Національний інститут імені Оссолінських: відмінності між версіями

Частина польських працівників-поляків Інституту Оссолінських (на чолі з останнім польським директором бібліотеки [[Мечислав Гембарович|Мечиславом Ґембаровичем]]) 1946 року не виїхали до Польщі, а залишилися працювати в [[Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника НАН України|ЛНБ ім. В. Стефаника]].

Своєю присутністю у Львові Ґембарович прагнув по можливості маніфестувати «історично польський» характер Львова й [[Галичина|Галичини]]. Для галицьких українців така постава була неприйнятною. Не відкидаючи наукового доробку Ґембаровича як авторитетного мистецтвознавця, українські інтелігенти Львова прагнули дистанціюватися від людини, яка, на їхню думку, позбавила Львів частини його культурних надбань і сповідувала реваншистські погляди стосовно Галичини. Саме тому колишній директор та інші давні польські працівники бібліотеки Оссолінських відчували після 1946 соціальну ізоляцію <ref>[http://www.lsl.lviv.ua/data/history/holyk.doc ''Роман Голик.'' Легенда львівського Оссолінеуму: постаті, видання та соціальна роль бібліотеки Оссолінських в уявленнях галичан ХІХ–ХХ ст. // Сайт ЛНБ ім. Стефаника]</ref>.