Національний інститут імені Оссолінських: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 7:
[[1817]] - [[Граф (титул)|граф]] [[Юзеф Максиміліан Оссолінський]] заснував у [[Львів|Львові]], в приміщенні колишнього монастиря сестер ордену кармеліток черевичкових приватну бібліотеку, фонди якої налічували книги з колекцій графів Любомирських, Скарбків, Сапег і інших приватних збірок. У [[1827]] році на основі бібліотеки створено польське науково-дослідницьке товариство «Оссолінеум», або «Інститут Оссолінських». В австро-угорський період товариство стало центром польського наукового життя подібно до українського [[НТШ]].
На початку першої радянської окупації [[1939]] року Інститут Оссолінських був закритий. У грудні 1939 замість [[Мечислав Ґембарович|Мечислава Ґембаровича]] новим директором призначено польського комуніста [[Єжи Борейша|Єжи Борейшу]].
Під час німецької окупації (1941-1944) на основі фондів Оссолінеума, об'єднаного з Бібліотекою Баворовських (нині - відділ мистецтв [[Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника НАН України|ЛНБ ім. В.Стефаника]]) створили Державну бібліотеку Львова ({{lang-de|Staatsbibliothek Lemberg}}), а частину колекції перевезли до [[Краків|Кракова]]. Керівником бібліотеки став [[Мечислав Ґембарович|Мечислав Ґембарович]]. За період до повторного заняття Львова радянськими військами в липні 1944 років, він намагався вберегти від знищення збірки Оссолінеуму.
Рядок 17:
Частина польських працівників Інституту Оссолінських (на чолі з останнім польським директором бібліотеки [[Мечислав Гембарович|Мечиславом Ґембаровичем]]) 1946 року не виїхали до Польщі, а залишилися працювати в [[Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника НАН України|ЛНБ ім. В.Стефаника]].
Своєю присутністю у Львові Ґембарович прагнув по можливості маніфестувати «історично польський» характер Львова й Галичини. Для галицьких українців така постава була неприйнятною. Не відкидаючи наукового доробку Ґембаровича як авторитетного мистецтвознавця, українські інтелігенти Львова прагнули дистанціюватися від людини, яка, на їхню думку, позбавила Львів частини його культурних надбань і сповідувала реваншистські погляди стосовно Галичини. Саме тому директор та інші давні польські працівники бібліотеки Оссолінських відчували після 1946 соціальну ізоляцію <ref>[http://www.lsl.lviv.ua/data/history/holyk.doc ''Роман Голик.'' Легенда львівського Оссолінеуму: постаті, видання та соціальна роль бібліотеки Оссолінських в уявленнях галичан ХІХ–ХХ ст. // Сайт ЛНБ ім. Стефаника]</ref>.
== Примітки ==
| |||