Давньофранцузька мова: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Правлення
Рядок 30:
| Підпис =
|}}
'''''Давньофранцузька мова''' ([[Французька мова|фр.]] ancien français)'' — поняття, яке охоплює сукупність романських мов мовної групи [[Мови Ойл|«ойль»]], якими розмовляли на території приблизно відповідній території середньої півночі сучасної [[Франція | Франції]], приблизно з XIX до XIV століття. Була результатом еволюції північно-галльського наріччя [[Народна латина|народної латини]], що відбувалася під впливом [[Франкська мова|франкської мови]]. Давньофранцузька мова значно відрізнялася від сучасної [[Французька мова|французької мови]] в області [[фонетика|фонетики]] та [[Граматика|граматики]].
 
== Поширена хибна уява щодо характеру мови й історичної доби ==
Всупереч загальноприйнятому уявленню, поширеного у франкомовних носіїв мови і популяризованому відомим фільмом [[Прибульці (фільм) |«Прибульці»]] (який не має ніякої лінгвістичної достовірності), те, що часто зоветьсяназивають «давньофранцузькою мовою», насправді такою зовсім не є. Та мова, яку часто називають цим терміном, є французька мова класичної епохи, або навіть сучасна мова, написана у старішій орфографії, і яку може зрозуміти й непідготовлена людина.
 
Давньофранцузька мова не може бути легко зрозумілою франкомовною людиною, яка не має спеціальної освіти. Так, фраза ''«Sçavoir faisons, à tous presens et advenir, que pour aucunement pourveoir au bien de nostre justice, abbreviation des proces, et soulaigement de noz subiectz, avons, par edict perpetuel et irrevocable, statué et ordonné, statuons et ordonnons les choses qui s’ensuyvent»'' (цитована за [[Ордонанс Вілле-Котре|ордонансом Вілле-Котре ]]1539 року короля [[Франциск I (король Франції) | Франциска I]]) — приклад не старофранцузькоїдавньофранцузької, а середньофранцузької мови XVI століття. І навпаки, такі вірші [[Пісня про Роланда | «Пісні про Роланда»]]: ''«En ceste tere ad asez osteiet / En France, ad Ais, s’en deit ben repairer / Vos le sivrez a la feste seint Michel / Si recevrez la lei de chrestiens / Serez ses hom par honur e par ben»'' є прикладом давньофранцузької мови.
 
== Походження і нащадки ==
 
Мова походить від романської мови, що була формою[[варварська латинь | народної латини]], яка була у використанні по всьому постримськомупісляримському просторі. СтарофранцузькаДавньофранцузька розвинулася у [[середньофранцузька мова|середньофранцузьку]]. Дана періодизація введена в новий час і є до певної міри умовною. З точки ж зору самих носіїв мови, дана еволюція була лише ледь або зовсім невиразною, оскільки [[Латинська мова | латина]] еволюціонувала у французьку мову поступово і протягом тривалого періоду часу, отже, розриви між різними стадіями розвитку мови були просто непомітні.
 
Для отримання більшої інформації зверніться до статті [[:fr:Phonétique historique |'''Фонетична еволюція (фр)''']].
СтарофранцузькаДавньофранцузька мова є предком сучасної[[Французька мова | французької мови]]. Однак, поява однієї мови, загальноїспільної для всієї території [[Франція | Франції]], є досить пізнім явищем в її історії, і мова зобов'язана своїм існуванням цілому ряду стародавніх мов групи [[Мова ойль | «ойль»]], з яких і утворилася сучасна мова.
Наприклад, вважається, що напередодні [[Французька революція | Французької революції]] три чверті населення країни говорило різними діалектами або ж іншими мовами.
Рядок 49:
=== Історичний вплив ===
 
==== ГальськаГалльська мова ====
 
Галльська[[Гальська мова| мова]], що була одною зі збережених континентальних[[Кельтські мови | кельтських мов]] часів римської епохи, повільно згасала під час багатовікового римського панування над [[Галлія |Галлією]]. У сучасній французькій мові збереглося лише невелика кількість галльських слів — серед них слова ''chêne'' «дуб» і ''charrue'' «плуг», і менш ніж двісті слів (Delamarre (2003, pp.389-90) налічує 167) — мають галльську етимологію. Латина була загальновживаною мовою майже на всій території заходу Римського світу, і її вплив ріс за рахунок зниження галльського впливу.
 
==== Латина ====
 
У певному сенсі, старофранцузькадавньофранцузька мова з'явиласязароджувалася у той момент, коли[[Стародавній Рим | Рим]] завоював Галлію під час кампаній[[Юлій Цезар | Юлія Цезаря]], майже повністю завершених до 51 року до н. е.. Римляни принесли[[Латинська мова | латину]] на територію південноїПівденної Франції близько 120 року до н. е.. (у період [[Пунічні війни | Пунічних воєн]]), коли ця територія перейшла під їхню владу.
 
Фонологічна система класичної латини починає зазнавати зміни з часів [[Плавт]]а, що в прикінцевому підсумку призвело до виникнення вульгарної (народної) латини, що стала загальновживаною мовою на всій території заходу[[Римська імперія | Імперії]]. Ця пізня форма мови сильнодуже відрізнялася від свого класичного аналогу за фонологією і стала предком [[Романські мови |романських мов]], у тому числі і старофранцузькоїдавньофранцузької.
 
Деякі галльські слова вплинули на народну латину, а через неї і на інші романські мови. Так слово класичної латини ''equus'' в розмовній мові було замінено народним ''caballus'', утвореного від галльського слова ''caballos'' (Delamare 2003 p.96), від якого утворилися [[французька мова|французьке]] ''cheval'', [[каталанська мова|каталанське]] ''cavall'', [[італійська мова|італійське]] ''cavallo'', [[португальська мова|португальське]] ''cavalo'', [[іспанська мова|іспанське]] ''caballo'', [[румунська мова|румунське]] ''cal'', і (запозичене з [[:fr:Normand|нормандськогонормандської]]) англійське ''cavalry''. (Можливо, що галльське і латинське слова, як і грец.''Καβάλλης'' і слов'ян. ''Кобила'', походять з фракійської. Див Трубачёв О. Н. Работы по этимологии. М., 2004. С.348 -353).
 
==== Германські мови ====
 
Давня[[:fr:Francique | франкська]] мова справила великий вплив на словник старофранцузькоїдавньофранцузької мови після захопленнязагарбання германським плем'ям[[Франки | франків]] частини територій [[Римська Галлія|римської Галлії]], що знаходилися на території сучасних Північної[[Франція | Франції]] та[[Бельгія | Бельгії]], у період[[Велике переселення народів | Великого переселення народів]]. Сам етнонім ''français ''(французи) походить від назви цього племені. Велика кількість інших германських народів, включаючи[[Бургунди | бургундів]], активно проявляло себе в цей період; германські мови, якими говорили франки, бургунди та інші племена, не мали своєї писемності, тому зараз у зв'язку з їхнім зникненням, визначення германського джерела, від якого пійшлопішло те чи інше слово французької мови, є досить важким завданням. Філологи, наприклад Поуп (1934), оцінюють, що приблизно 15% слів сучасного французького словника мають німецькегерманське походження, включаючи велику кількість загальновживаних слів, таких як ''haïr'' «ненавидіти», ''bateau'' «човен», і ''hache'' «сокира». Передбачається, що ''passé composé'' і інші складові дієслівні часи, використовувані у французькому відмінюванні, також є результатом германського впливу.
Інші слова германського походження з'явилися у давньофранцузькій мові як результат[[Нормани | норманського]] заселення у X столітті нинішньої провінції [[Нормандія | Нормандії]]. Поселенці розмовляли [[Давньоскандинавська мова|давньоскандинавською мовою]] та їхнє право на проживання було узаконено і зроблено постійним в 911 році під час правління [[Роллон | Роллона Нормандського]]. Кілька морехідних термінів, і що примітно, назва чотирьох сторін світу також були запозичені від норманів через староанглійську мову.
Рядок 75:
: В ім'я любові Божої і в ім'я християнського народу і нашого загального порятунку, відтепер і навіки, як тільки Бог дасть мені знання («savir» тут: субстантивований інфінітив «знати» — знання або ж вміння) і сили, я буду захищати мого брата Карла, допомагаючи йому в усьому …
 
Королівський дім [[Капетинги | Капетингів]], заснований [[Гуго Капет]]ом в 987, ознаменував поширення северофранцузькоїпівнічнофранцузької культури, яка повільно, але наполегливо завойовувала панування на південних територіях[[Герцогство Аквітанія | Аквітанії]] та[[Тулуза | Тулузи]]. Однак «мова ойль» Капетингів, попередник сучасної [[Французька мова | французької мови]], так і не стала загальною мовою всієїнаселення французької націїФранції аж до[[Французька революція | Французької революції]].
 
Іншим прикладом ранньої мови «ойль», по-іншому званою галло-романськоюроманської, є [[Гімн святої Евлалії]], чия мова, ймовірно, набагато ближча до розмовної, ніж мова «Страсбурзької клятви» (що визначено за мовними відмінностями). Точно визначити, як необхідно вимовляти ці приклади давно зниклої старофранцузькоїдавньофранцузької мови, є вельми складним завданням.
 
== Значення старофранцузькоїдавньофранцузької мови в лінгвістичній історії ==
 
Мова культури та літератури має дуже багато письмових свідчень і завдяки цьому можливо досить чітко простежити її історію (як лексичну, морфологічну, фонетичну, так і синтаксичну). Послідовність фонетичної еволюції, яка простежується від цьоїцієї давньої мови до сучасної, відома досить докладно, отже, стає можливим простягнути йдучийфонетичний ланцюг, що тягнеться від латини до французької мови фонетичний ланцюг через усі століття лінгвістичної еволюції. Вивчення французької мови та її історії не може обійтися без знання старофранцузькоїдавньофранцузької мови. МалоКрім того, цей предмет (так само як і історична фонетика) є обов'язковим для отримання диплома[[:fr:Certificat d'aptitude au professorat de l'enseignement du second degré | CAPES]] зіз сучасної літератури, а також для отримання звання переможця конкурсу з класичної літератури і граматики, проведеному у Франції з метою навчання французької мови та літератури.
 
== Діалектні варіації і літературна мова ==
 
Населення середньовічної Франції говорило безліччю найрізноманітніших мов. У більшості люди не знали церковної латини, якщо не мали освіти, — а освіта уза часичасів раннього Середньовіччя взагалі булобула надзвичайною рідкістю. Вони не знали і «français du roy» (французької мови короля), — за винятком жителів області [[Іль-де-Франс (регіон) | Іль-де-Франс]], звідки і пошириться той різновид (діалект) французької мови, який згодом ляже в основу мови людей робітничого стану.
 
Щоб коротко охарактеризувати лінгвістичну ситуацію тієї епохи, можна сказати, що мешканці Франції залежно від регіону проживання говорили:
* Різними мовами групи [[Мова ойль | ойль]]: франко-Пікардійськоюпікардійською, франко-бретонською (галло), пуатуасськоюпуатуаською, сентожською, нормандською, морванською, шампанською, бургундською тощо.
 
* Різними мовами групи [[Окситанська мова | ок]]: гасконською, лангедокською, провансальською, лімузинлімузен-овернською, Альпінаальпіна-дофінською та ін., а також каталонською;
 
* Різними [[Франко-провансальська мова|франко-провансальськими]] мовами: бресською, савойською, дофінською, ліонською, форезькою, шаблезькою та ін., а також у Швейцарії женевською, водуазькою, нефшательською, валезанською, фрібурською та ін., вальдотенською в Італії;
Рядок 106:
Класична латина використовувати десять[[Голосний звук | голосних звуків]] (фонем), які діляться на п'ять коротких голосних (ă, ĕ, ĭ, ŏ і ŭ), і п'ять їх довгих еквівалентів (ā, ē, ī, ō і ū). Таким чином, у латині довжина звука фонологічна, тобто має змістотворчу (або релевантну) функцію: два слова можуть мати як єдину відмінність лише довготу голосних (напр. ''vĕnit'' «він приходить» відрізняється від ''vēnit'' «він прийшов»; ''pŏpulu (m)'' «народ» відрізняється від ''pōpulu (m)'' «тополя»).
 
Одною з найголовніших змін, що сталися під час еволюції від латини до французької мови, є поступове зникнення розрізнення довготи голосних і поява [[Голосний звук|розрізнення голосних за підйомом]]. Музичний наголос потроху поступився місцем тонічному, що у результаті призвело до легкої зміни відкритості голосних: промовленняпромовляння коротких голосних трохи більш відкрито, ніж довгих. Наслідком цього стало модифікація підйому голосних і протиставлення підйомів двох голосних стає критерієм диференціації слів (розрізняють закрите ẹ в слові pied від відкритого ę в слові lait, ọ в слові maux від ǫ в слові mort). Ця вокалічна зміна звуків відбулася протягом II, III і IV століть у початковій фазі еволюції французької мови, ще дуже близькоюблизької до вульгарної латини. Велика частина таких змін є загальними для більшості романських мов.
Вокалічні зміни представлені в нижченаведеній збірці:
Рядок 121:
Три латинських [[Дифтонг|дифтонги]], представлені у вульгарній латині звуками ''oe'', ''ae'' і ''au'', еволюціонують відповідно у звуки ''ẹ'' (I століття), ''ę'' (II століття) і у ''ǫ'' (кінець V століття).
 
==== Рух до окситонніокситонії (наголосу на останній склад) ====
У латинській мові всі слова мають [[тонічний наголос]]. Зазвичай наголошується передостанній [[склад]] слова (про слово з таким наголосом кажуть, що воно ''парокситонічне''), за винятком слів, що складаються з одного складу (''моносиллабічногомоносилабічного''), в разі чого, само собою зрозуміло, наголошується останній склад, а також за винятком полісилабічного слова (що складається з більш ніж одного складу), передостанній склад якого є коротким (тобто голосний який є коротким і не закритим голосним звуком, який би йшов за ним усередині складу), у разі чого наголошується третій з кінця склад (пропароксітоніяпропарокситонія).
 
==== Випадання голосного ====
 
Починаючи з I століття у народній латині намічається поступове випадання ненаголошених передостанніх голосних: ''cál'' 'ĭ'''dus'' перетворюється на ''cáldus'', ''ámb'''ŭ'''lat'' перетворюється на ''ámblat'',''gén'''ĭ'''ta'' перетворюється на ''génte''. Ця знаменна еволюція буде повністю закінчена до V століття. У цю епоху більшість пропароксітоновпропарокситонів перетворилися на пароксітонипарокситони: зі зникненням передостаннього голосного, що йшов за наголошеним голосним, цей останній був «посунутий убік».
 
==== Випадання внутрішніх переднаголошених ====
Рядок 133:
Внутрішні незакриті переднаголошені голосні (тобто ненаголошені голосні в позиції перед наголошеними голосними, але знаходяться не у початковому складі слова), за винятком голосного ''a'', зникли до початку IV століття: ''bon'''ĭ'''tátem'' перетворилося на ''bonté'', ''comp'''u'''táre'' перетворилося на ''compter''. Якщо ж голосний звук, закритий приголосним, то такий голосний еволюціонував у звук /e̥/ (інакше «шва» ([[Шва | schwa]]) [ə], тобто нелабіалізоване «випадне e», що відрізняється від сучасного звуку у словах ''l'''e''''' або ''p'''e'''tit''), як у випадку дієслова ''app'''e'''llár'', еволюціонував у давньофранцузьке ''ap'''e'''ler''.
 
У тому разі, якщо внутрішнім ереднаголошенимпереднаголошеним голосним був звук ''a'', то він або залишався звуком ''a'', у тому разі, якщо він був закритий (''ĭnt'''a'''minatáre'' дає ''ent'''a'''mer''), або до VII століття перетворився на звук /e̥/, якщо перебував у вільній позиції (''firm'''a'''ménte'' дає ''ferm'''e'''ment'').
 
==== Кінцеві голосні ====
Рядок 154:
Основні трансформації[[Приголосні | приголосних]] такі: зникнення прикінцевого ''-m'' у латинському[[Знахідний відмінок | знахідному відмінку]], зникнення звуку [h] і повторне його введення під впливом германських мов, збереження приголосних в сильному стані і ослаблення слабких приголосних за допомогою[[палаталізація | палаталізації]]. Підкреслимо також, що романська мова придбала стислі[[Зубні приголосні | зубні]] звуки [θ] та [δ], на зразок звуків в англійських словах «'''''th'''ing''» та «'''''th'''is''», можливо, під впливом франкської мови.
 
Зауважимо, що всі переписувачі найстаріших текстів, написаних французькою мовою, наприклад [[Страсбурзькі клятви | «СтрасбурзькийСтрасбурзьких клятв»]] (842) і [[:fr:Vie de saint Alexis|Житії святого Олексія]] (бл. 1045) , намагалися на листі передати звуки [θ] та [δ]; в тесті клятви ми знаходимо графему ''dh'' (наприклад, ''aiudha'', ''cadhuna''), обозначающуюющо означає звук [δ], тоді як в Житії святого Олексія поєднання букв ''th'' іноді передає звук [θ] (''espethe'', ''contrethe'').
 
У романських текстах для позначення придиху в деяких словах франкського походження, таких як ''honte, haine, hache, haïr, hêtre, héron,'' з V століття починає використовуватися буква ''h''. Таким чином, буква ''h'' продовжує писатися в текстах класичної латини, але вона не вимовляється в розмовній мові; це було викликано не більше ніж ті, що дісталися мові у спадок під впливом запозичених з грецької слів. Саме з цього моменту починають розрізняти слова, в яких початкова ''h'' позначає «придих», тобто такі, які не дозволяють ні[[Елізія | стягування]] слів, ні[[Синкопа | випадання]] голосного, і ті слова, початковою літерою яких є голосна, але на письмі починаються з ''h'' «без придиху». Ступінь придиху, який чітко відчувався в романську епоху, ігнорується, хоча вважається, що така вимова (з придихом), якщо і мала значення на початку свого вживання, то з часом в давньофранцузькій мові воно зовсім зникло.
Рядок 179:
!<small>гібридний (Ia)</small>
!<small>нормальний</small>
!гібридний<small>гібридный (IIa)</small>
!<small>IIIa (ч. р. на -eor)</small>
!<small>IIIb (ч. р. на -on)</small>
Рядок 185:
!colspan="2" | <small>IIId (нерегулярний, ч. и ж. р.)</small>
|-
! rowspan="2" | ед. ч.однина
!<small>прямий</small>
| la dame || la citez || li murs || li pere || li chantere || li lerre || la none || li cuens || la suer
Рядок 192:
| la dame || la cité || le mur || le pere || le chanteor || le larron || la nonain || le conte || le seror
|-
! rowspan="2" | мн. ч.множина
!<small>прямий</small>
| les dames || les citez || li mur || li pere || li chanteor || li larron || les nonains || li conte || les serors
Рядок 206:
Хоча це двовідмінкове відмінювання і вживалося у літературній мові, в текстах час від часу фіксуються «помилки». Можливо, руйнування системи викликане фонетичною формою закінчень, які сприяли змішуванню відмінків (прикінцеве ''-s'', що означає прямий відмінок однини, а також непрямий відмінок множини), своїм неповним характером (з часів старофранцузької мови іменники жіночого роду, що закінчуються на ''-е'', що походять від 1-го латинської відміни, простим способом протиставляють однину і множину), а також поступовим випаданням прикінцевих приголосних звуків у французькій мові (прикінцеве ''-s'' більше не вимовляється). Тим не менш, це руйнування не було однаковим: у своєму русі з Заходу на Схід ця система була скасована спочатку в діалектах Заходу, потім — Центру з паризьким регіоном, проіснувавши на Сході аж до XV століття.
 
Іменники сучасної французької мови, успадковані від старофранцузької мови, в більшості випадків походять від непрямого відмінка, найбільш часто вживаного у мові. Проте в деяких випадках слова являє собою зберігся прямий відмінок, що зберігся (головним чином, мова йде про слова, що позначають людей, через їх часте вживання в прямому відмінку в якості звертання): такі слова'' fils, sœur, prêtre, ancêtre'', а також численні займенники. У кількох випадках збереглися обидві форми одного і того ж слова, що дають дублети, іноді різні за своїм значенням:'' gars / garçon, copain / compagnon, sire / seigneur, pâtre / pasteur, nonne / nonnain, pute / putain''.
 
=== Вживання роду ===
 
Загалом кажучи, маркування роду в латинській мові відбуваласявідбувалося зі зміни[[Морфема | закінчень]] іменників і прикметників. В процесі еволюції від латині до давньофранцузької мови маркери роду втратили свої первинні характеристики. Для спрощення опису можна виділити кілька великих груп слів:
 
1) Слова жіночого роду на -as дали слова жіночого роду у французькій мові: ''rosam > rose / rosas > roses''.
Рядок 258:
Необхідно також згадати про систему числення, що зазнала глибоких змін у давньофранцузькій мові. Успадковані від латинської мови [[Числівник | числівники]] відповідають числам від одного до шістнадцяти. Число сімнадцять ( ''dix-sept''), наприклад, є першим числом, побудованим за принципом народної (логічної) системи числення, що утворює всі наступні числа: ''10 + 7, 10 + 8, 10 + 9'' тощо. Що ж стосується найменувань цілого числа десятків, латина мала десяткову систему; так, числа ''dix'' (< ''decem''),''vingt'' (< ''viginti''), ''trente'' (< ''tringinta''), ''quarante'' (< ''quadraginta''), ''cinquante'' (< ''quinquageni'') і ''soixante'' (< ''sexaginta'') мають латинське походження. Така ж система використовується в Бельгії та Швейцарії для позначення і наступних цілих десятків: ''septante'' (< ''septuaginta'' > ''septante''), ''octante'' (< ''octoginta'') або ''huitante'' (< ''octoginta''> ''oitante'') і ''nonante'' (<и''nonaginta''), що дає ''septante-trois'', ''octante-neuf'' (''або huitante-neuf''),''nonante-cinq'', і т. д.
 
Але з XII століття старофранцузька мова запозичила нормандське числення (німецькогогерманського походження), що будується на основі двадцяткової системи, що має в якості основи число двадцять (що писалося як ''vint'' або ''vin''). Ця система вживалася у народів, які мають німецькегерманське походження. У цій системі ми знаходимо форми «двадцять і десять» (що писалося як ''vins et dis'') для позначення 30, ''deux vins'' для 40, ''trois vins'' для 60, ''quatre vins'' для 80, ''cinq vins'' для 100, ''six vins'' для 120, ''dis vins'' для 200, ''quinze vins ''для 300, і т. д. Ще в XVII столітті письменники використовували двадцяткову систему. Так, [[Жан Расін| Расін]] писав до [[Нікола Буало-Депрео| Буало]]: « ''Il y avait hier six vingt mille hommes ensemble sur quatre lignes''».
 
Отже, система числення сучасної французької мови є гібридною: вона одночасно має французькероманське і германське походження. Числівники же зразок ''soixante-dix'' є складовими словами ( ''soixante'' + ''dix''), утвореними за народною романською системою; для того щоб сказати це ж число германською (нормандською) системою, необхідно вимовити ''trois-vingt-dix''. Числівник же quatre''-vingt-dix'' також є нормандським за походженням, до якого додано народний компонент [+ 10].
 
У XVII столітті[[Французька академія | французька Академія]] запровадила для всієї Франції двадцяткову систему для чисел 70, 80 і 90, у той час як фактично десяткова система (яка використовує числа septante, octante, nonante) була у вжитку у великому числі регіонів; дана система буде використовуватися в деяких областях Франції аж до Першої світової війни.
Рядок 277:
Було б перебільшенням сказати, що в давньофранцузькій мові не існувало «[[Орфографія |орфографії]]»; таким чином, слід визначити, що мається на увазі під цим словом. Примітним фактом є те, що у кожного слова не було усталеного написання: в різних регіонах, у різних писарів і навіть на різних рядках одного і того ж манускрипту слово могло мати безліч варіантів написання. Однак середньовічні способи написання слів не були випадковими.
Писарі користувалися зовні простим принципом: передавати за допомогою неадаптованого через відсутність великого числа графем латинського алфавіту передати якомога ближче вимову слова. І під час переходу від народної латини до давньофранцузької мови велика кількість фонем еволюціонували, давши народження новимнових звуків, для яких не було передбачено ніяких букв.
 
== Посилання ==