Куренівська трагедія: відмінності між версіями

'''КуренівськаКурені́вська трагедіятраге́дія''' — катастрофа, що сталася в [[Київ|Києві]] [[13 березня]] [[1961]] року, коли потужний [[Сель (паводок)|селевий потік]] із [[Бабин Яр|Бабиного Яру]] крізь прорвану дамбу затопив [[Куренівка (Київ)|Куренівку]] й призвів до численних жертв.

[[1950]] року виконком Київської міськради ухвалив рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів, розташованих поблизу. Непридатні для цегельного виробництва земляні породи змішувалися з водою й у вигляді [[Пульпа (техніка)|пульпи]] по трубах відводилися у відроги Бабиного Яру. Всього за 10 років у такий спосіб до відрогів Яру було намито понад 4 мільйони кубічних метрів ґрунту, зокрема до відрогу № 3, де пізніше сталася аварія, 3 млн 191 тис. м³. Загальна площа намиву становила близько одного квадратного кілометра. Шар намиву сягав 30 метрів.

Намив виконувався на висотах від 40 до 60 метрів над рівнем великого промислового та житлового району Києва — Куренівки, але замість бетонної[[бетон]]ної [[Дамба|дамби]] спорудили земляну, яка не відповідала ані проекту, ані нормам безпеки. Пропускна спроможність протиповеневого стоку становила лише 0,5 м³ за секунду, що було недостатньо для виключення можливості аварії.

Ще [[11 березня|11]]-[[12 березня]] [[1961]] року через дамбу переливалися струмочки води, що ставали дедалі сильнішими, однак заходів для термінового зміцнення дамби чи евакуації людей із небезпечної зони вжито не було. О 9:20 [[13 березня]] дамбу прорвало, і маса рідкої пульпи ринула вниз. Початкова висота валу сягала 14 метрів, а швидкість — 5 метрів за секунду. О 9:30 пульпа дісталася [[Куренівка (Київ)|Куренівки]] та залила площу близько 30 гектарів. У районі [[Кирилівська вулиця (Київ)|вулиці Фрунзе]] висота валу зменшилася вдвічі. Поступово розріджена пульпа ставала твердою, мов каміння. Вже в такому вигляді висота цієї маси місцями досягла трьох метрів.

Потік перевертав і відносив [[Автомобіль|автомобілі]], автобуси[[автобус]]и, [[трамвай|трамваї]], валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. Один із автобусів зіткнувся з вантажівкою і запалав. Пульпа практично повністю знищила [[Подільське трамвайне депо|трамвайне депо ім. Красіна]], кілька десятків його працівників загинули.

Влада довгий час приховувала й применшувала масштаби та наслідки аварії. Інформація про куренівські події піддавалася жорсткій [[цензура|цензурі]], багатьох загиблих ховали на різних кладовищах у Києві та за його межами, вказуючи в документах та в написах на могилах різні дати та причини смерті. Частина тіл так і залишилася не знайденою в товщі затверділої пульпи. У повідомленні урядової комісії про розслідування причин аварії було вказано: «У районі аварії загинуло 145 чоловік». Нині точну кількість жертв катастрофи встановити практично неможливо; за оцінками київського історика [[Анісімов Олександр Леонідович|Олександра Анісімова]], це приблизно 1,5 тис. осіб.

[[Файл:Kiev_Kurenivka_Mudslide_Monument_070613.jpg|thumb|200px|Пам'ятник загиблим унаслідок Куренівської трагедії, відкритий у березні 2006 рокур.]]

Після катастрофи у відрогах Бабиного Яру ще залишалося понад три мільйони кубічних метрів пульпи. За наказом спеціальної комісії [[вода]], що зібралася у відрогах через трубовід, яким надходила до Бабиного Яру пульпа, вже у зворотному напрямку відкачувалася до кар'єрів цегельних заводів, а потім потрапляла до річки [[Сирець (річка)|Сирець]]. Водночас у Яру проектувалися та будувалися нові захисні споруди, зокрема капітальна бетонна дамба. Частину пульпи, що вихлюпнулася на Куренівку, вже у затверділому стані повертали самоскидами назад, використовували для засипки Яру. Було збудовано нову капітальну дамбу 172 метри завдовжки і 25 метрів заввишки, тобто таку, яку передбачав первісний проект початку 50-х років. На гребені дамби висадили молоді [[тополя|тополі]]. До аварії безпосередньо під старою дамбою був прокладений газопровід низького тиску, що становив додаткову загрозу. Згідно з новим проектом, газопровід проклали просто на поверхні ґрунту. Для відводу води проклали водогін, в якому використали труби діаметром 100 см. Новий водогін міг перекачувати щосекунди 11 кубічних метрів води, тобто забезпечував надійну експлуатацію відрогів навіть за умов великої повені та тотальних злив.

[[13 березня]] [[2011]] року виповнилося 50 років від дня КуреневськоїКуренівської трагедії. На [[Лук'янівський цвинтар|Лук'янівському цвинтарі]] на ділянці № 34 (перший ряд) у пам'ять про цю подію встановлено пам'ятний знак у вигляді надгробка з написом: