Валеріан: відмінності між версіями

На відміну від більшості претендентів на престол протягом [[Криза Римської імперії у 3 столітті|Кризи III століття]], Валеріан походив із знатної родини сенаторського стану. Про ранні роки його життя відомо дуже мало. Він був одружений на Егнатії Марініані, від якої мав двох синів: [[Галлієн|Публія Ліцинія Егнатія Галлієна]], який пізніше став імператором, та [[Валеріан Молодший|Валеріана Молодшого]].

Вперше Валеріан став [[Консул (Стародавній Рим)|консулом]] до [[238]] (як [[консул-суфект]]) чи у [[238]] р. (в якості ординарія). Того ж року він був обраний принцепсом Сенату та від імені [[Гордіан I|Гордіана I]] вів переговори з Сенатом щодо визнання Гордіана імператором. У [[251]] р., коли [[Децій Траян|Децій]] відновив інститут [[Цензор (Давній Рим)|цензорів]] з вкрай широкими владними повноваженнями, так що цивільна влада практично перейшла до цензорів, Сенат обрав цензором Валеріана, але той відмовився від цієї посади. За правління Деція його призначили губернатором рейнських провінцій [[Норик]] і [[Реція|Реції]]. У [[253]] р. Валеріан виступив на боці тогочасного імператора [[Требоніан Галл|Требоніана Галла]], який попрохав його про допомогу у придушенні повстання [[Еміліан|Еміліана]]. Валеріан вирушив з військом на південь, але було запізно: Галла вбили власні солдати, які перейшли на бік Еміліана. Останнього військові проголосили імператором, але Валеріан продовжував рух до Риму. Перед його прибуттям до Італії у вересні чи жовтні, Еміліана вбили його ж легіонери, які перейшли на бік Валеріана; останній був проголошений імператором. Римський Сенат швидко визнав правителем Валеріана, не тільки зі страху репресій, але й через те, що він був з їх кола.