Карма Каг'ю: відмінності між версіями

Першими вчителями цієї школи в Тибеті були [[Марпа]] (1012-1097), [[Міларепа]] (1040-1230), [[Гампопа]] (1079-1153), які проголосили лінію наступності релігійного досвіду шляхом передачі його від Учителя учням в усній формі. Наявність письмових текстів та будівництво монастирів, як місць постійного проживання Вчителя та учнів, були не характерними школі [[Каг'ю]] на початку її існування. Однак, вже третій (за відліком) Учитель цієї школи, [[Гампопа]], який також здобув освіту в монастирі школи Кадампа і був учнем [[Атіша|Атіши]], уклав для своїх послідовників письмовий посібник – роз'яснення сутності буддійської догматики та її взаємозв'язку із ритуальними практиками від простих до найскладніших, що ведуть до кінцевої мети існування особистості – [[Просвітлення]]. Після смерті [[Гампопа|Гампопи]] школа [[Каг'ю]] розділилася на 4 великих школи та 8 менших. Кожну очолив один з чотирьох учнів, яких [[Гампопа]] ще за життя призначив своїми наступниками. З-поміж усіх чотирьох підшкіл (Карма Каг'ю, Барам Каг'ю, Цхалпа Каг'ю, Пхамо Каг'ю) найбільш життєздатною, активною та дієвою виявилася Карма Каг'ю, а її глава, який носить титул Кармапа і вважається втіленнням бодхісатви Авалокітешвари, завжди мав неабиякий авторитет у Тибеті. Мережа монастирів, яка з часом виникла в рамках школи Карма Каг'ю, вирізнялася серед інших тим, що поруч із монахами в них проживала і світська частина населення, яка практиковала буддійську медитацію. Школа створила власні освітні центри, де світські особи могли вивчати основи філософії і практики. До середини ХХ ст. у цій системі відбулося небагато змін.

 

 

==Перенесення Карма Каг'ю на Захід==