Мориски: відмінності між версіями

 

== Розселення ==

На території колишнього Гранадського емірату , зниценого в 1492 , спостерігалася найбільша концентрація мусульман по країні. Напередодні капітуляції в еміраті проживало не менше 350 тисяч мусульман. Після анексії Гранадського емірату мусульмани продовжували ревно ставитися до збереження ісламських традицій, а також арабської мови . Багато Гранадських морисків таємно сповідували іслам, а також підтримували зв'язки з противниками Кастилії - магрибськими арабами, берберами, турками і навіть протестантами інших країн Європи. Південно-східне узбережжя Іспанії часто піддавалося набігам магрибських піратів, які іноді просувалися вглиб півострова на 10-15 км у пошуках наживи і бранців-християн, яких потім продавали в рабство. Часто після таких набігів, групи незаможних морисків, переважно городян які розорилися, перебиралася разом з піратами в Африку. Частка і чисельність морисків в Гранаді швидко скорочувалася в першій половині ХVI століття. Тим не менш, перепис населення Гранади 1560 і раніше фіксував переважання морисків (150000) над споконвічними християнами (125000), які прибували з інших регіонів Іспанії.

 

У 1568-1571 роках Гранаду охопило Альпухарське повстання . Після його придушення близько 80 тисяч морисків було розсіяно по дрібних селах Андалусії і Кастилії. Багато хто бігли в гори, організувавши злочинні кочові банди , які грабували християнське населення.

 

Положення валенсійських морисків було неоднозначним. З одного боку, вони піддавалися більш важким формам експлуатації та дискримінації з боку менш толерантних каталономовних феодалів і городян християнського віросповідання, які відтіснили морисків у сферу аграрної економіки. З іншого, вигідне прибережне положення і постійні (часто підпільні) зв'язку з арабсько-османським світом дозволило деяким з них здобути славу кращих знавців ісламського права серед інших морисків Іберії. Більшість з них зберігало арабську мову в якості рідної, хоча також добре володіло кастильскою і валенсійською мовами, що дозволяло їм краще вписатися в нові реалії Іберії в порівнянні з їх Гранадськими побратимами. Валенсійські мориски становили близько 33% населення королівства Валенсія. Крім того, з середини ХVI століття темпи їх природного приросту значно прискорилися. Так, за півстоліття приріст морисків склав 69,7%, а старих християн - 44,7%. Саме ця диспропорція змусила іспанські власті піти на депортацію морисків з країни.

 

До середини ХIII століття мусульмани становили значну частку населення в містах Нової Кастилії ( Кордова , Севілья та ін.) Але після кількох невдалих мудехарських повстань, більша їх частина воліла сховатися на території Гранадського емірату. Решта піддалися швидкій іспанізації. Але після придушення Альпухарського повстання близько 80 тисяч морисків було розселено в дрібні поселення Андалусії і Кастилії з метою зменшити їх концентрацію в Гранаді. До початку ХVII століття в Кастилії знаходилося не менше 100 000 морисків (при всьому населенні близько 6 млн чол), які знову почали привертати суспільну увагу. У деяких містах Андалусії вони складали переважну більшість населення (наприклад, в Орначос , Аревало і Сінко-Вільяс ). В Астурії і Леоні морисків практично не було. Незважаючи на заборони, багато морисків встигли переселитися в американські колонії Іспанії та Португалії через порт Кадіса .

 

Арагонскі мориски різко відрізнялися від гранадських і валенсійських. Вони вже майже не володіли арабською мовою, втратили багато елементів східної культури. Виділяло їх лише традиційне заняття зрошуваного землеробства в долині річки Ебро та її приток . Частка морисків в королівстві Арагон варіювала в межах 11-19% всього населення.

 

У Португалії мориски проживали на територіях на південь від річки Тежу , особливо в Алгарве , хоча там вони були нечисленні і, перейшовши в християнство, були швидко поглинені місцевим і прийшлим романським населенням.