Демон: відмінності між версіями

'''Де́мон''' ({{lang-el|δαίμων}})  — [[дух]] із надлюдською силою, що належить до невидимого світу і має вплив на життя й долю людей. Вислів грецького філософа [[Фалес]]а, що все навколо сповнене демонами,  — погляд, на якому ґрунтувалася первісна [[релігія]] всіх народів. Ця релігія сприяла [[культ предків|культові померлих або предків]];

Між демонами, силами природи, й душами людей спочатку не було чіткого розмежування: померлий предок міг утілюватися в будь-який священний камінь, дерево, зірку тощо, а з другого боку, будь-який природний дух міг прибрати людську подобу, змішуватися з людьми і стати демоном-родоначальником. Фантазія стародавніх греків в усіх незрозумілих і грізних явищах природи (повінь, обвал, землетрус, приплив, буря, пошесть, посуха тощо) бачила дії демонів. Внутрішні зміни в уявленнях про демонів нерозривно пов’язаніпов'язані з загальним процесом розвитку грецької релігії. Знаходимо тут дві співвідносні течії релігійної думки: одна (диференційна) веде від первісного змішаного пандемонізму до поняття про демонів як винятково злих духів; друга репрезентує інтеграцію релігійного світогляду, що поступово переходить від хаотичної множинності божественних і демонічних істот до [[монотеїзм]]у. [[Гомер]]ів епос є пам’яткоюпам'яткою такого процесу; релігійна свідомість щойно вийшла з-під первісної байдужості, найвищі [[олімпійські боги]] виділені й поставлені над сонмом міфічних істот нижчого порядку; проте пам’ятьпам'ять про попередній стан ще свіжа і розрізнення нечітке; олімпійців і самого [[Зевс]]а подеколи названо загальним іменем демонів. А втім, це лише виняток, загалом демон постає як узагальнена надприродна сила, що остаточно й непорушно визначає людські вчинки (наприклад, [[Іліада]], VII, 271, 377, 396); інколи як мудре й добре навіювання згори.

Проте частіше демонам приписується шкідливий вплив на людину. У давньому епосі знаходимо зародок майбутнього перетворення демона з божества на злого духа, що засліплює, відбирає розум, спричинює якесь лихо тощо. Чіткіше відокремлення демонів від богів (не за їхніми вчинками, а за походженням) знаходимо в [[Гесіод]]а («Роботи і дні»). За словами [[Плутарх]]а, [[Гесіод]] перший установив 4 розряди наділених розумом істот, що живуть у [[всесвіт]]і: найвище боги, потім велика кількість добрих демонів, далі герої або напівбоги і, нарешті, люди. Оскільки герої за життя зараховувались до людей, а після смерті змішувалися з демонами чи богами, то чотири розряди насправді зводилися до трьох. Тож демон визначався як щось середнє між безсмертним божеством і смертною людиною.

З розвитком культури й, зокрема, літератури, божества природи втрачали своє життєве значення, і суспільний інтерес зосереджувався на міфічних образах, пов’язанихпов'язаних з культурним існуванням людини та з питаннями самостійної релігійної думки. [[Геракл]]  — уособлення людської праці й подвигу, що перемагає ворожу владу природи і зумовлює цивілізацію; [[Деметра]]  — засновниця осілого культурного життя; [[Діоніс]]  — [[боги|бог]] відродження та безсмертя, добрий демон (agathos daimon) переважно  — ось головні об’єктиоб'єкти релігійного культу тієї епохи, а з ними чимало демонічних істот, які оточують людину і беруть безпосередню участь у її повсякденному житті. Згідно з ученням [[Давньогрецька міфологія|грецьких]] філософів-ідеалістів, кожна людина від народження аж до смерті мала свого демона, який нею керував. У [[Стародавній Рим|Римі]] з демонами ототожнювали геніїв.