Відмінності між версіями «Свято-Миколаївський пустельний Самарський чоловічий монастир УПЦ»

стильові правлення, оформлення
(стильові правлення, оформлення)
{{Otheruses|Свято-Миколаївський монастир}}
 
{{Культова споруда
|зображення =
 
==== Репресії з боку Російської влади ====
У другій половині XVII ст. для Росії виникла необхідність мати укріплену фортецю на північному кордоні запорозьких земель. У 1687 г. в сусідстві з монастирем було споруджено [[Богородицька фортеця|Богородицьку фортецю]]. Це будівництво занепокоїло запорожців і вони відкрито висловили своє невдоволення гетьману [[Іван Мазепа|Івану Мазепі]] та князю [[Голіцин|Голіцину]]у. Ченці Самарської обителі підтримали козаків, після чого запорозький монастир визнали джерелом збурення.
 
Російські війська оточили обитель, захопили багатьох монахів, піддали їх тортурам і допитам<ref name="javir1"></ref>.
 
Гетьман І. Мазепа готувався помститися й непокірним запорожцям, однак 1690 року в околицях Самарського монастиря спалахнув страшний мор, так звана зухвала смерть, а потім усе Запоріжжя перенесло спустошливий наліт [[Сарана|сарани]]. Навколишні землі на кілька років опустіли, обезлюдів і козацький монастир. <ref name="javir1"></ref>
Для монастиря настали важкі часи. У 1690&nbsp;р. він геть спорожнів, «братские келии были без жильцов и церковь стояла без пения».
 
 
==== Після руйнування Січі ====
Кінець XVII&nbsp;— початок XVIII століть&nbsp;— період занепаду монастиря, тісно пов'язаний із сумними подіями, що відбувались в Україні в цей час. Участь запорожців у [[Булавінське повстання|повстанні Булавіна]], а також підтримка [[Північна війна в Україні|антиколоніального повстання]] гетьмана Лівобережної України [[Мазепа Іван|Івана Мазепи]] 1709 року призвели до тяжких наслідків.
Царські війська здійснили [[Каральна експедиція російських військ в Україну (1709)|каральну експедицію вздовж Дніпра]] та [[Знищення Запорозької Січі (1709)|зруйнували Запорізьку Січ]]. Більшість запорожців перетнули кордон Кримського ханства і осіли на території, яку контролювали татари. Після невдалого для Росії [[Прутський похід|Прутського походу]] 1711 року за умовами [[Прутський мир|Прутського миру]] монастирські землі опинились під владою [[Кримське ханство|Кримського ханства]]. Тоді надбання монастиря були пограбовані, а святиня перетворена на попіл.<ref name="javir1"></ref>
 
Запустіння тривало до 1720 року. З цього часу монастир потроху став відбудовуватись. З 1726&nbsp;р. для Самарського Військового монастиря почався новий, найцікавіший період розбудови і облаштування «монастырь … как первая существеннейшая и необходимая потребность края снова возник из пепла и развалин, скоро принял иной, лучший вид и получил во всех частях более правильное устройство»<ref name="feod1"></ref>.
Мається на увазі що усі типи будівель розташовувалися в монастирі не мальовничо-хаотично, а строго закономірно.
По мірі розвитку монастиря ускладнюється його функціональний устрій: при наявності відповідної території монастир поділяється на кілька відокремлених функціональних зон: культову&nbsp;— у центрі, житлову, господарську&nbsp;— на периферії <ref name="vech1">Вечерський В.&nbsp;В.&nbsp;Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона.&nbsp;— К.: Головкиївархітектура&nbsp;— НДІТІАМ, 2001.-&nbsp;— ст. 104;</ref>.
 
==== За часів Нової Січі ====
облаштування Самарського монастиря. Начальник всіх запорозьких церков, ієромонах Межигірського монастиря Павло Маркевич всі сили спрямував на те, щоб у короткий час привести до ладу всі його святині.
 
У 1736 році під час турецької війни монастир був укріплений ретраншементами. З 1791 року монастир, як найближчий до [[Катеринослав]]а, призначений місцеперебуванням архієреїв (заміським архієрейським будинком). Обитель виявилася надійним форпостом запорожців в російський-турецьких війнах 1735–1739 і 1768–1774&nbsp;рр. Під час останньої з них монастир поселив безліч полонених татар і туроктурків. З ними обходилися так добре, що багато хто з них прийняв в обителі хрещення, а деякі, після закінчення війни, і чернецтво.
 
У 1760 році настоятель обітеліобителі Володимир Сокольський «произведен в начальникм Сечевых церквей», а у 1774 році по проханню війська і по ходотайству Г.&nbsp;О.&nbsp;Потьомкіна «пожалованный даже в Архимандриты»<ref name="feod1"></ref>.
 
=== Після козацької доби ===
Анонімний користувач