Архітектура Візантійської імперії: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м →Використання античних архітектурних типів: вікіфікація |
м вікіфікація |
||
Рядок 1:
{{Візантійська культура}}
{{помилки}}
'''Архітектура Візантійської імперії'''
== Історія вивчення ==
Рядок 11:
[[Файл:Church of the Twelve Apostles, Thessaloniki, full.JPG|міні|ліворуч|120пкс|Церква дванадцяти апостолів, Салоніки. ]]
Вивчення архітектури Візантійської імперії розпочалось із значним запізненням в порівнянні з вивченням середньовічної архітектури західноєвропейських країн.
* [[Британія]] не мала оригінальних зразків візантійської архітектури і перебувала під довгим [[гіпноз]]ом досягнень національної [[Готика|готики]].
* В південній частині [[Іспанія|Іспанії]] були зразки візантійської архітектури, але її руїни, як і руїни доби давньоримської колонізації, не мали значного впливу на художню ситуацію в країні до зламу 19-20 ст.
* [[Німеччина]] наприкінці 19 ст. активно скуповувала пам'ятки середньовіччя в сусідніх країнах, бажаючи мати мистецькі скарби в музеях Берліна, гідні витримати порівняння з колекціями [[Париж]]а. Державні гроші були використані на придбання [[іконопис]]у і примітивів в провінціях Італії, пам'яток середньовіччя в Єгипті, Сирії і, особливо, в Туреччині, ісламська імперія якої розташувалась на історичних землях зниклої Візантійської імперії. В межах зборів середньовічного мистецтва взагалі в Туреччині почали купувати і пам'ятки мистецтва Візантії, абсолютно не потрібні в мусульманській країні. Так в Берлін потрапили уламки скульптур, [[кераміка]], портретні [[погруддя]] доби згасання і кризи античної цивілізації, [[рельєф]]и, низка старовинних [[Надгробок|надгробків]], середньовічні [[Капітель|капітелі]] і [[Архітектура|архітектурні]] уламки
* Не найкращим був і стан з вивчення культури Візантії і в [[Російська імперія|Російській імперії]], де цими проблемами наприкінці 19 ст. опікувалась мале число російських [[Наука|науковців]] і [[колекціонер]]ів. Оригінальні архітектурні споруди Візантії опинились у віддалених від російських столиць провінційних містах (
Пильну увагу приділяли лише зборам старовинних ікон, де ще не розрізняли суто візантійські зразки від зразків грецьких островів, Італії, Балкан і майстерень Київської Руси-України, виконаних під впливом здобутків візантійських майстрів. Невелика кількість архітектурних уламків і капітелей була придбана зі збірок Російського археологічного інституту в [[Стамбул]]і
На запізніле вивчення культури Візантії в Європі вплинули негативні інвективи [[Вольтер]]а, котрий всю культуру середньовіччя безпідставно вважав [[варвар]]ською і жахливою
До 19 ст. більшість пам'яток Візантії на мусульманських територіях була знищена, пограбована, вивезена в інші країни, втратила історичні корені і [[провенанс]]. Частина споруд втратила історичні імена і отримала нові
Рятівні заходи прийшли досить пізно, коли шлях розвитку візантійської архітектури і мистецтва можна було окреслити лише пунктиром.
Рядок 28:
== Видання про середньовіччя ==
Важливим свідоцтвом зацікавленості в Європі у вивченні проблем і наслідків середніх віків були періодичні видання. Першими подібними виданнями були «Живописні і романтичні подорожі», тобто [[альбом]]и з замальовками західноєвропейських [[собор]]ів і [[Замок|замків]], з описами архітектури і окремих антикварних речей. Тематику альбомів наслідували важливі для науки видання наукових журналів «Археологія», яке розпочали в Британії, де інтерес до середньовіччя пережив на початку 19 ст. чергове піднесення
Періодичне видання російською «Византийский временник» було засноване лише [[1894]] року видатним російським візантиністом академіком [[Василевський Василь Григорович|Василем Григоровичем Василевським]] і журнал видавався у [[Санкт-Петербург|Санкт-Петербурзі]]. Це запізнення в порівнянні з Британією та Францією майже на 70 років.
До [[1916]] року вийшло 22 томи об'ємом в середньому по 800 сторінок кожний. В цей період у журналі, крім власне історичних, було багато текстів, присвячених релігійним питанням, а особливо історичному та духовному зв'язку між Візантією та Київською Руссю.<ref>http://byzantinorossica.org.ru/arv/arv/bibliography_Vizantiiskii_vremennik_list.php</ref>Під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] процес видання журналу був перерваний. З [[1915]] до [[1928]] року головним редактором був інший відомий візантиніст [[Успенський Федір Іванович|Федір Іванович Успенський]]. В цей період вийшло лише три тонкі випуски журналу — у [[1922]], [[1925]] та [[1927]] роках. У [[1928]] році Ф. І. Успенський помер і журнал був закритий через незацікавленість в історії допереворотного періоду [[1917]]
[[1947]] року журнал відроджений, і його головним редактором став [[Космінський Євгеній Олексійович|Євгеній Олексійович Космінській]]. Нумерацію томів журналу почали з нуля, ніби видання до цього не існувало (!). В цей час журнал відійшов від релігійної тематики та, як заявлено в передмові до першого випуску, сконцентрувався на проблемах внутрішньої історії Візантії — економічної, соціальної, адміністративної.<ref>Византийский временник. Том 1. От редакции. 1947 г.</ref> Але на видання чатувала сталінська [[цензура]], яка вирізала ідеологічно неприпустимі статті або взагалі [[Конфіскація|конфіскувала]] з бібліотек [[СРСР]] окремі числа наукового [[журнал]]у.
Не найкращим був і стан збереження візантійських пам'яток на теріторії [[СРСР]]. Згідно '''радянського циркуляру від [[1928]] року''' формально дотримувались хронологічного принципу
== Використання античних архітектурних типів ==
Рядок 57:
{{main|Церква святої Ірини}}
[[Файл:Jahrbuch MZK Band 03 - Gewölbesystem - Fig 05 S.Sergios zu Constantinopel.jpg|міні|праворуч|150пкс|План церкви Сергія і Вакха. ]]
В 6 ст.
Будівництво отримало поштовх для розвитку. З ініціативи імперського уряду розпочато будівництво нових храмів, фортець, палаців в столиці, відновлювали старі і зміцнювали і закладали нові міста і порти. В столиці вибудували сорок нових цистерн для збереження питної води на випадок облоги, зміцніли фортечні мури. Про це сповіщав офіційний історіограф імператора Прокопій в трактаті «Про споруди»<ref>Лихачева В. «Искусство византии 6-15 веков», Ленинград, «Искусство», 1986, с. 42</ref>.
Купольні споруди стануть головувати в візантійській архітектурі з 6 ст.
Зовнішньо візантійська архітектура цього періоду справляла враження важкої, суворої маси. Її мури викладали з кам'яних брил та вузької червоної цегли, що чергувалась із товстими шарами розчину. Зовнішні мури споруд не тинькували.
Рядок 74:
</gallery>
Першим п'ятибанним храмом Візантії вважають [[Церква Дванадцяти апостолів|церкву Святих апостолів]] в Константинополі. Церква давно поруйнована, але свого часу вразила візантійців і відвідувачів столиці, що відбилося в спробах повторити її план і об'єми. Серед численних місцевих повторів
В другій половині 9 століття візантійський престол у кривавих сутичках здобув Василій І (
Значно менше пощастило світським спорудам столиці. Найзначущими серед них були імператорські палаци, розташовані між морським узбережжям, іподромом та храмом Святої Софії. Колись вони обіймали площу в 600 000 кв.м. Тут були як житлові приміщення для імператора та його родини і дітей, так і приміщення для варти і казарми, численні зали для візитерів та аудієнцій, [[Кухня|кухні]], надвірні [[Церква|церкви]] і [[Каплиця|каплиці]], внутрішні дворики і [[сад]]и. Споруд було декілька і їх розмежовували навіть окремі вулиці. В комплексі споруд виділяли склади і майстерні, особливо для імператорських [[Ткацтво|ткачів]] і [[Ремесло|ремісників]]. Бурхливі політичні події, запекла боротьба за владу і психопати-володарі сприяли постійним перебудовам комплексу. Розкопки на території колишніх [[палац]]ів проведені лише в [[1930]]-х рр., де знайшли лише архітектурні уламки та [[Мозаїка|мозаїки]] підлог, особливо мозаїки так званого Хризотриклініума. Про декор деяких приміщень і колишні мозаїки (на Халкських воротах, парадному порталу імператорського палацу) відомо лише зі стародавніх описів.
Рядок 88:
[[Файл:Hagia Sophia Theodosius 2007 007.jpg|міні|праворуч|200пкс|Архітектурні уламки базиліки імператора Феодосія ІІ. Сучасна музеєфікація.]]
Перший храм, що відігравав роль головного в столиці, вибудували за імператора Констянтина І на площі [[Августейон]]<ref>''Хронография [[Феофан Исповедник|Феофана]]'', год 5816 / 316</ref>. В історичних джерелах з цього приводу є розбіжності. Сократ Схоластик відносив перший храм до правління імператора Константина II. В період з 360 до 380
По придушенню повстання «Ніка» імператор Юстиніан І (
На будівництві працювало до 10 000 осіб щоденно. Використали найкращі будівельні матеріали (
Висота Софійського собору
== Візантійська архітектура доби іконоборства ==
Розвиток архітектури не припинився і в тривожну добу іконоборства. Він йшов шляхом пошуків нових різновидів хрестово-купольних споруд. Частина цих храмів або перебудована пізніше, або зруйнована.
Серед них
<gallery>
Рядок 111:
Храмове будівництво стримували як [[землетрус]]и, так і війни з арабами та слов'янами. Тому будівельні матеріали використовували для збільшення та зміцнення фортечних мурів навколо Константинополя та для [[ремонт]]ів постраждалих від [[землетрус]]ів церков св. Ірини та храму св. Софії.
== Церква в Дере-Агзи і Чернігів ==
[[Файл:Церква в Дере-Агзи, 9 століття, план.jpg|міні|праворуч|200пкс|Церква в Дере-Агзи, 9 століття, план.]]
До візантійських церков, що випадково знайдені, але давно втратили власне історичне ім'я, належить церква в Дере-Агзи на півдні Малої Азії. [[Храм]] давно втратив не тільки ім'я, але і [[декор]] та всі [[дах]]и. Збереженість стін дозволила виміряти розміри та відтворити поземний план споруди. Церква була 21 метр завширшки та 39 метрів довжиною. В центрі
Дослідників пам'ятки архітектури здивували довершеність плану, виважене рішення хрестово-купольної композиції, збагачене на сході видовженим тричастинним [[вівтар]]ем, а на заході
Незвичною сторінкою споруди в Дере-Агзи були дві гранчасті і центричні прибудови на південому та на північному фасадах. Це вказівка на ранній етап побудови малоазійського храму, коли за церемоніалом для нехрещених неофітів виділяли окреме приміщення
Початок кам'яного будівництва візантійського зразка в Київській Руси-Україні датують останніми десятиліттями 10 століття<ref>Комеч А. И. «Древнерусское зодчество конца 10-начала 12 вв.» М., «Наука», 1987, с.133</ref>. [[Спасо-Преображенський собор (Чернігів)|Спасо-Преображенський собор в місті Чернігів]] почали будувати за наказом князя Мстислава Володимировича, коли той на недогий період не поступався впливовістю київському узурпатору, відомому як [[Ярослав Мудрий]]. В рік смерті чернігівського князя (
Це також доводило, що церковна культура і архітектура Київської Руси-України були складовою частиною візантійської архітектури і суто поєднаною з культурою Європи на рівних.
Рядок 139:
</gallery>
== Зразки 10-12 ст
[[Файл:Cathédrale de Laon.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Ланський собор]], Франція. [[Довжина собору 110,5 м]]]]
[[Файл:BodrumCamii20070529 01.jpg|міні|праворуч|200пкс|
Рядок 147:
[[Файл:Vitrail cathedrale bourges 4.JPG|міні|праворуч|200пкс|Собор в місті Бурж, вітражі.]]
Тривалий розвиток хрестово-купольної архітектури у 7-8 століттях н. е. став головувати, а згодом витіснив із візантійської архітектури [[Базиліка|базиліку]] як тип. Хрестово-купольна архітектура стала єдино сприйнятою, практично обов'язковою. В цьому теж був відбиток давнього відходу візантійського мистецтва від античних прототипів, подолання античного спадку, як то було в [[живопис]]у і, досить послідовно, в візантійській [[Скульптура|скульптурі]].
На ранніх етапах розвитку візантійської архітектури будівничі і замовники мало звертали уваги на [[фасад]]и споруд, переносячи всю силу вражень на інтер'єри храмів, прикрашених кольоровими [[мармур]]ами, коштовними металами, [[мозаїка]]ми, тканинами тощо. Візантійська архітектура 10-12 ст. практично відмовилась від величних споруд, а типові храми не перебільшують в довжину 30-39 метрів. Так, візантійський історик [[Михайло Псьол]] вважав церкву св. Георгія в Манганах надто великою, тоді як її довжина досягала лише 30 метрів. Зменшення храмових розмірів пояснюють замовами окремих монастирів, окремих феодалів у власних маєтках, релігійними громадами міського кварталу, провінційного міста чи села. Нарешті стали звертати увагу і на зовнішні фасади храмів. Фасади почали відігравати власну роль, вони більш пов'язані з композицією храму, їм притаманна пластичність, ритмична побудова, котра віддзеркалювала внутрішню побудову споруди. В архітектурі виокремлюються місцеві школи
Дослідники помітили, що монументальна храмова архітектура навіть в Константинополі не мала нових принципових рішень в першій половині 12 століття<ref>«Культура Візантии, вторая половина 7-12 веков», М., «Наука», 1989, с.501-502</ref>. Гордовиті візантійці не помічають значних і позитивних зрушень в романській архітектурі [[Франція|Франції]] і [[Іспанія|Іспанії]], нічому у них не вчаться. Візантійську архітектуру практично неможливо зарахувати до [[Романський стиль|романської архітектури]] (настільки вона особиста і орієнтована на власні стародавні зразки), тоді як романика у Франції логічно перейде в величну [[Готика|готику]]. Колишні західноєвропейські учні у Візантії
В візантійських провінційних містах практично неможливо знайти собори, де б могло розміститися усе місто. Навпаки, все місто спокійно могло розміститись в головному готичному соборі провінційної Франції, бо '''гнучка готична система (
<gallery>
Файл:Paris Notre-Dame cathedral interior nave east 01a.jpg|Собор Паризької Богоматері, головна нава висотою 33,7 м.
Рядок 174:
[[Файл:Hosios Loukas Katholikon (sanctuary vault, conch of the apse) 02.jpg|міні|праворуч|200пкс|Монастир Осіос-Лукас, залишки візантйських мозаїк.]]
В 11-12 століттях Візантія перейшла в добу розвинених феодальних відносин. Завершувалось формування великих земельних володінь як [[Феодалізм|феодалів]], так і візантійських [[монастир]]ів<ref>Лихачева В, «Искусство Византии 4-15 веков», Ленинград, «Искусство», 1986, с. 134</ref>. [[Рабовласництво]] зберігається, але його витісняє закріпачення селян і частки рабів. В державі смута, візантійські імператори намагаються утримати владу і проводять низку реформ, спрямованих на зміцнення власної влади<ref>Лихачева В, «Искусство Византии 4-15 веков», Ленинград, «Искусство», 1986, с. 134</ref>, хоча це не завжди спрацьовує, не допомагає. Так, історіограф і [[письменник]] [[Михайло Пселл]](
В 11-12 століттях іде нова хвиля підкорення мистецтва Візантії церквою, бо ускладнилось богослужіння через запеклі богословські дискусії. [[1054]] року пройшов остаточний розкол між східними і західними церквами на православну та католицьку гілки<ref>Лихачева В, «Искусство Византии 4-15 веков», Ленинград, «Искусство», 1986, с. 137</ref>. Візантія обрала православну, а її богослужіння помітно відрізняється від католицького. Ці настанови і примушують віддзеркалювати в творах візантійських митців.
Столичний Константинополь ще залишається центром з помітною будівельною активністю. Перш за все це монастирське будівництво. Кожний із патріархів, заступаючи на престол, починав будівництво нового [[монастир]]я, котрий підтримує все власне життя. Так, Михайло Керуларій заснував монастир власного патрона
В 11 столітті виникає і типова схема розбудови монастиря візантійського зразка. Це комплекс споруд сакрального, господарчого і житлового призначення. Територію облямовували фортечні мури з брамою і вежами. Монастир мав відокремлювати чернецтво від грішного світу. Вхідна бара була одна, котру зачиняли на ніч і відкривали лише вранці. Головував на території кафолікон
Чим більшим був монастир, тим відповідно більшим і складним за архітектурою був його головний храм, як [[Осіос-Лукас]] в Фокіді. Він вибудований [[1011]] року за наказом імператора Василя ІІ Болгаробойця в пам'ять перемог над болгарами.
<gallery>
Файл:HosiosLukas.jpg|Монастир Осіос-Лукас, загальний вигдяд
Рядок 189:
Файл:Όσιος Λουκάς 4.JPG|
</gallery>
Головний храм монастиря [[Осіос-Лукас]] в Фокіді хрестово-купольний, але видовжений за віссю схід
[[Імператор]] Мануїл Комнін [[1150]] року наказав вибудувати новий [[палац]] (Влахернський), але подалі від старого Великого, біля фортечних мурів, котрі спускались до затоки Золотий Ріг<ref>Лихачева В, «Искусство Византии 4-15 веков», Ленинград, «Искусство», 1986, с.
== Плани церкви Хора ==
Рядок 220:
[[Файл:Софія Київська план 2-го поверха за М. Кресального.jpg|міні|праворуч|200пкс|Софія Київська, план 2-го поверха. ]]
[[Файл:Frescos from St. Sophia Church in Ohrid 035.JPG|міні|праворуч|200пкс|Євхаристія апостолів. фреска в соборі міста [[Охрид]]. [[Республіка Македонія]]]]
Характерною особливістю 11-12 ст. були досить широкі зв'язки Візантійської імперії з іншими державами, особливо з Грузією, Сербією, Півднем Італії, Венецією, Київською Руссю.
До кола візантійських споруд слід віднести і Софійський собор в Києві. В той період точилася гостра боротьба культури низового народу з культурою феодально-церковною<ref>Кресальний М. Й. «Софійський заповідник у Києві», 1960, с. 15</ref>, провідниками якої були місцеві князі і візантійське священство. Створенню Софійського собору передувала [[Десятинна церква]], зведена за князя Володимира у [[989]]
Збільшення міста і вірян спонукало до побудови нового і більшого храму. Його вибудували на шляху від Золотих воріт до князівського центру і помешканням (палацу) міста Володимира.
Показовою для візантійської споруди долею може служити Софійський собор в Києві. Запрошені майстри не відрізнялись новаціями в архітектурі, тому збільшення храму досягнуто лише за рахунок збільшення нав, їх п'ять. Не дуже відрізнявся Софійський собор ні композицією, ні розмірами. Це хрестово-купольний храм з хорами для князя і наближених до нього осіб та прибудованими зовнішніми галереями. Ширина центральної нави сім з половиною (7,5) метрів, котру перетинає [[трансепт]] того ж розміру. Перехрестя нав перекрито банею не круглої, а параболічної форми з внутрішнім діаметром сім з половиною (7,5) метрів. Найбільша висота первісного храму від підлоги до зеніту досягала 29 метрів<ref>Кресальний М. Й. «Софійський заповідник у Києві», 1960, с. 73</ref>. Тобто, Софійський собор в Києві не надто відрізнявся розмірами від типового храму Візантії тої доби. Як і Десятинну церкву, з трьох боків собор оточили відкритими одноповерховими галереями.
Прорахунки будівничих і нестача їх освіти під час будівництва викликали необхідність зміцнення споруди, котра пішла тріщинами. Мури Софійського храму зміцнили системою піварок ([[аркбутан]]ів). Дослідники в 20 ст. пояснили це малою глибиною закладання підмурків собору та нерівномірністю осаду готової споруди<ref>Кресальний М. Й. «Софійський заповідник у Києві», 1960, с. 87</ref>.Кресальний М. Й. зауважив, що первісні фасади собору дійшли до середини 20 ст. дуже зміненими, практично невпізнаними через [[Пожежа|пожежі]], перебудови і руйнації, через які пройшов собор. Руйнації і перебудови мали місце і всередині споруди. Так, в 17 ст. завалилася трипрорізна арка, котра замикала західну частину планового хреста, котру так і не відбудували (
Достеменно невідомо, як саме князь і князівське оточення піднімались на хори. Можливо, первісно існував окремий перехід до собору із палацу, який не збережено. Це типова візантійська система зв'язку храму з палацом володаря, яку мали наслідувати і київські князі. Згодом вибудували сходові вежі. Південо-західна вежа вбудована в кут між південною галереєю та нартексом. Поряд з нею колись обладнали невелику прямокутну хрещальню, прикрашену [[стінопис]]ами. Пізньою за часом побудови була північно-західна сходова вежа на хори. Вона асиметрична і за розташуванням на фасаді(
При Софійському соборі був створений центр літописання, а також перша в столиці [[бібліотека]]. Протягом багатьох років Софійський собор був місцем поховання київських князів і митрополитів створеної тоді київської митрополії.
Рядок 236:
* [[1054]] року тут поховали фундатора собору Ярослава Мудрого.
* [[1093]] року тут поховали його сина Всеволода та онука Ростислава Всеволодовича
* [[1125]]
* [[1154]]
== Архітектурний консерватизм ідей ==
Хрестово-купольна архітектура Візантійської імперії абсолютно відмовилась від античної ордерної системи<ref> «Всеобщая история искусств», т 2. М., «Искусство», 1960, с. 54</ref>. Важкі маси візантійської архітектури та її важкі опори не підкорені раціональному ордерному ладу. Тектоніка візантійського храму має власну логіку, але сполучає різні елементи і різні масштаби цих елементів. Втрачене і співвідношення архітектури з масштабом реальної людини, яким відрізнілась архітектура Стародавньої Греції. Вплив на людину зберігався, але це вплив підкорення, відриву від реальності заради спорідненості з небом і Богом, спорідненості з вічністю і заради обіцянки вічного життя після смерті.
З 13 століття пошуки нового і творче продовження найкращих здобутків власної архітектури практично припинилось. Візантійська архітектура перейшла в період довгої [[Стагнація|стагнації]]. Іноді до неї додають запозичені елементи, але вони не змінюють сутність консервативних підходів і форм. Наприкінці існування Східної Римської імперії ця галузь візантійського мистецтва приречена до постійних повторів вже давно вироблених образів і форм.
Рядок 272:
* [[Монастир Дафні]]
* [[Церква Хора]]
* [[Спасо-Преображенський собор (Чернігів)]]
* [[Малий Влахернський палац]]
* [[Мистецтво Візантії]]
Рядок 282:
* [[Комеч Олексій Ілліч]]
* [[Реставрація (мистецтво)]]
* [[Середньовічна культура]]
* [[Романський стиль]]
* [[Неоготика]]
|