Відкрити головне меню

Зміни

м
оформлення
| нагороди = медалі ім. Ворчестера Ріда Вагнера, ім. С.Тимошенка, ім. Ламме, ім. Леві, ім. Крессона, ім. Дж.Ватта, ім. Трасентера, ім. Дж. Евінга.
| примітки = [[Теорія балки Тимошенко]]
 
}}{{Othernames|Тимошенко}}
''' Степа́н Проко́пович Тимоше́нко''' (*{{ДН|23|12|1878|11}}, с.[[Шпотівка]], [[Сумська область|Сумщина]]&nbsp;— †[[29 травня]] [[1972]], [[Вупперталь]], [[ФРН]])&nbsp;— [[вчений]] у галузі [[механіка|механіки]], українець. Основоположник теорії міцності матеріалів, теорії пружності та коливань. Один із організаторів і перших академіків Української академії наук ([[УАН]]). Автор відомої [[Теорія балки Тимошенко|теорії балок]]<ref>{{cite web|publisher=Elsevier|title=Comparison of linear beam theories|url=http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0895717708002112}}</ref>.
 
''' Степа́н Проко́пович Тимоше́нко''' (*{{ДН|23|12|1878|11}}, с. [[Шпотівка]], [[Сумська область|Сумщина]]&nbsp;, Російська імперія — †[[29 травня]] [[1972]], [[Вупперталь]], [[ФРН]])&nbsp;— український та німецький [[вчений]] у галузі [[механіка|механіки]], українець. Основоположник теорії міцності матеріалів, теорії пружності та коливань. Один із організаторів і перших академіків Української академії наук ([[УАН]]). Автор відомої [[Теорія балки Тимошенко|теорії балок]]<ref>{{cite web|publisher=Elsevier|title=Comparison of linear beam theories|url=http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0895717708002112}}</ref>.
==Родина==
 
==Життєпис==
Народився Степан Тимошенко 23 грудня 1878 року в селі [[Шпотівка]] [[Конотопський повіт|Конотопського повіту]] [[Чернігівська губернія|Чернігівської губернії]] (нині [[Конотопський район]] [[Сумська область|Сумської області]]) у родині землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка (1847 - 1932) та його дружини Юзефіни Яківни Сарнавської (1854 - 1922) &nbsp;— доньки відставного військового. Прокіп Тимошенко походив з кріпацької родини, проте за щасливим збігом обставин отримав початкову освіту у поміщицькому домі, пізніше закінчив у [[Харків|Харкові]] дворічну школу землемірів. У 1876 році одружився з Юзефіною Сарнавською, випускницею [[Фундуклеївська жіноча гімназія|Фундуклеївської жіночої гімназії]] у [[Київ|Києві]]. Степан був старшим сином у цій родині. У 1881 році народився його брат [[Тимошенко Сергій Прокопович|Сергій]], а у 1885 році &nbsp;— [[Тимошенко Володимир Прокопович|Володимир]].
 
===Освіта===
 
Першими вчителями Степана була мама, пізніше вчителька з Києва, яку через рік у 1887 році замінив досвідчений педагог Михайло Коваленко. Набуті знання дозволили йому наприкінці травня 1889 року успішно скласти конкурсні іспити і бути зарахованим на навчання до реального училища повітового міста Полтавської губернії [[Ромни]]. Попервах Степан мав певні проблеми у навчанні, оскільки навчали в училищі російською мовою, а в його родині спілкувалися тільки українською. Та, опанувавши російську мову, Степан став першим учнем у класі. Одним з його найкращих шкільних приятелів став [[Йоффе Абрам Федорович|Абрам Йоффе]], з яким Степан підтримував дружні стосунки і в зрілому віці.
Під час революційних подій 1905 року заняття в Політехнічному інституті були скасовані й С.Тимошенко виїхав до Німеччини, щоб у Ґеттінґенському університеті під керівництвом директора інституту прикладної механіки професора [[Людвіґ Прандтль|Л.Прандтля]] поповнити свою технічну освіту. Досліджуючи бокову стійкість двотаврової балки в умовах кручення, він вивів рівняння кручення і сформулював умови стійкості балки. Ці дослідження були використані у його дисертаційній роботі.
 
===Викладацька та наукова діяльність===
 
У 1906 році виграв конкурс на заміщення посади професора кафедри опору матеріалів Київського політехнічного інституту. Влітку того ж року в Ґеттінґенському університеті він досліджував важливу для будівництва проблему стійкості стиснутих пластин. Йому вдалося вивести трансцендентне рівняння, за яким можна було обчислювати критичне значення сил стискання пластин без їх деформування. У травні 1907 року С.Тимошенко захистив у Київському політехнічному інституті дисертацію на ступінь ад’юнкта прикладної механіки. Його діяльність як професора Київського політехнічного інституту була надзвичайно плідною й багатогранною. Він розширив і устаткував новими дослідними машинами лабораторію механічних випробувань, започаткував викладання курсу теорії пружності, оновив курс опору матеріалів та методику його викладання, написав для нього підручник, який спочатку був виданий у літографованому вигляді в 1908 році, а надрукований пізніше в 1911 році. Цей унікальний підручник з опору матеріалів пізніше був перекладений багатьма мовами і неодноразово перевидавався протягом півстоліття.
1909 року Тимошенка обрали деканом інженерно-будівельного факультету. Попри завантаженість адміністративною та викладацькою роботою він продовжує інтенсивну наукову роботу, завершує монографію "Про стійкість пружних систем" (1910), у якій розглядає енергетичний підхід до проблем стійкості. Ця робота була відзначена премією видатного механіка Д.І.Журавського, встановленою Петербурзьким Шляховим інститутом.
 
У січні 1911 року Тимошенко разом з групою викладачів (з поміж них і [[Патон Євген Оскарович|Євген Патон]]) підписав різкий протест проти поліцейської сваволі щодо студентських заворушень, зумовлених антиукраїнською політикою [[Столипін Петро Аркадійович|Столипіна]]. Його тут же звільняють з роботи, позбавивши засобів до існування. Він змушений повернутися до Петербурга, де, щоб мати змогу утримувати сім'ю, погоджується на погодинне читання лекцій у різних закладах. З січня 1913 він стає професором Шляхового інституту, невдовзі — професором Політехнічного та Електротехнічного інститутів. У Петербурзі він написав і видав дві частини курсу теорії пружності, які стануть основою майбутніх англомовних монографій з теорії пружності, проблем стійкості деформівних систем.
 
Наприкінці 1917 р. Тимошенко повертається до Києва на посаду професора Київського політехнічного інституту на запрошення ради професорів інституту. На початку 1918 року у складі комісії, яку очолював академік [[Вернадський Володимир Іванович|В.І.Вернадський]], Тимошенко активно працює над організацією [[Національна академія наук України|Української Академії наук]]. За його пропозицією академія мала сприяти поглибленню взаємодії академічної науки і техніки. Подальша діяльність Української Академії наук, у якій вперше в світовій практиці в число академічних наук були введені технічні науки, підтвердив ефективність нових форм взаємодії вчених, конструкторів, інженерів, запропонованих Тимошенком. Восени 1918 року він був призначений одним з 12 академіків Української Академії наук та очолив організований ним Інститут технічної механіки (тепер Інститут механіки ім.С.П.Тимошенка). Проте, в умовах бурхливих подій в Україні, коли змінювалися уряди й режими, а в Києві велися військові дії, його діяльність на посадах професора політехнічного інституту, академіка і директора Інституту механіки не могла тривати довго. У вересні 1919 року Київ був захоплений деніківцями, а в грудні — більшовиками. Практично припинилися заняття в політехнічному інституті, була паралізована діяльність Української Академії наук, академік В.Вернадський подався у відставку.
 
Позбавлений роботи та засобів до життя, розуміючи загрозу більшовицької окупації, Тимошенко у 1920 році приймає пропозицію очолити кафедру опору матеріалів у Загребському політехнічному інституті ([[Югославія]]).
Навесні 1922 року отримує запрошення на роботу від однієї з американських фірм у місті [[Філадельфія]], яка займається усуненням вібрацій і зрівноважуванням машин. Після довгих роздумів приймає пропозицію і виїжджає до [[США]] разом з дружиною і молодшою донькою Мариною. Старші діти Анна і Григорій залишаються в [[Берлін]]і, щоб за порадою батька отримати ґрунтовну освіту у Берлінському політехнічному інституті. Невдовзі переходить на роботу наукового консультанта відомої фірми "Вестінгауз"(Westinghouse Electric Corporation, East Pittsburg). У цей період публікує дві монографії: «Прикладна теорія пружності», «Проблеми вібрації в інженерній науці».
[[Зображення:TimoshenkoMichigan.jpg|thumb|240px250px|C.Тимошенко (сидить другий справа) серед студентів та викладачів Мічиганського університету, 1936р.[[1936]]]]
 
У [[1927 року Тимошенко]] повертається до викладацької роботи на посаді завідувача кафедри з дослідницької роботи Мічиганського університету. Читає лекції та працює з докторантами. При цьому він не полишає контактів з компанією "Вестінгауз". Щоліта відвідує [[Європа|Європу]], де зустрічається зі своїми колегами з інших університетів. Під час роботи в Мічиганському університеті С.Тимошенко організував Відділ прикладної механіки при Американському товаристві інженерів-механіків (ASME), започаткував видання журналу «Прикладна механіка», заснував щонедільний семінар з теоретичної та прикладної механіки, видав фундаментальні праці «Опір матеріалів» (два томи, 1930), «Теорія пружності» (1933), «Теорія стійкості» (1936). Надзвичайно популярною стала заснована ним при університеті у 1929 року літня школа прикладної механіки для інженерів, викладачів університетів і технічних шкіл США.
 
У [[1936 року Тимошенко]] переїжджає до Пало Альто (Palo Alto), де на запрошення адміністрації Стенфордського універстету ([[Каліфорнія]]) очолює кафедру механіки. Там він продовжує заняття з докторантами, читає лекції з механіки та статики споруд, тонких пластин та оболонок, історії опору матеріалів. У 1940 році його обирають дійсним членом Національної академії наук США.
З 1943 до 1960 року він працює на посаді професора кафедри механіки Стенфордського університету. За період роботи в Стенфордському університеті публікує ґрунтовні монографії: «Теорія пластинок і оболонок» (1940), «Статика споруд» (1945), «Вища динаміка» (1948), «Історія опору матеріалів» (1953).
 
35 067

редагувань