Свято-Миколаївський пустельний Самарський чоловічий монастир УПЦ (МП): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
стильові правлення, оформлення |
|||
Рядок 1:
{{Otheruses|Свято-Миколаївський монастир}}
{{Культова споруда
|зображення =
Рядок 48 ⟶ 47:
==== Репресії з боку Російської влади ====
У другій половині XVII ст. для Росії виникла необхідність мати укріплену фортецю на північному кордоні запорозьких земель. У 1687 г. в сусідстві з монастирем було споруджено [[Богородицька фортеця|Богородицьку фортецю]]. Це будівництво занепокоїло запорожців і вони відкрито висловили своє невдоволення гетьману [[Іван Мазепа|Івану Мазепі]] та князю [[Голіцин
Російські війська оточили обитель, захопили багатьох монахів, піддали їх тортурам і допитам<ref name="javir1"></ref>.
Гетьман І. Мазепа готувався помститися й непокірним запорожцям, однак 1690 року в околицях Самарського монастиря спалахнув страшний мор, так звана зухвала смерть, а потім усе Запоріжжя перенесло спустошливий наліт [[Сарана|сарани]]. Навколишні землі на кілька років опустіли, обезлюдів і козацький монастир.
Для монастиря настали важкі часи. У 1690 р. він геть спорожнів, «братские келии были без жильцов и церковь стояла без пения».
Рядок 58 ⟶ 57:
==== Після руйнування Січі ====
Кінець XVII — початок XVIII століть — період занепаду монастиря, тісно пов'язаний із сумними подіями, що відбувались в Україні в цей час. Участь запорожців у [[Булавінське повстання|повстанні Булавіна]], а також підтримка [[Північна війна в Україні|антиколоніального повстання]] гетьмана Лівобережної України [[Мазепа Іван|Івана Мазепи]] 1709 року призвели до тяжких наслідків.
Царські війська здійснили [[Каральна експедиція російських військ в Україну (1709)|каральну експедицію вздовж Дніпра]] та [[Знищення Запорозької Січі (1709)|зруйнували Запорізьку Січ]]. Більшість запорожців перетнули кордон Кримського ханства і осіли на території, яку контролювали татари. Після невдалого для Росії [[Прутський похід|Прутського походу]] 1711 року за умовами [[Прутський мир|Прутського миру]] монастирські землі опинились під владою [[Кримське ханство|Кримського ханства]]. Тоді надбання монастиря були пограбовані, а святиня перетворена на попіл.<ref name="javir1"></ref>
Запустіння тривало до 1720 року. З цього часу монастир потроху став відбудовуватись. З 1726 р. для Самарського Військового монастиря почався новий, найцікавіший період розбудови і облаштування «монастырь … как первая существеннейшая и необходимая потребность края снова возник из пепла и развалин, скоро принял иной, лучший вид и получил во всех частях более правильное устройство»<ref name="feod1"></ref>.
Мається на увазі що усі типи будівель розташовувалися в монастирі не мальовничо-хаотично, а строго закономірно.
По мірі розвитку монастиря ускладнюється його функціональний устрій: при наявності відповідної території монастир поділяється на кілька відокремлених функціональних зон: культову — у центрі, житлову, господарську — на периферії
==== За часів Нової Січі ====
Рядок 69 ⟶ 68:
облаштування Самарського монастиря. Начальник всіх запорозьких церков, ієромонах Межигірського монастиря Павло Маркевич всі сили спрямував на те, щоб у короткий час привести до ладу всі його святині.
У 1736 році під час турецької війни монастир був укріплений ретраншементами. З 1791 року монастир, як найближчий до [[Катеринослав]]а, призначений місцеперебуванням архієреїв (заміським архієрейським будинком). Обитель виявилася надійним форпостом запорожців в російський-турецьких війнах 1735–1739 і 1768–1774 рр. Під час останньої з них монастир поселив безліч полонених татар і
У 1760 році настоятель
=== Після козацької доби ===
| |||