Палеогеографія: відмінності між версіями

Палеогеографія як наука зародилася у надрах геології в другій половині ХІХ ст., проте перші загальні дані палеогеографічного характеру з'явилися ще в кінці XVIII ст. (Р. Мурчісон, П.С. Паллас, О.О. Борисяк, М. Барбот-де-Марні та ін.). Стимулом її розвитку стало створення геохронологічної шкали [[Фанерозойський еон|фанерозою]], що дала можливість просторово зіставляти одновікові палеогеографічні документи – осадові утворення, форми рельєфу, рештки організмів, різні дані про палеоклімати та ін. Разом з тим, уявлення про природу минулого стосуються глибокої давнини, а сам термін «давня географія» застосовував ще [[Ломоносов Михайло Васильович|М.В. Ломоносовим]] понад 200 років тому.

В історії палеогеографії чітко виділяються <u>два етапи [</u><ref>{{Cite book|title = Географічна наука в Національній академії наук України|last = Руденко|first = Л.Г.|year = 2009|publisher = |location = Київ|pages = 240|language = українська|isbn = }}</ref><u>]</u>:

# '''СУЧАСНИЙ ЕТАП''' (перша половина XX ст. – наш час) характеризується спеціальними дослідженнями давньої природи, такий підхід сформувався ще в 30-40-і роки, особливо після [[Друга світова війна|II Світової війни]], що знайшло прояв у розвитку досліджень [[Четвертинний період|четвертинного періоду]]. На Міжнародних конгресах [[Міжнародний союз із вивчення четвертинного періоду|INQUA]] обговорювалось багато питань плейстоценової природи Землі та природи в цілому. Новий імпульс в розвитку отримала четвертинна палеогеографія (особливо в колишньому СРСР). Даний час відзначається новою якістю дослідження доплейстоценової природи в зв'язку з необхідністю: