Відмінності між версіями «Шумбар»

27 байтів вилучено ,  4 роки тому
У 1779 році в Шумбарі було збудовано дерев'яну православну церкву, що в роки радянської влади була розібрана і перенесена в одне із сіл [[Вишнівецький район|Вишнівецького району]], де знаходиться і досі. На місці цієї церкви у Шумбарі стоїть тепер камінний хрест.
 
їїУ 1903–1906 роках на високій горі у центрі села на підвалинах старовинного замку Боговитинів-Шумбарських було збудовано православну Свято-Лукінську церкву, позолочені сонцем куполи, якіякої було видно із сусідніх сіл,. неНе одне десятиліття вселяли в душі православних християн віру і надію на краще майбутнє. Вона, як священний оберіг піднімала в небо свої золоті хрести, захищаючи мешканців села і від стихійного лиха і від злості людської. Не раз, гнучи спину на панщині, піднімав бідний селянин, сповнений благання і болю, погляд на рідну святиню. Але виблискували, ніби золотом, хрести і тліла надія в душі бідняка, що прийде час і він буде господарем на своїй землі. Не одна мати крадькома виглядала із укриття, коли снаряди свистіли над головою, зносила до святині руки і, обливаючись слізьми шептала молитву — просила захисту для сина, чоловіка, брата — стояла церква і разом з нею вистояли люди, витерпіли, витримали всі біди і всі удари долі. І знову линула звідусіль молитва — стоячи у храмі на колінах, християни із вдячністю схиляли до землі голови перед святими іконами. Церква проіснувала сімдесят шість років, уціліла, «переживши» дві війни, була з мешканцями села і в радості, і в горі.
У 1903–1906 роках на високій горі у центрі села на підвалинах старовинного замку Боговитинових — Шумбарських було збудовано православну Свято — Лукінську церкву.
 
її позолочені сонцем куполи, які було видно із сусідніх сіл, не одне десятиліття вселяли в душі православних християн віру і надію на краще майбутнє. Вона, як священний оберіг піднімала в небо свої золоті хрести, захищаючи мешканців села і від стихійного лиха і від злості людської. Не раз, гнучи спину на панщині, піднімав бідний селянин, сповнений благання і болю, погляд на рідну святиню. Але виблискували, ніби золотом, хрести і тліла надія в душі бідняка, що прийде час і він буде господарем на своїй землі. Не одна мати крадькома виглядала із укриття, коли снаряди свистіли над головою, зносила до святині руки і, обливаючись слізьми шептала молитву — просила захисту для сина, чоловіка, брата — стояла церква і разом з нею вистояли люди, витерпіли, витримали всі біди і всі удари долі. І знову линула звідусіль молитва — стоячи у храмі на колінах, християни із вдячністю схиляли до землі голови перед святими іконами. Церква проіснувала сімдесят шість років, уціліла, «переживши» дві війни, була з мешканцями села і в радості, і в горі.
І ось цієї святині не стало. Полум'я знищило її у 1982 році у пасхальний четвер. Люди були заклопотані приготуваннями до свята і не відразу помітили біду. А коли уже збіглося все село, надто міцні замки не дозволили відразу проникнути у середину. Поки мужчини намагались за допомогою стовбура, колись спиляного дерева, відкрити важкі подвійні дубові двері, а з іншого боку жінки носили відрами і лили воду — вогонь охопив усю будівлю. Ризикуючи життям вони намагались винести хоч щось, хапали усе що попадало під руки. Тріск палаючого дерева і несамовиті крики людей зливались в страшний шум. Полум'я, здавалось, сягало неба. До паркану, яким було загороджене церковне подвір'я, уже не можна було доторкнутись, по ньому струмочками стікала розпечена фарба. Тоді усі в паніці, немов божевільні кинулись до пожежників, адже на місце трагедії прибули п'ять пожежних автомашин, але рятувальники лише стояли і дивились, як вогонь червоними язиками облизував дерев'яні стіни. Люди кричали, заклинали їх, хапали їх за руки, але ті і пальцем не поворухнули, мовляв, такий наказ. Уже нічого не можна було зробити. Було видно як плавились дзвони. Найбільший з них, колись привезений із Росії, той, що стільки літ кликав усіх до храму Божого деформувався, зникав на очах. Внаслідок пекельної температури від нього поволі відвисала велетенська крапля розпеченого металу. Усі бачили, як цей жовто — гарячий ком рідкого вогню упав додолу. Через якусь мить із страшним гуркотом рухнув купол. Приголомшені жінки і чоловіки стояли мов закам'янілі, ніби заворожені жахливим видовищем . Довго стояли. Всі були просто шоковані, дивилися на поволі втихаюче полум'я і не вірили своїм очам.
Тисячі відер води було вилито і дещо вдалося врятувати, але… святиня згоріла. Ніби чорна хмара враз затулила сонце. І знову люди здіймали руки до неба і питали «чому?», «навіщо?», падали на коліна і, торкнувшись головою землі, кричали і плакали, плакали…
145 012

редагувань