Давньофранцузька мова: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Правлення |
|||
Рядок 30:
| Підпис =
|}}
'''''Давньофранцузька мова''' ([[Французька мова|фр.]] ancien français)'' — поняття, яке охоплює сукупність романських мов мовної групи [[Мови Ойл|«ойль»]], якими розмовляли на території приблизно відповідній території середньої півночі сучасної [[Франція | Франції]], приблизно з
== Поширена хибна уява щодо характеру мови й історичної доби ==
Всупереч загальноприйнятому уявленню, поширеного у франкомовних носіїв мови і популяризованому відомим фільмом [[Прибульці (фільм) |«Прибульці»]] (який не має ніякої лінгвістичної достовірності), те, що часто
Давньофранцузька мова не може бути легко зрозумілою франкомовною людиною, яка не має спеціальної освіти. Так, фраза ''«Sçavoir faisons, à tous presens et advenir, que pour aucunement pourveoir au bien de nostre justice, abbreviation des proces, et soulaigement de noz subiectz, avons, par edict perpetuel et irrevocable, statué et ordonné, statuons et ordonnons les choses qui s’ensuyvent»'' (цитована за [[Ордонанс Вілле-Котре|ордонансом Вілле-Котре ]]1539 року короля [[Франциск I (король Франції) | Франциска I]]) — приклад не
== Походження і нащадки ==
Мова походить від романської мови, що була формою[[варварська латинь | народної латини]], яка була у використанні по всьому
Для отримання більшої інформації зверніться до статті [[:fr:Phonétique historique |'''Фонетична еволюція (фр)''']].
Наприклад, вважається, що напередодні [[Французька революція | Французької революції]] три чверті населення країни говорило різними діалектами або ж іншими мовами.
Рядок 49:
=== Історичний вплив ===
====
Галльська[[Гальська мова| мова]], що була одною зі збережених континентальних[[Кельтські мови | кельтських мов]] часів римської епохи, повільно згасала під час багатовікового римського панування над [[Галлія |Галлією]]. У сучасній французькій мові збереглося лише невелика кількість галльських слів — серед них слова ''chêne'' «дуб» і ''charrue'' «плуг», і менш ніж двісті слів (Delamarre (2003, pp.389-90) налічує 167) — мають галльську етимологію. Латина була загальновживаною мовою майже на всій території заходу Римського світу, і її вплив ріс за рахунок зниження галльського впливу.
==== Латина ====
У певному сенсі,
Фонологічна система класичної латини починає зазнавати зміни з часів [[Плавт]]а, що в прикінцевому підсумку призвело до виникнення вульгарної (народної) латини, що стала загальновживаною мовою на всій території заходу[[Римська імперія | Імперії]]. Ця пізня форма мови
Деякі галльські слова вплинули на народну латину, а через неї і на інші романські мови. Так слово класичної латини ''equus'' в розмовній мові було замінено народним ''caballus'', утвореного від галльського слова ''caballos'' (Delamare 2003 p.96), від якого утворилися [[французька мова|французьке]] ''cheval'', [[каталанська мова|каталанське]] ''cavall'', [[італійська мова|італійське]] ''cavallo'', [[португальська мова|португальське]] ''cavalo'', [[іспанська мова|іспанське]] ''caballo'', [[румунська мова|румунське]] ''cal'', і (запозичене з [[:fr:Normand|
==== Германські мови ====
Давня[[:fr:Francique | франкська]] мова справила великий вплив на словник
Інші слова германського походження з'явилися у давньофранцузькій мові як результат[[Нормани | норманського]] заселення у X столітті нинішньої провінції [[Нормандія | Нормандії]]. Поселенці розмовляли [[Давньоскандинавська мова|давньоскандинавською мовою]] та їхнє право на проживання було узаконено і зроблено постійним в 911 році під час правління [[Роллон | Роллона Нормандського]]. Кілька морехідних термінів, і що примітно, назва чотирьох сторін світу також були запозичені від норманів через староанглійську мову.
Рядок 75:
: В ім'я любові Божої і в ім'я християнського народу і нашого загального порятунку, відтепер і навіки, як тільки Бог дасть мені знання («savir» тут: субстантивований інфінітив «знати» — знання або ж вміння) і сили, я буду захищати мого брата Карла, допомагаючи йому в усьому …
Королівський дім [[Капетинги | Капетингів]], заснований [[Гуго Капет]]ом в 987, ознаменував поширення
Іншим прикладом ранньої мови «ойль», по-іншому званою галло-
== Значення
Мова культури та літератури має дуже багато письмових свідчень і завдяки цьому можливо досить чітко простежити її історію (як лексичну, морфологічну, фонетичну, так і синтаксичну). Послідовність фонетичної еволюції, яка простежується від
== Діалектні варіації і літературна мова ==
Населення середньовічної Франції говорило безліччю найрізноманітніших мов. У більшості люди не знали церковної латини, якщо не мали освіти, — а освіта
Щоб коротко охарактеризувати лінгвістичну ситуацію тієї епохи, можна сказати, що мешканці Франції залежно від регіону проживання говорили:
* Різними мовами групи [[Мова ойль | ойль]]: франко-
* Різними мовами групи [[Окситанська мова | ок]]: гасконською, лангедокською, провансальською,
* Різними [[Франко-провансальська мова|франко-провансальськими]] мовами: бресською, савойською, дофінською, ліонською, форезькою, шаблезькою та ін., а також у Швейцарії женевською, водуазькою, нефшательською, валезанською, фрібурською та ін., вальдотенською в Італії;
Рядок 106:
Класична латина використовувати десять[[Голосний звук | голосних звуків]] (фонем), які діляться на п'ять коротких голосних (ă, ĕ, ĭ, ŏ і ŭ), і п'ять їх довгих еквівалентів (ā, ē, ī, ō і ū). Таким чином, у латині довжина звука фонологічна, тобто має змістотворчу (або релевантну) функцію: два слова можуть мати як єдину відмінність лише довготу голосних (напр. ''vĕnit'' «він приходить» відрізняється від ''vēnit'' «він прийшов»; ''pŏpulu (m)'' «народ» відрізняється від ''pōpulu (m)'' «тополя»).
Одною з найголовніших змін, що сталися під час еволюції від латини до французької мови, є поступове зникнення розрізнення довготи голосних і поява [[Голосний звук|розрізнення голосних за підйомом]]. Музичний наголос потроху поступився місцем тонічному, що у результаті призвело до легкої зміни відкритості голосних:
Вокалічні зміни представлені в нижченаведеній збірці:
Рядок 121:
Три латинських [[Дифтонг|дифтонги]], представлені у вульгарній латині звуками ''oe'', ''ae'' і ''au'', еволюціонують відповідно у звуки ''ẹ'' (I століття), ''ę'' (II століття) і у ''ǫ'' (кінець V століття).
==== Рух до
У латинській мові всі слова мають [[тонічний наголос]]. Зазвичай наголошується передостанній [[склад]] слова (про слово з таким наголосом кажуть, що воно ''парокситонічне''), за винятком слів, що складаються з одного складу (''
==== Випадання голосного ====
Починаючи з I століття у народній латині намічається поступове випадання ненаголошених передостанніх голосних: ''cál'' 'ĭ'''dus'' перетворюється на ''cáldus'', ''ámb'''ŭ'''lat'' перетворюється на ''ámblat'',''gén'''ĭ'''ta'' перетворюється на ''génte''. Ця знаменна еволюція буде повністю закінчена до V століття. У цю епоху більшість
==== Випадання внутрішніх переднаголошених ====
Рядок 133:
Внутрішні незакриті переднаголошені голосні (тобто ненаголошені голосні в позиції перед наголошеними голосними, але знаходяться не у початковому складі слова), за винятком голосного ''a'', зникли до початку IV століття: ''bon'''ĭ'''tátem'' перетворилося на ''bonté'', ''comp'''u'''táre'' перетворилося на ''compter''. Якщо ж голосний звук, закритий приголосним, то такий голосний еволюціонував у звук /e̥/ (інакше «шва» ([[Шва | schwa]]) [ə], тобто нелабіалізоване «випадне e», що відрізняється від сучасного звуку у словах ''l'''e''''' або ''p'''e'''tit''), як у випадку дієслова ''app'''e'''llár'', еволюціонував у давньофранцузьке ''ap'''e'''ler''.
У тому разі, якщо внутрішнім
==== Кінцеві голосні ====
Рядок 154:
Основні трансформації[[Приголосні | приголосних]] такі: зникнення прикінцевого ''-m'' у латинському[[Знахідний відмінок | знахідному відмінку]], зникнення звуку [h] і повторне його введення під впливом германських мов, збереження приголосних в сильному стані і ослаблення слабких приголосних за допомогою[[палаталізація | палаталізації]]. Підкреслимо також, що романська мова придбала стислі[[Зубні приголосні | зубні]] звуки [θ] та [δ], на зразок звуків в англійських словах «'''''th'''ing''» та «'''''th'''is''», можливо, під впливом франкської мови.
Зауважимо, що всі переписувачі найстаріших текстів, написаних французькою мовою, наприклад [[Страсбурзькі клятви | «
У романських текстах для позначення придиху в деяких словах франкського походження, таких як ''honte, haine, hache, haïr, hêtre, héron,'' з V століття починає використовуватися буква ''h''. Таким чином, буква ''h'' продовжує писатися в текстах класичної латини, але вона не вимовляється в розмовній мові; це було викликано не більше ніж ті, що дісталися мові у спадок під впливом запозичених з грецької слів. Саме з цього моменту починають розрізняти слова, в яких початкова ''h'' позначає «придих», тобто такі, які не дозволяють ні[[Елізія | стягування]] слів, ні[[Синкопа | випадання]] голосного, і ті слова, початковою літерою яких є голосна, але на письмі починаються з ''h'' «без придиху». Ступінь придиху, який чітко відчувався в романську епоху, ігнорується, хоча вважається, що така вимова (з придихом), якщо і мала значення на початку свого вживання, то з часом в давньофранцузькій мові воно зовсім зникло.
Рядок 179:
!<small>гібридний (Ia)</small>
!<small>нормальний</small>
!гібридний<small>
!<small>IIIa (ч. р. на -eor)</small>
!<small>IIIb (ч. р. на -on)</small>
Рядок 185:
!colspan="2" | <small>IIId (нерегулярний, ч. и ж. р.)</small>
|-
! rowspan="2" |
!<small>прямий</small>
| la dame || la citez || li murs || li pere || li chantere || li lerre || la none || li cuens || la suer
Рядок 192:
| la dame || la cité || le mur || le pere || le chanteor || le larron || la nonain || le conte || le seror
|-
! rowspan="2" |
!<small>прямий</small>
| les dames || les citez || li mur || li pere || li chanteor || li larron || les nonains || li conte || les serors
Рядок 206:
Хоча це двовідмінкове відмінювання і вживалося у літературній мові, в текстах час від часу фіксуються «помилки». Можливо, руйнування системи викликане фонетичною формою закінчень, які сприяли змішуванню відмінків (прикінцеве ''-s'', що означає прямий відмінок однини, а також непрямий відмінок множини), своїм неповним характером (з часів старофранцузької мови іменники жіночого роду, що закінчуються на ''-е'', що походять від 1-го латинської відміни, простим способом протиставляють однину і множину), а також поступовим випаданням прикінцевих приголосних звуків у французькій мові (прикінцеве ''-s'' більше не вимовляється). Тим не менш, це руйнування не було однаковим: у своєму русі з Заходу на Схід ця система була скасована спочатку в діалектах Заходу, потім — Центру з паризьким регіоном, проіснувавши на Сході аж до XV століття.
Іменники сучасної французької мови, успадковані від старофранцузької мови, в більшості випадків походять від непрямого відмінка, найбільш часто вживаного у мові. Проте в деяких випадках слова являє собою
=== Вживання роду ===
Загалом кажучи, маркування роду в латинській мові
1) Слова жіночого роду на -as дали слова жіночого роду у французькій мові: ''rosam > rose / rosas > roses''.
Рядок 258:
Необхідно також згадати про систему числення, що зазнала глибоких змін у давньофранцузькій мові. Успадковані від латинської мови [[Числівник | числівники]] відповідають числам від одного до шістнадцяти. Число сімнадцять ( ''dix-sept''), наприклад, є першим числом, побудованим за принципом народної (логічної) системи числення, що утворює всі наступні числа: ''10 + 7, 10 + 8, 10 + 9'' тощо. Що ж стосується найменувань цілого числа десятків, латина мала десяткову систему; так, числа ''dix'' (< ''decem''),''vingt'' (< ''viginti''), ''trente'' (< ''tringinta''), ''quarante'' (< ''quadraginta''), ''cinquante'' (< ''quinquageni'') і ''soixante'' (< ''sexaginta'') мають латинське походження. Така ж система використовується в Бельгії та Швейцарії для позначення і наступних цілих десятків: ''septante'' (< ''septuaginta'' > ''septante''), ''octante'' (< ''octoginta'') або ''huitante'' (< ''octoginta''> ''oitante'') і ''nonante'' (<и''nonaginta''), що дає ''septante-trois'', ''octante-neuf'' (''або huitante-neuf''),''nonante-cinq'', і т. д.
Але з XII століття старофранцузька мова запозичила нормандське числення (
Отже, система числення сучасної французької мови є гібридною: вона одночасно має
У XVII столітті[[Французька академія | французька Академія]] запровадила для всієї Франції двадцяткову систему для чисел 70, 80 і 90, у той час як фактично десяткова система (яка використовує числа septante, octante, nonante) була у вжитку у великому числі регіонів; дана система буде використовуватися в деяких областях Франції аж до Першої світової війни.
Рядок 277:
Було б перебільшенням сказати, що в давньофранцузькій мові не існувало «[[Орфографія |орфографії]]»; таким чином, слід визначити, що мається на увазі під цим словом. Примітним фактом є те, що у кожного слова не було усталеного написання: в різних регіонах, у різних писарів і навіть на різних рядках одного і того ж манускрипту слово могло мати безліч варіантів написання. Однак середньовічні способи написання слів не були випадковими.
Писарі користувалися зовні простим принципом: передавати за допомогою неадаптованого через відсутність великого числа графем латинського алфавіту передати якомога ближче вимову слова. І під час переходу від народної латини до давньофранцузької мови велика кількість фонем еволюціонували, давши народження
== Посилання ==
|