Миколаївський Лебединський жіночий монастир: відмінності між версіями

|координати ={{coord|48.575328|N|31.350744|W|display=inline}}

|сайт =

[[FileФайл:Криниці.JPG|thumb|Цілюща Магдаленинська криниця]]

'''Свято-Миколаївський жіночий монастир'''- — [[православ'я|православний]] [[жіночий монастир]] , розташований в Лебединському лісі, поруч з селом [[Лебедин|Лебедин (Шполянський район)]] Шполянського району Черкаської області, був заснований у 1779-му році.

За легендою засновницями монастиря були чотири монахині Магдалина і Трифілія, інокині Дарія та Февронія, які залишили свій розграбований і спалений турками Молдавський Свято-Успенський Калатурський монастир . В пошуках нового житла, зупинилися монашки в Лебединському лісі на ночівлю і побачили видіння, що Святий Миколай благословив їх заснувати тут монастир. Вранці черниці вирішили набрати води з джерела і знайшли біля нього ікону святителя Миколая, в підтвердження того, що це був не сон, а Боже благословення. На тому місці збереглося цілюще джерело відкрите святителем Афанасіем (Пателарієм) — Константинопольським патріархом. На честь першої ігуменії монастиря Магдалини в народі джерело називають Магдаленинською криницею.

Черниці звернулися до місцевого князя [[Франциск Ксаверій Любомирський|Франциска Ксаверія Любомирського]] з проханням заснувати обитель, придбали у нього за 30 рублів невеличке земельне угіддя і [[24 травня]] [[1779]]  р. [[18 червня]] [[1779]] року митрополит Київський [[Гавриїл (Кременецький)]] дав дозвіл на будівництво монастиря з одночасним Наказом Київської Духовної консисторії чорниці Магдалині на ''заведення монастиря'' і будівництво храму та благословив її іконою святителя Миколая Чудотворця.

Усі споруди монастиря були дерев'яними: дзвіниця, що була побудована у 1764  р., церкви святого Миколая та святої Варвари, побудовані у 1784  р., Свято-Миколаївська церква, побудована у 1800 році. У 1800 році Миколаївську церкву було перебудовано, частину церкви було викладено з каменю. До церкви святої Варвари було добудовано кам'яне приміщення, в якому були розташовані кімнати настоятельки монастиря.

У 1823  р. село [[Лебедин]] відвідав малий [[Тарас Шевченко]] зі своєю сестрою Катериною, яка у Свято-Миколаївському монастирі молилася перед весіллям за своє щасливе подружнє життя. Ці відвідини стали поштовхом для написання Кобзарем поеми [[Гайдамаки (поема)|«Гайдамаки»]] про козацько-селянське повстання. В тому ж році була добудована дерев’янадерев'яна дзвіниця, а у 1837 році з благословення Київського митрополита Євгенія(Болховитінова) була побудована нова цегляна дзвіниця, через яку був влаштований головний вхід до монастиря. У 1839 році було закладено новий кам'яний храм в і'мя святої великомучениці Варвари. [[11 вересня]] [[1844]] року храм был освячений Київським митрополитом Філаретом (Дроздовим). У 1839 році на місці дерев'яної Варваринської церкви почали будувати кам'яну, звели цегляні монастирські мури з невеличкими башточками по кутам. У монастирі був свій свічковий завод, а також водяний млин, пасіка.

На 1852 рік у монастирі знаходилось 50 черниць та 30 послушниць.

У 1858 році відкрилося духовне училище для дівчаток з духовних сімей. На той час це був перший учбовий заклад в окрузі Лебедина. В 1863  р. монастир відвідав митрополит Київський Арсеній, який після відвідин училища став виділяти 200 рублів щорічно на утримування його. У 1872  р. навчальний заклад став шестикласним і кількість вихованок зросла з 40 до 100, з них 45 сиріт утримувались безкоштовно. Тут учили шити одяг, вишивати, в'язати, виготовляти декоративні квіти, прикрашати ікони. Окрім загальноосвітніх предметів вивчали Закон Божий, музику, співи, факультативно викладалися іноземні мови. Для викладання деяких предметів приїжджали вчителі із Златопольської гімназії.

На 1908 рік кількість сестер складала 409 осіб.

Після жовтневого перевороту 1917  р. в зв'язку з відокремленням Церкви від держави монастир почав існувати в режимі надзвичайного військового стану, училище припинило свою діяльність.

Хоча ще у 1923 році було видано бюлетень [[НКВС]], за яким усі монастирі повинні були закрити, монастир був закритий у 1929 році, ігуменю Смарагду (1924-19291924–1929 роки) арештували і закатували у в'язниці.

На території монастиря організовано комуну «Червоний Жовтень», майно розграбовано, частково конфісковано органами [[НКВС]], а з 1932 року в стінах колишнього монастиря було облаштовано інтернат для безпритульних і дітей репресованих.

З початком німецької окупації Лебединський монастир знову відкрили і монахині почали потроху повертатися у свою обитель. Дуже нелегко було ігуменії Валентині і сестрам відбудовувати зруйноване господарство і відновлювати Статут монастирського життя. Після німецької окупації, у 1944 році, ігуменію Валентину I було заарештовано. Вона була доставлена в Лук'янівську тюрьму міста Києва на допит. Її звинувачували у переховування вояків [[УПА]]<ref>[http://7chudes.ck.ua/index.php?pret=lebedin Лебединський монастир]</ref>. Ігуменія багато років провела в ув'язненні.

У 1949 році у монастирі перебувало 250 сестер разом з переведеними з чотирьох монастирів, під час закриття Мотронинського Свято-Троїцького (ігуменія Рафаїла), Козельщанського Свято-Різдва Богородичного (ігуменія Феофанія), Полтавського Свято-Крестовоздвиженского (ігуменія Іннокентія), Чигиринського Свято-Троїцького (схиігуменія Євгенія)монастирів. Настоятелькою Лебединського монастиря була призначена ігуменія Євфалія II, яка займала посаду до 1961 року.

З 1961 року на території монастиря була розташована туберкульозна лікарня, а з 1972 року до серпня 1997 року в стінах монастиря були розміщені інтернат для дітей хворих на ДЦП, лепрозорій і навіть звірогосподарство. Більша частина житлових приміщень та келій зруйнована, Миколаївська церква пристосована під склад, курник, сарай, а у вівтарі облаштували Ленінську кімнату. Трьохпрестольна Вознесенська церква, що включала Варваринську, використовувалась під котельню, пральню, душові і туалети, а у вівтарі сушили білизну та облаштували баня для директора. Територія монастирського кладовища була сплюндрована, могили вандально понівечені, хрести поломані.

У 1992 році черниці Іоасафа та Синклитикія звернулися до Шполянского благочиного протоіерея Василя Костенка з проханням поклопотатися про відкриття монастиря. Монастир відкрився [[28 грудня]] [[1992]] року. Наказом Преосвященнішого [[Софроній (Дмитрук)|Софронія]], єпископа Черкаського і Канівського [[9 січня]] [[1993]] настоятелькою Лебединського монастиря була призначена ігуменя Валентина (Цвєткова).

Інтернат все ще існував, черниць у той час було зовсім мало. Передача будівель розтягнулася до 1997 року.

''Богослужіння в монастирі відбуваються щодня за монастирським Статутом:''

* вранці о 4.30 &nbsp;— полуношницю і читання акафістів, потім Божественна Літургія.

* Вечірня служба &nbsp;— в 17.00.

* 22 травня &nbsp;— перенесення святих мощей святителя Миколая Чудотворця;

* Вознесіння Господнє &nbsp;— 40 день після Пасхи Христової;

* 28 серпня &nbsp;— Успіння Пресвятої Богородиці,

* 18 вересня &nbsp;— святих праведних Захарія та Еліcавети ,

* 6 грудня &nbsp;— святителя Митрофана Воронезького ;

* 17 грудня &nbsp;— святої великомучениці Варвари ;

* у Вівторок Світлої седмиці &nbsp;— шанованої Іверської ікони Божої Матері.

* [http://drymba.net/uk/1035832-lebedynskyy-svyato-mykolayivskyy-zhinochyy/ Лебединський Свято-Миколаївський жіночий монастир (с. Лебедин, Черкаська обл.)]