Марія (роман): відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 6:
== Критика ==
 
=== Жорстока правда жорстокого часу. (Роман «''Марія''» — твір про становище українського селянства після [[Революція|революції]] [[1917]] року. Автор пам'ятав голод двадцятих, спілкувався з тими, кому пощастило вирватися на волю у 33-му. Письменник зіставляв жахливі розповіді, описував життя [[Українці|українців]], підводив до висновку, що штучний голод планувався сталінською клікою як [[Геноцид|геноцид]], як замах на українську націю. Звичайно, книга, що відображала жорстоку правду, в [[Радянський Союз|Радянському Союзі]] була заборонена до друку.) ===
* Змалювання в долі Марії типового життєвого шляху української жінки-трудівниці і трагедії самої України. (Роман Улас Самчук розпочинає і закінчує лічбою днів життя Марії. Він зауважує: «Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят вісім днів». Кажуть, що часу не помічають тільки щасливі люди. Марії ж доля приготувала суцільні страждання і муки: смерть батьків, голод, втрата дітей, знущання Корнія, божевілля доньки, відмова від батьків сина Максима. У Марії сильний характер, бо вона зважилася виступити проти народної моралі, боротися за свою любов. Автор неодноразово наголошує на величезному потенціалі духовної та фізичної сили героїні, на її прагненні жити, незважаючи на всі труднощі.)
 
Змалювання в долі Марії типового життєвого шляху української жінки-трудівниці і трагедії самої України. (Роман Улас Самчук розпочинає і закінчує лічбою днів життя Марії. Він зауважує: «Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят вісім днів». Кажуть, що часу не помічають тільки щасливі люди. Марії ж доля приготувала суцільні страждання і муки: смерть батьків, голод, втрата дітей, знущання Корнія, божевілля доньки, відмова від батьків
сина Максима. У Марії сильний характер, бо вона зважилася виступити проти народної моралі, боротися за свою любов. Автор неодноразово наголошує на величезному потенціалі духовної та фізичної сили героїні, на її прагненні жити, незважаючи на всі труднощі.)
 
«Найстрашніша смерть — це смерть від голоду». (Ці слова належать Марії, жінці, на очах якої заможне село часів її дитинства вимирало від голоду. Автор малює страшні картини Голодомору 1932–1933 років. Лаконічно описує автор посівну, яку проводили за вказівкою зверху, передчасний збір врожаю і злочинну діяльність «залізної червоної мітли»: «Над зігнутим голодним людом при праці вдень і вночі стоять озброєні вартові. З кістлявих мужицьких рук, з занедбаної землі виривається зі скреготом зубів кусень хліба». Арештовують Маріїного зятя за мішок гнилого зерна, мучиться Надія з виснаженою від голоду маленькою Христинкою. І Марія волає до Бога, просить допомоги: «Вмреш дитинко. На широкому світі немає вже для тебе трошечки хліба…» Втративши всіх своїх рідних, велику і гарну сім'ю, Марія і сама гине від голоду.)