Григоріопольський район: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Fessor (обговорення | внесок) правопис |
Fessor (обговорення | внесок) уточнення |
||
Рядок 22:
А вже з VII століття в ці райони з Придністров'я та лісистого Полісся почали заселятися слов'янські племена [[тиверці]]в та [[уличі]]в, вони досить успішно асимілювали рештки попередніх поселенців, яких доволі сильно гнобили [[тюркські]] племена печенігів та половців. Підтвердженням про успішний етнічний розвіток [[слов'янські племена|слов'янських племен]] в краю стали розкопки та найдені [[поселення]] в Буторі, Токмазеї, Красногірці. Племена тиверців та уличів понад 8 століть панували на цих землях — розширились територіально аж в пониззя [[Дунай|Дунаю]] та на ділянці від [[Південний Буг|Бугу]] — Дністра по річці [[Прут]]. Завдяки успішному входженню в племінний союз Київської Русі вони отримали можливість спокійно розвивати свої [[ремесла]] та господарства майже не відчуваючи половецької небезпеки. А вже в часи ослаблення Києва ці племена входять до складу [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинського князівства]] (згодом королівства). Але нова історична епоха — пов'язана з [[монголо-татари|монголо-татарськими]] походами та їх розселенням, привело до неминучих наслідків — ослаблена та знекровлена [[Київська Русь]] не могла більше контролювати свої прикордоннірайони. Тому населення цих країв, яке залишилося після набігів, полишало насиджені місця і подалося в гірську та лісисту місцевості [[Поділля]] чи [[Карпати]], або ж подавалися до більших поселень-городищ і визнавали над собою протекторат [[Кочові народи|кочових народів]].
Такі їх митарства тривали близько 2 століть, частина з цих племен асимілювалася з полісянами або древлянами, інша частина поєдналася з молдовськими племенами [[Підкарпаття]] та татарсько-половецькими прибульцями які вирішили залишитися на цих територіях. Допоки відбувався процес поєднання культур кочового народу з осілими племенами зы Сходу почалися нові етнічні розселення — племена молдован та колишніх даків були потиснути з територій осілості в серединному Дунаї нащадками [[гуни|гунів]]. Вони протягом століть потроху асимілювали рештки тиверців та уличів в пониззі рік Молдова, Прут і не відчувши жодних серйозних притискань монголо-татар, які не вибирали цих шляхів, і в часи ослаблення татарського впливу — повернулися на малозаселені, частково винищені татарами, землі теперішньої [[Бессарабія|Бессарабії]]. Цьому ще й сприяли успішні позиції їх вождів в переговорах з [[Османська імперія|Османською імперією]] визнання васалітету, тому при прихильному ставленні Порти молдовське населення поширилося на всій території Бесарабщини (від [[Сирет]]у i [[Молдова|Молдови]] до [[Дністер|Дністра]]).
З [[XV століття]] ріка Дністер стала на віки природнім кордоном розселення молдовського племені — по праву сторону, по ліву сторону залишилися поселення руські — українські. А ще в пониззі Дністра, на межі зі степовою зоною, де ці поселення з обох боків були рідкуваті (слабозаселені), та межа не буа настільки охороняєма — це дозволяло частині молдован та українців, які тікали від своїх власників, поселятися не берегах річки в змішаних поселеннях. А влада тодішня — оттоманська і молдовська або посполита і російська-царська цим користувалася створюючи прикордонні поселення — цим самим укріплюючи свої кордони.
| |||