nbsp;– не вийшло, хоч ці статті «висіли» наді мною до закінчення суда. Проте 187-1 я прийняв відразу, з самого початку слідства, чим навіть дивував КГБістів. Розрахунок був у мене простий: не затівати суперечок по малому, від чого&nbsp;– знав&nbsp;– все одно не відчепитися, проте не дати більших можливостей.
== Поетична спадщина ==
По закінченню слідства звінувачення були сміхотворні, проте цілком задовольнили наш «об'єктивний» суд за участю прокурора області Єрепа.}}
 
Уже через рік він знову був на цій зоні, але уже «з п'ятьма роками за нав'язану (…) бійку, причому винним виявився я, хоч мої дії були тільки відповіддю»<ref name="lyst"/>. [[1980]] року він вийшов на волю, але вже у грудні [[1988]] року Леоніда Тереховича, який тоді працював кіномеханіком, відправили на два роки в ЛТП (лікувально-трудовий профілакторій)<ref name="lyst"/>. Спочатку у Чернігівській області («близько місяця»<ref name="lyst"/>), а потім до [[Мартусівка|Мартусівки]] [[Бориспільський район|Бориспільського району]]. Там він «зненацька різко захворів („нарушение мозгового кровоснабжения“)»<ref name="lyst"/> і його було «екстренно комісовано»<ref name="lyst"/>:
Він майже все життя писав російською. Тільки в останні роки свого життя, після знайомства зі [[Реп'ях Станіслав Панасович|Станіславом Реп'яхом]], він став писати українською.
{{text|«Через дванадцять днів вдома удар повторився, і почались блукання по лікарням. Став добиватися визнання інвалідності&nbsp;— запроторили в „дурдом“<ref>Чернігівська психоневрологічна лікарня</ref>».}}
 
З [[1990]] року він працював сторожем у Кучинівський середній школі<ref name="krok"/>, що стало можливим тільки завдяки втручанню [[Реп'ях Станіслав Панасович|Станіслава Реп'яха]]. Йому (колишньому зеку) відмовляли, бо в школі зберігалася навчальна зброя.
Це підтверджується у статті [[Реп'ях Станіслав Панасович|С.&nbsp;Реп'яха]] про їхню першу зустріч «наживо»:
{{text|
: '' «Леонід Терехович простягнув пару зошитів з віршами. Я при ньому ж прочитав кілька десятків.
: '' &nbsp;— Чудові поезії! &nbsp;— резюмував.&nbsp;— У Вас своє бачення світу, своє слово. А тепер дозвольте запитання «А чи не пробували писати мовою діда?».
: '' Леонід трохи наїжачився, відко не дуже сподобалося йому моє запитання.
: '' &nbsp;— Я не для осуду... Без жодних, як кажуть, задніх...
: '' &nbsp;— Пробовать-то пробовал. Даже совсем недавно. Но на русском у меня лучше получается...
: '' &nbsp;— А Ви привезіть і українські спроби!..
: '' &nbsp;— Вот напишу еще и привезу...» <ref> С.&nbsp;Реп’ях. Крок до Леоніда Тереховича // Сіверянський літопис.&nbsp;- 1995.&nbsp;- №2</ref>}}
 
=== Смерть і вшанування пам'яті ===
С.&nbsp;Лащенко пише, що Л. Терехович «писав так, що його з упевненістю можна було б назвати чернігівським Стусом»<ref> С.&nbsp;Лащенко. ЯК ПРОРОСТАЛО-ПРОБИВАЛОСЯ УКРАЇНСЬКЕ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ // Кримська світлиця.&nbsp;— 2009.&nbsp;— №&nbsp;35 [http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=printable&artID=7695] </ref>.
{{Quote box
| quote = ''<poem>
Коли помру — це буде скоро, —
хай пам’ять в забуття не лине…
Можливо, хтось нап’ється з горя,
а хтось, можливо, смачно сплюне…
 
Чи пам’ятку якусь поставлять,
Вірші написані російською, опубліковані в електронних джерелах: ''«Вопрос из легенды»'', ''«Сказка о работнике Балде»'' ([[1967]]), ''«Задолизы»'', ''«Расслоение»'', ''«О „борьбе с идеологическими диверсиями“»'', ''«Кое-что о рекламе»'', ''«На Л.&nbsp;Б.»''([[1971]]), ''«Побег (В.&nbsp;Филоненко)»'' (вересень [[1972]]&nbsp;р.), ''«Напрасно правды не ищи»'' ([[1972]]), ''«Слышал&nbsp;— говорили…»'' (квітень [[1988]]&nbsp;р.), ''«Опять мне дело замутили»'', ''«Меня укусили. Предательски. Больно»'', ''«Жизнь бьёт ключом»'', ''«Идут жестокие года»'', ''«И бредилось возвышенными грёзами»'' (грудень [[1988]]&nbsp;р.), ''«Не поверю на честное слово»'' (січень [[1989]]&nbsp;р.), ''«Кровавое воскресенье (Памяти жертв Девятого апреля)»'' (квітень [[1989]]&nbsp;р.), ''«Колокола скорби»'' (травень [[1989]]&nbsp;р.)<ref> Леонід Терехович. Поетичні твори написані російською. Вибране [http://dhost.info/newbabilon/poetry/ltrosiys.html] // Копії рукописів надано Станіславом Реп'яхом з особистого архіву. Електронну версію текстів зробив А.&nbsp;С.&nbsp;Натаріус. Карміель, Ізраїль 21.02.2009&nbsp;р. </ref>.
чи потанцюють на могилі, —
нехай знеславлять чи ославлять
ненависні мої та милі…
 
Чи викличу сльозу дівочу,
Ще низка віршів різних періодів: ''«Москва»'', ''«В литературе Шолохов мог бы сделать шороху»'' ([[1971]] ?), ''«Враг народа»'' (січень [[1988]]&nbsp;р.), ''«Планета Владвысоцкий»'' ([[1988]]), ''«Хрипы загнанных лошадей (подражание В.&nbsp;Высоцкому)»'', ''«Геометрия войны»'' (не датовані), ''«Кредо»'', ''«На смерть Михайла К.»'', ''«Поруч з бентежністю»'', ''«Голод стискає лещатами голову»'', ''«Що є в житті страшніше за нікчемність?»'', ''«Як і раніш, лежу в лікарні»'', ''«Завжди з народом?»'', ''«Розгойдується ніч від збуреного вітру»'' (жовтень [[1990]]&nbsp;р.), ''«Прикмета»'', ''«Крок направо&nbsp;— скеля прямовисна»'' (листопад [[1990]]&nbsp;р.), ''«Та гей, бики!..»'' (грудень [[1991]]&nbsp;р.), ''«Хто диктатуру любить дуже»'', ''«Моє життя&nbsp;— не крок в німій колоні»'' (січень [[1992]]&nbsp;р.), ''«Зависла в небі чорнота»'', ''«„Червоне&nbsp;— то любов…“&nbsp;— лунає з репродуктора…»'' (липень [[1992]]&nbsp;р.), ''«В картинній галереї»'' (не датований)<ref> Леонід Терехович. Та гей, бики!..: Поезія [http://dhost.info/newbabilon/poetry/ta_hey!.html] // зібрані та підготовлені до публікації Аркадієм Натаріусом</ref>.
чи матюкне ровесник гидко, —
по смерті одного лиш хочу:
аби не позабули швидко
</poem>''
| source = Леонід Терехович, 27 липня 1992 року<ref name="peredmova"/>
| width = 32%
| align = right
}}
Помер Терехович [[22 серпня]] [[1992]] року і був похований у рідному селі [[Кучинівка]], [[Щорський район|Щорського району]] [[Чернігівська область|Чернігівської області]].
 
Незадовго до смерті він був жорстоко побитий міліціонерами на вокзалі м. [[Щорс (місто)|Щорс]]<ref> В.&nbsp;Москаленко. Хто вбив? // Громада.&nbsp;— 1993.&nbsp;— №&nbsp;5</ref>. Павло Повод описав це так<ref name="peredmova"/>:
У [[1990]] році надіслав до «[[Громада|Громади]]» кілька коротеньких віршиків, «як то кажуть, на злобу дня»<ref name="d"> В.&nbsp;МОСКАЛЕНКО. Нехай земля буде пухом! Пам'яті Леоніда Тереховича: стаття, вірші [http://newvv.net/culture/literature/190048.html] // матеріали 26 березня 2008 року в інтернет-виданні газети «Високий Вал» (м. Чернігів) </ref>. [[Віталій Москаленко]] (тодішній редактор незалежної газети Чернігівщини «Громада») писав: {{text|До редакції «Громади» потрапили два шкільні зошити з поезіями Тереховича, датовані серединою 1990 і початком 1992 років. Всього 121 вірш. Це були вірші поета! <ref name="d"/>}}
 
{{text|«„Скінчиться все в обшарпанім хліві, де ще стоїть моє стареньке ліжко“&nbsp;— пророче писав поет. Там його і знайшли. Мертвим. Перед цим він завітав до редакції райгазети (тут його добре знають) і стиха мовив, що його побила міліція на вокзалі. За що? По смерті лікарі встановили: помер тому, що серце зупинилось. І винних немає… Воно й справді, бо неволя забрала не тільки кращі роки, а й здоров'я&nbsp;— разом з довідкою про звільнення видали йому цілу купу довідок про хвороби». <!--За свідченнями родичів, Терехович був знайдений мертвим в хаті, в своєму ліжку, а не в хліву, як пише Павло Повод. Але поки це свідчення не задокументовано.-->}}
Посмертно, у [[1993]] році було видано першу і поки єдину збірку [[«Свідомо став на муку»]].Видала її на кошт спонсора редакція газети "Громада". Редагував збірку Віталій Москаленко, художнє оформлення Майї Фірсенкової. На цю подію [[Павленко Сергій Олегович|Сергій Павленко]] відгукнувся так: «Високохудожня книга поезій письменника-правоборця вперше побачила світ лише в 1993 році»<ref> С.&nbsp;О.&nbsp;Павленко. ОПОЗИЦІЯ на Чернігівщині: 1944&nbsp;-1990&nbsp;рр.&nbsp;— Чернігів: РВВ Черніг. облуправління по пресі, 1995.&nbsp;— 68 с. [http://www.siver-litopis.cn.ua/rab/pavlenko/opozic.doc]</ref>
 
Про те, що його його «підступно вбито» писав і [[Павленко Сергій Олегович|Сергій Павленко]]<ref name="pavlenko"> С.&nbsp;О. Павленко. ОПОЗИЦІЯ на Чернігівщині: 1944–1990&nbsp;рр.&nbsp;— Чернігів: РВВ Черніг. облуправління по пресі, 1995.&nbsp;— 68 с.</ref>.
Планувалася до друку двомовна його збірка, яка б містила й вірші діда, [[Терехович Яким Григорович|Якима Тереховича]], але цю ідею так і не було втілено у життя<ref> С.&nbsp;Реп'ях. Крок до Леоніда Тереховича // Сіверянський літопис.&nbsp;— 1995.&nbsp;— №&nbsp;2</ref>.
 
Увічненням пам'яті поета займаються Аркадій Семенович Натаріус та Павло Дмитрович Семененко<ref> С.&nbsp; Лащенко. Чернігівський Стус // матеріал за 25 березня 2011 року на інтернет-версії газети «День» </ref>. В 1992 році на могилі поета було встановлено хрест (ідея В.&nbsp;Москаленка, реалізація&nbsp;— П.&nbsp;Семененка). У вересні [[2008]] року Аркадій Натаріус та Павло Семененко встановили металеву табличку із [[Епітафія|епітафією]] для поета:
У першому номері альманаху «[[Літературний Чернігів]]» (до листопада [[1993]] мав назву «Чернігів») за [[1993]] рік було опубліковано ще 18 віршів поета: ''«Що ж зоставляєм?..»'', ''«Питання…»'', ''«Відсвітили сонячнії мрії»'', ''«Завіяло, закружляло»'', ''«Тягар»'', ''«Не набивайте клепок в мою голову»'', ''«Що ж, напевно, ще не згуба»'', ''«Доля&nbsp;— вельми іронічна дама»'' (усі датовані жовтнем [[1990]]&nbsp;р.), ''«Догорає знесилено ватра»'', ''«В цю поруху, від розпачу чорну»'' (листопад [[1990]]&nbsp;р.), ''«Дайош консолідацію!»'' (січень [[1991]]&nbsp;р.), ''«Поставлена крапка остання»'' (березень [[1991]][ р.), ''«Не підбиваю „в ногу“ крок»'', ''«Іду на побачення з богом»'' (травень [[1991]]&nbsp;р.), ''«Ветеринар по духу і диплому»'' (березень [[1992]]&nbsp;р.), ''«Тарасу Мельничуку»'' (недатований), ''«Ніч блискавкою пощербатить»'', ''«Якісь солодкі спогади»'' (липень [[1992]]&nbsp;р.).
<center><poem>
«Лупайте сю скалу!» І.Франко
І ти лупав… І ти здолав її.
Вічна пам'ять і слава тобі, Леоніде
</poem></center>
 
== Творчість ==
У другому номері наукового журналу «[[Сіверянський літопис]]» (Чернігів) за [[1995]] рік було опубліковано його вірш ''«У словесах»'' ([[1991]])<ref> Електронну версію текстів було зроблено А.&nbsp;С.&nbsp;Натаріусом [http://dhost.info/newbabilon/poetry/ltverses.html]</ref>.
 
Леонід Терехович майже все життя писав російською. Тільки в останні роки свого життя, після знайомства зі Станіславом Реп'яхом, він почав писати українською<ref name="krok"/>. С.&nbsp;Лащенко зауважив, що Л. Терехович «писав так, що його з упевненістю можна було б назвати чернігівським Стусом»<ref>{{cite web |url=http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=printable&artID=7695 |title=ЯК ПРОРОСТАЛО-ПРОБИВАЛОСЯ УКРАЇНСЬКЕ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ // Кримська світлиця.&nbsp;— 2009.&nbsp;— №&nbsp;35 |author=С.&nbsp;Лащенко |date= |work= |publisher= |language= |accessdate=27 червня 2015}}</ref>.
Окрім того, протягом [[2007]]&nbsp;-[[2011]]&nbsp;рр. в Інтернеті публікуються нові, раніше невідомі вірші Л.&nbsp;Тереховича. Серед них: ''«Випадок на початку служби»'' (листопад 1990&nbsp;р.)<ref> Леонід Терехович: Випадок на початку служби [http://dhost.info/newbabilon/poetry/incident.html]</ref>, ''«Долг и плата»'' ([[1988]]?), ''«Я зацікавивсь словниками…»'' (травень [[1991]]&nbsp;р.), ''«Ще не пора…»'' (жовтень [[1991]]&nbsp;р.), ''«БатьківщИна чи БАтьківщина?»'' (листопад [[1991]]&nbsp;р.), ''«Новорічна фантасмагорія»'' (січень [[1992]]&nbsp;р.), ''«Я двічі зі смертю був око на око»'' ([[1992]]). Останні шість віршів було опубліковано в інтернет-виданні газети «Високий Вал»<ref> А.&nbsp;С.&nbsp;Натаріус. До 70-річчя з дня народження Леоніда Тереховича [http://newvv.net/culture/Culture/210414.html] // матеріал за 25 березня 2011 року в інтернет-виданні «Високий Вал» (м. Чернігів)</ref>.
{{Quote box
| quote = ''<poem>
(…)
Нам треба свідомо ставати на муку,
порвать по живому, щоб вийти з пітьми...
Лише б не забути святої науки —
в нелюдських умовах зостатись людьми.
</poem>''
| source = Леонід Терехович, 31 грудня 1991 року<ref name="peredmova"/>
| width = 32%
| align = right
}}
В [[1990]] році він надіслав до «[[Громада|Громади]]» декілька коротеньких віршиків, «на злобу дня», про які Віталій Москаленко<ref>тодішній редактор незалежної газети Чернігівщини «Громада»</ref> написав: «Всього 121 вірш. Це були вірші поета!»<ref name="moskalenko">{{cite web |url=http://newvv.net/culture/literature/190048.html |title=Нехай земля буде пухом! Пам'яті Леоніда Тереховича: стаття, вірші // матеріали 26 березня 2008 року в інтернет-виданні газети «Високий Вал» (м. Чернігів) |author=В.&nbsp;МОСКАЛЕНКО |date= |work= |publisher= |language= |accessdate=27 червня 2015}}</ref>.
 
[[15 травня]] [[1991]] року вперше прозвучали по чернігівському радіо вірші Леоніда Тереховича.
Проблема ознайомлення громадськості с таким явищем в українській літературі як Леонід Терехович (його життя і творчість) залишається гострою. Земляк Леоніда Тереховича, Павло Солодовник пише:
 
Посмертно, в [[1993]] році, було видано першу і єдину збірку [[«Свідомо став на муку»]]. Книга була видана за кошти спонсора редакцією газети «Громада»<ref name="pavlenko"/>.
{{text|«Читаючи вірші Леоніда Никифоровича стає зрозумілим, чого його боялася тодішня еліта.
 
Планувалася до друку двомовна його збірка, яка б містила й вірші діда, [[Терехович Яким Григорович|Якима Тереховича]], але цю ідею так і не було втілено у життя<ref name="krok"/>.
По-перше, він писав правду; по-друге, писав майстерно; і найголовніше, по-третє&nbsp;– писав зрозумілою не лише високоосвіченій людині, а і кожному колгоспнику мовою. Результат&nbsp;– «ворог народу».
 
У першому номері альманаху «[[Літературний Чернігів]]»<ref>до листопада [[1993]] мав назву «Чернігів»</ref> за [[1993]] рік було опубліковано ще 18 віршів Леоніда Тереховича: «Що ж зоставляєм?..», «Питання…», «Відсвітили сонячнії мрії», «Завіяло, закружляло», «Тягар», «Не набивайте клепок в мою голову», «Що ж, напевно, ще не згуба», «Доля&nbsp;— вельми іронічна дама» (усі датовані жовтнем 1990 року), «Догорає знесилено ватра», «В цю поруху, від розпачу чорну» (листопад 1990 року), «Дайош консолідацію!» (січень 1991 року), «Поставлена крапка остання» (березень 1991 року), «Не підбиваю „в ногу“ крок», "Іду на побачення з богом (травень 1991 року), «Ветеринар по духу і диплому» (березень 1992 року), «Тарасу Мельничуку» (недатований), «Ніч блискавкою пощербатить», «Якісь солодкі спогади» (липень 1992 року).
Я знаходжу спільні паралелі між Тереховичем та [[Висоцький Володимир Семенович|Володимиром Висоцьким]]. Дуже багато спільного є у цих двох геніїв. І я не боюся порівнювати свого односельчанина з людиною, яка відома на весь світ. Бо ж Леонід Никифорович також заслуговує на визнання, хай хоч і після смерті» <ref> Павло Солодовник. Великий геній з Кучинівки [http://newvv.net/culture/literature/202376.html] // матеріал за 20 грудня 2009 року в інтернет-виданні газети «Високий Вал» (м. Чернігів)</ref>}}
 
У другому номері наукового журналу «[[Сіверянський літопис]]» (Чернігів) за [[1995]] рік було опубліковано його вірш «У словесах» (1991)<ref>{{cite web |url=http://dhost.info/newbabilon/poetry/ltverses.html |title=У словесах. Поетичні твори |author=Леонід Терехович |date= |work= |publisher=А.&nbsp;С.&nbsp;Натаріус (електронна версія) |language= |accessdate=27 червня 2015 }}</ref>.
== Смерть і похорони ==
 
Ще шість віршів було опубліковано в інтернет-виданні газети «Високий Вал»: «Долг и плата» ([[1988]]?), «Я зацікавивсь словниками…» (травень 1991 року), «Ще не пора…» (жовтень 1991 року), «БатьківщИна чи БАтьківщина?» (листопад 1991 року), «Новорічна фантасмагорія» (січень 1992 року), «Я двічі зі смертю був око на око» (1992)<ref>{{cite web |url=http://newvv.net/culture/Culture/210414.html |title=До 70-річчя з дня народження Леоніда Тереховича // матеріал за 25 березня 2011 року в інтернет-виданні «Високий Вал» (м. Чернігів) |author=А.&nbsp;С.&nbsp;Натаріус |language= |accessdate=27 червня 2015 }}</ref>.
Помер Терехович [[22 серпня]] [[1992]] року і був похований у рідному селі [[Кучинівка]], [[Щорський район|Щорського району]] [[Чернігівська область|Чернігівської області]].
 
Павло Солодовник, земляк Леоніда Тереховича, писав про його творчість так<ref>{{cite web |url=http://newvv.net/culture/literature/202376.html |author=Павло Солодовник |title=Великий геній з Кучинівки // матеріал за 20 грудня 2009 року в інтернет-виданні газети «Високий Вал» (м. Чернігів) |accessdate=27 червня 2015 }}</ref>:
Незадовго до смерті він був жорстоко побитий міліціонерами на вокзалі м. [[Щорс (місто)|Щорс]]<ref> В.&nbsp;Москаленко. Хто вбив? // Громада.&nbsp;— 1993.&nbsp;— №&nbsp;5</ref>. У передмові до збірки поезій Леоніда Тереховича [[Павло Повод|П.&nbsp;Повод]] описав це так: «„Скінчиться все в обшарпанім хліві, де ще стоїть моє стареньке ліжко“&nbsp;— пророче писав поет. Там його і знайшли. Мертвим. Перед цим він завітав до редакції райгазети (тут його добре знають) і стиха мовив, що його побила міліція на вокзалі. За що? По смерті лікарі встановили: помер тому, що серце зупинилось. І винних немає… Воно й справді, бо неволя забрала не тільки кращі роки, а й здоров'я&nbsp;— разом з довідкою про звільнення видали йому цілу купу довідок про хвороби»<ref> П.&nbsp;Повод. Свідомо став на муку (Передмова) // Леонід Терехович. Свідомо став на муку. Вибране.&nbsp;— Чернігів, 1993.&nbsp;— С.&nbsp;3.</ref>. За свідченнями родичів, Терехович був знайдений мертвим в хаті, в своєму ліжку, а не в хліву, як пише [[Павло Повод]]. Але поки це свідчення не задокументовано.
 
{{text|«Читаючи вірші Леоніда Никифоровича стає зрозумілим, чого його боялася тодішня еліта.
Зі спогадів [[Реп'ях Станіслав Панасович|Станіслава Реп'яха]]:
{{text|«Я почув знайомий голос [[Павло Повод|Павла Повода]]. «Він лежав у своєму хліві... і нікому не був потрібний... Ні Спілці письменників...». Приблизно щось таке говорив репортер.
 
По-перше, він писав правду; по-друге, писав майстерно; і найголовніше, по-третє&nbsp;— писав зрозумілою не лише високоосвіченій людині, а і кожному колгоспнику мовою. Результат&nbsp;— „ворог народу“.
&nbsp;—&nbsp; Невже Льоня?&nbsp;— крикнув я і почав обдзвонювати всіх, хто щось міг знати про нього.
 
Я знаходжу спільні паралелі між Тереховичем та [[Висоцький Володимир Семенович|Володимиром Висоцьким]]. Дуже багато спільного є у цих двох геніїв. І я не боюся порівнювати свого односельчанина з людиною, яка відома на весь світ. Бо ж Леонід Никифорович також заслуговує на визнання, хай хоч і після смерті.»}}
Так, то був він. Пішов із життя талановитий поет. Сіромаха-бідолаха. Я відчув, як різонуло в очі, як затуманила світ непрохана волога...
Його вже поховали. І, на жаль, я не почув нічого з останніх слів Леоніда. Але ж вірші лишилися!» <ref> С.&nbsp;Реп’ях. Крок до Леоніда Тереховича // Сіверянський літопис.&nbsp;- 1995.&nbsp;- №2 </ref>}}
 
Як пише [[Павленко Сергій Олегович|Сергій Павленко]]&nbsp;— «[[22 серпня]] [[1992]] року, за припущенням багатьох знайомих Л.Тереховича, його підступно вбито»<ref> С.&nbsp;О. Павленко. ОПОЗИЦІЯ на Чернігівщині: 1944–1990&nbsp;рр.&nbsp;— Чернігів: РВВ Черніг. облуправління по пресі, 1995.&nbsp;— 68 с.</ref>.
 
== Посмертне вшанування ==
 
Мало не за місяць до смерті&nbsp;— [[27 липня]] [[1992]] року&nbsp;— Терехович написав свій власний «поетичний» заповіт:
{{text|
: '' Коли помру&nbsp;— це буде скоро,&nbsp;—
: '' хай пам’ять в забуття не лине...
: '' Можливо, хтось нап’ється з горя,
: '' а хтось, можливо, смачно сплюне...
 
: '' Чи пам’ятку якусь поставлять,
: '' чи потанцюють на могилі,&nbsp;—
: '' нехай знеславлять чи ославлять
: '' ненависні мої та милі...
 
: '' Чи викличу сльозу дівочу,
: '' чи матюкне ровесник гидко,&nbsp;—
: '' по смерті одного лиш хочу:
: '' аби не позабули швидко}}
 
Багато зробили для увічнення пам'яті поета [[Аркадій Семенович Натаріус]] та [[Павло Дмитрович Семененко]]<ref> С.&nbsp; Лащенко. Чернігівський Стус // матеріал за 25 березня 2011 року на інтернет-версії газети «День» </ref>. У [[1992]] році на могилі поета було встановлено хрест (ідея В.&nbsp;Москаленка, реалізація&nbsp;— П.&nbsp;Семененка). У [[2007]] році [[Аркадій Семенович Натаріус|Аркадій Натаріус]] оформив свою ідею щодо [[Епітафія|епітафії]] для поета, взявши за основу слова [[Франко Іван Якович|Каменяра]], у металевій табличці, яка була встановлена ним та Павлом Семененко на могилі Леоніда Тереховича у вересні [[2008]] року:
<center>{{text|
: '' «Лупайте сю скалу!» І.Франко
: '' І ти лупав... І ти здолав її.
: '' Вічна пам'ять і слава тобі,
: '' Леоніде
}}</center>
 
Літом [[2010]] року [[Аркадій Семенович Натаріус|Аркадій Натаріус]] встановив на хресту ще світлину Л.&nbsp;Тереховича, бо до того була тільки панель з прізвищем, ім'ям та датами і табличка з [[Епітафія|епітафією]]. Він же ж і продовжує творити своєрідний «нерукотворний» пам'ятник «Чернігівському Стусу», популяризуючи вірші поета, публікуючи їх у різних виданнях<ref name="e"> А.&nbsp;С.&nbsp;Натаріус. Леонід Терехович. Поезії як життя [http://www.zahid-shid.net/index.php?rt=history&num=4&start=3] // матеріал інтернет-часопису «Захід-Схід» №&nbsp;4 за 25 серпня 2008&nbsp;р.</ref>. Саме завдяки йому вірші поета можна прочитати в інтернеті, а ще колишній рухівець мріє про відкриття маленького музею в Кучинівці<ref name="e"/>. У [[2010]] році він власним коштом, залучаючи небайдужих до цієї справи людей, зробив посильний ремонт хати Леоніда Тереховича<ref name="e"/>.
 
== Примітки ==
Рядок 139 ⟶ 131:
 
== Посилання ==
{{wikiquote}}
* [http://arkgor.ipsys.net/Terehovych.htm Леонід Терехович: зібрання віршів, фотографії, листи, статті та ін. матеріали] // сайт Аркадія Натаріуса
* [http://dhost.info/newbabilon/poetry/step.html Леонід Терехович: вірші, фотографії, листи, статті] // матеріали розділу «ПОЕЗІЯ» на сайті «ДО УКРАЇНЦІВ: актуальні художні й публіцистичні твори»
Рядок 144 ⟶ 137:
* [http://newvv.net/culture/literature/202618.html Леонід Терехович. «У СЛОВЕСАХ»: вірші, фотографії] // матеріали 31 грудня 2009 року в інтернет-виданні газети «Високий Вал» (м. Чернігів)
* [http://svoboda.fm/culture/literature/196515.html Леонід Терехович: Російські вірші. Вибране /Передмова С.&nbsp;Реп'яха «Чутливий мов мембрана»] // матеріали 26 березня 2009 року в інтернет-виданні газети «Високий Вал» (м. Чернігів)
* [http://wwwgazeta.dt.ua/articlesSOCIETY/60849#articlesvitla_lyudinolyubna_pamyat.html С.&nbsp;Лащенко. СВІТЛА ЛЮДИНОЛЮБНА ПАМ'ЯТЬ // Дзеркало тижня.&nbsp;— 14 серпня 2010&nbsp;р.&nbsp;— №&nbsp;29.]
* [http://siver.com.ua/news/z_poklonom_vid_izrajilju_do_kuchinivki/2009-11-27-3084 Олександр Ясенчук. З поклоном від Ізраїлю до Кучинівки] // матеріали 27 листопада 2009 року на інтернет-версії газети «Сіверщина»
* [http://newvv.net/culture/literature/212691.html Леонід Терехович. Ми&nbsp; народ! // Промінь Жовтня.&nbsp;— 22 серпня 1992&nbsp;р.]
 
== Див. також ==
* Калібаба Д. Відомі діячі культури, науки, політики Чернігівщини.&nbsp;-Чернігів, 1998.&nbsp;-с.219.
* Літературні таланти Щорсівщини: бібліографічний покажчик / Крумкач О.&nbsp;— Щорс-Займище,1998.&nbsp;-с.20-21.
 
[[Категорія:Українські поети]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Терехович_Леонід_Никифорович