Шацький національний природний парк: відмінності між версіями

''Зонування'': заповідна зона&nbsp;— 5 144,9 га, зона регульованої рекреації&nbsp;— 12 971,1 га, зона стаціонарної рекреації&nbsp;— 978 га, господарська зона&nbsp;— 29 883 га. <br/>''Флора'': загальна кількість видів рослин, що ростуть на території парку&nbsp;— 789, з них 32 занесені вдо [[Червона книга України|ЧервонуЧервоної книгукниги України]]. <br/>''Фауна'': на території парку живуть 33 види, занесених удо ЧервонуЧервоної книгукниги України.

Рівень води в озерах нижчий, ніж у р.річці Прип'ять. Озера відділяються від неї невисоким водорозділом і належать уже до водозбору Західного Бугу, а не Дніпра, тобто до басейну Балтійського моря. Вода в озерах прісна і належить до типу гідрокарбонатно-кальцієвих, насичена розчиненим киснем, має нейтральну та слабколужну реакцію, чиста і придатна для пиття.

За генезисом більшість озер мають флювіогляціальне походження. Найбільші ж озера ([[Світязь]], [[Пулемецьке озеро|Пулемецьке]], [[Пісочне озеро|Пісочне]]) пов'язують із процесами карстоутворення. Рівень води в озерах карстового типу в цілому стійкий, бо їх живлять не тільки атмосферні опади і ґрунтові води, а й води нижніх крейдяних горизонтів. Частина водойм розташована серед заболочених масивів і поповнюється лише за рахунок атмосферних опадів та ґрунтових вод. Заплава р. Прип'ятьяті у межах парку має ширину до 1,5&nbsp;км, дві її надзаплавні тераси поступово переходять в озерну рівнину Західного Бугу.

Ліси поширені на території парку порівняно рівномірно, але суцільні великі масиви їх зосереджені в його східній частині. Тут переважають соснові ліси, для яких характерний середньовіковий деревостан, досить високий і добре зімкнений. Найпоширенішими є сосняки-чорничники. Їх охоче відвідують як місцеве населення, так і відвідувачі парку в сезон збору ягід. Дещо менші площі зайняті сосновими лісами, зеленомоховими та вересовими. Вершини піщаних гряд вкриті сосняками лишайниковими. Досить значною у лісовому покриві є роль вільшаників, невеликі ділянки яких трапляються по всій території парку. Вони розташовані по периферії боліт та в пониженнях на торф'янисто-глейових ґрунтах. Переважають вільшаники кропивові, часто подибуютьсятрапляються гравілатові та осокові. Березові ліси трапляються на місці корінних соснових лісів. З них особливо привабливими для відпочинку є березняки орлякові та злакові. Їхні світлі деревостани, грибні місця приваблюють відвідувачів парку. Ділянки з багатшими ґрунтами зайняті дубово-сосновими та грабово-дубовими лісами, проте вони займають незначні площі.

Своєрідності території парку надають і луки, основні масиви яких прилягають до східної частини заплави Прип'яті. Невеликими ділянками з'являються вони і серед лісових масивів та на припіднятихпідвищених ділянках навколо боліт.

Велика кількість озер, каналів та інших водойм зумовила значний розвиток прибережно-водної рослинності. Прибережна смуга зайнята переважно очеретом, а глибше, із збільшенням товщі води&nbsp;— [[куга озерна|кугою озерною]]. На великих глибинах розрослись угруповання жабурника, рдесників, водопериці та інтощо. Угруповання водних рослин відіграють велику роль у підтриманні функціонування озерних екосистем. Так, прибережні ценози[[ценоз]]и створюють умови для нересту риби. Прибережні зарості озер є також місцем гніздування багатьох видів птахів.

Флора парку налічує 795 видів вищих судинних рослин, серед яких найбільшими за кількістю видів є родини складноцвітих, злакових та осокових. Тут відмічено зростання 265 видів діатомових водоростей, 75 видів [[їстівні гриби|їстівних грибів]]. Загалом тут представлено близько 40% флори Українського [[Полісся]] в цілому або 70% флори Західного Полісся. До [[Червона книга України|Червоної книги України]] занесено 28 видів флори парку: [[береза низька]], [[зозулині черевички справжні]], [[булатка червона]], [[гніздівка звичайна]], [[жировик Льозеля]], [[любка дволиста]], [[журавлина дрібноплода]], [[Росичка англійська|росички англійська]] та [[Росичка середня|середня]], [[товстянка звичайна]] та інтощо.

На території Шацького НПП встановлено 119 видів мохоподібних: 10 видів печіночників і 109 -&nbsp;— мохів, із них 15 сфагнових (Вірченко, 2014). Тут зберігаються бріофіти низинних і сфагнових боліт, хвойних (зокрема, ялинових), мішаних та листяних лісів. У парку знайдено ряд рідкісних реліктових болотних мохів, чотири з них (Pseudocalliergon[[псевдокаліергон trifarium,трирядний|псевдокаліергони P.трирядний]] і [[псевдокаліергон lycopodioidesплауноподібний|плауноподібний]], Scorpidium[[скорпідій scorpioidesскорпіоноподібний]], Meesia[[меезія triquetraтригранна]]) занесені до Червоної книги України, а один, ''[[Hamatocaulis vernicosus]]'', -&nbsp;— до [[Червона книга мохоподібних Європи|Червоної книги мохоподібних Європи]]. У майбутньому список мохоподібних, відомих для цього парку, може бути збільшеним за рахунок детальних бріофлористичних досліджень, а також критичного вивчення гербарних матеріалів, зібраних на цій території попередніми дослідниками.

Тваринний світ парку представлений типовими поліськими видами: тут трапляється [[лось європейський]], [[сарна європейська]], [[кабан дикий]], [[заєць сірий]], [[вивірка звичайна]]. Із хижих ссавців звичайними на території парку є [[лісова куниця]], [[горностай]], [[ласка]], [[лісовий тхір]], [[Лисиця звичайна|лисиця]], рідкісними&nbsp;— [[куниця кам'яна]], [[борсук європейський]], [[видра річкова]], [[єнот уссурійський]] та [[вовк]]. Нечисленними або навіть рідкісними є представники рукокрилих: [[водяна нічниця]], [[вухань]], [[пізній кажан]], [[вечірниця дозірна]], [[малий нетопир]]. Своєрідною і різноманітною є [[орнітофауна]] парку. Її орнітокомплекси (лісові, прибережні, пасовищ, заболочених лук, сільгоспугідь) найбільш повно характеризують і відображають весь склад орнітофауни Волинського Полісся. Із плазунів у значній кількості є ящірки, [[вуж звичайний]], [[черепаха болотяна]], рідко можна побачити [[Гадюка звичайна|гадюку]], [[Мідянка|мідянку]] та [[веретінниця ламка|веретінницю ламку]]. Із земноводних звичайними є [[тритон звичайний]], ропухи, жаби, із риб&nbsp;— [[лящ звичайний|лящ]], [[Щука звичайна|щука]], [[Окунь звичайний|окунь]], [[плітка]], [[плоскирка]], карась, зрідка трапляються [[сом звичайний|сом]], [[минь]] і інтощо. В озерах парку водиться такий цінний вид риб, як [[вугор річковий]].

Із «червонокнижних» на території парку охороняються [[ропуха очеретяна]], [[мідянка]], [[лелека чорний]], [[лебідь малий]], [[жовта чапля]], [[Пугач звичайний|пугач]], [[шуліка рудий]], [[гага звичайна]], [[дятел білоспинний]], [[корольок червоноголовий]], [[кутора мала]], [[горностай]] та інтощо.

Надзвичайно велике значення має територія парку для збереження багатьох видів птахів. Західне Полісся є важливим регіоном для збереження глобально зникаючого виду птахів&nbsp;— [[Очеретянка прудка|очеретянки прудкої]], важливим середовищем існування таких видів, як [[глухар]], [[коловодник ставковий]], [[журавель сірий]] та ін., які в Європі перебувають під загрозою зникнення. Цей регіон є дуже важливим місцем відпочинку птахів під час їх міграцій. Більшість із зазначеного числа видів птахів у парку є мігруючими і зупиняються у цьому озерному районі для відпочинку. Тут перетинаються два шляхи міграцій: північно-південний Біломоро-Балтійсько-Середземноморський та Поліський широтний. Загалом під час весняних та осінніх міграцій в цьому районі зупиняються понад 10 тис. особин птахів. Найбільше під час міграцій тут збирається качок та гусей (особливо [[Гуска сіра|гуски сірої]]), багаточисельними є також [[мартин звичайний]], [[Лиска (птах)|лиска]], [[норець великий]], [[чайка]], кулики: [[травник]], [[веретенникгрицик великий]] тощо. Велике різноманіття водно-болотних та хижих птахів, серед яких багато рідкісних видів, спостерігається тут уже впродовж багатьох років. З огляду на це найцінніші водні акваторії та заболочені землі загальною площею 32850 га з 1995&nbsp;р. увійшли до [[Рамсарська конвенція|Рамсарського переліку]] у складі водно-болотного угіддя міжнародного значення «Шацькі озера».

Вірченко В.&nbsp;М. &nbsp;Мохоподібні природно-заповідних територій Українського Полісся. -&nbsp;— Київ: ТОВ "НВП "«Інтерсервіс"», 2014. -&nbsp;— 224 с.