Іваничі: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
AHbot (обговорення | внесок) м заміна прапорців відповідно до Special:Diff/14961600 |
Немає опису редагування |
||
Рядок 35:
}}
'''Іва́ничі''' — [[селище міського типу]] в [[Україна|Україні]], центр [[Іваничівський район|Іваничівського району]] [[Волинська область|Волинської області]]. Розташоване на південному заході області. Населення 7 183
== Історія ==
Рядок 46:
Іваничівській селищній раді підпорядковані населені пункти Долинка і Романівна [3,212]. Чисельність населення селища становить близько 7,1 тис. чоловік. Площа, згідно з матеріалами про визначеннямеж селища, становить 605 га. Територія Іванич була заселена здавна. На околиці селища виявлено поселення доби бронзи (II тис. до н. е.), де знайдено крем'яні ножі, кам'яну сокиру, посуд [6, 16]. Село Володимирського повіту Порицької волості, 31 кілометр від Володимира на південь, при малому ставі і річці, '''притоці річки Луги''' [7], як свідчать археологічні дані, виникло вже у той час, коли навколишні землі увійшли до складу Київської держави. Назва ж села дозволяє більшконкретизувати час його виникнення — це епоха повного утвердження християнства в побуті волинян — XI–XII століття, а то й пізніше. Перша згадка про Іваничі в історичних документах належить до 1545року, коли Волинська земля входила до складу Великого князівства Литовського.
Пов'язана ця згадка з роботою урядової комісії, що розглядала скаргу про стягнення мита власниками деяких сільських маєтків на торгових шляхах Луцького та Володимирського повітів [5, 249]. У цей період село не було великим і належало родині волинських землян Іваницьких. У 1545 році Іваничі належали до Ходора, в 1570 році до Лаврина Іваницького, а в 1583 — до вдови '''Лаврина Іваницького''' [7]. Наприкінці 16 століття власник Іванич сплачував податки за 15 домів, 6 городників та вітряний млин. Але менш як за сто років кількість домів зросла майже вдвічі. Подружжя '''Богушевишів-Іваницьких''' належало до відомого шляхетського волинського роду, знаного своєю доброчинністю та щедрими вкладами в православні храми. Відомо, що син Іваницьких — Лазар Іваницький — обіймав посаду володимирського міського судді, і зокрема, його ім'я фіксується серед суддів князя Острозького. Онук Лаврентія і син Лазаря — '''Матвій Іваницький''' — був володимирським коморником та володимирським міським писарем. Його сестра Федора (в інших джерелах Тереза) стала дружиною власника сусідніх маєтностей шляхтича '''Григорія Киселя Низкиницького''' і матір'ю відомого політичного діяча Адама Киселя. Інший син Лаврентія та МотрониІваницьких Гаврило, володимирський підстароста, покровительствував социаністам, як і онуки Матвій, Павло, Товій та невістка Федора Чапличівна були вже не православними, а социаністами. В Іваничах під їхнім патронатом діяла потужна социаністська община.
Павло Іваницький набув відомості як протестантський письменник [1, 123]. Від перших власників — землянського роду Іваницьких, в селі залишилась на околиці Загребелля збудована ними дерев'яна церква, рукописне Євангеліє 17 ст., пам'ятковий хрест з чашею та ікона Благовіщення Пресвятої Богородиці. Хрест з чашею та ікона на початку XX століття з Іванич були перевезені до Володимирського хранилища старожитностей. Іваничівська '''ікона Благовіщення Пресвятої Богородиці''' (1579 р.) сьогодні знаходиться в експозиції Харківського художнього музею [4, 52]. Дерев'яний різьблений хрест у срібній оправі, датований 1576 роком, єнайбільш раннім з усіх досі відомих українських різьблених хрестів і знаходиться в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві [8].В 17 столітті Іваничі переходять до Красницьких, від них до Чацьких, власників сусіднього містечка Порицьк. У цей період деякі зміни в житті селян були викликані не так зміною господарів, як проведенням неподалік села державного кордону.
Після входження Волині внаслідок розподілу Польщі д оскладу Російської імперії, кордон з Австро-Угорщиною пройшов по річці Буг, яка отримала додаток '''«Західний»''' до назви, та по сухопутному рубежевіз колишнім Белзьким воєводством. Близькість кордону по-різному відображалася на долі села: це і контрабанда товарів, і допомога тим, хто тікав від кріпацтва (адже за кордоном в Австро-Угорщині воно було ліквідованераніше). У 1861 році, на час звільнення селян від кріпацтва в Російській імперії, в селі Іваничі налічувалося 67 дворів. Після реформи в Іваничах швидко наростають зміни. Ще не остаточно викуплені земельні наділи селяни почалиділити між своїми дітьми, тому кількість садиб у селі росте. Колишній власницький маєток (фільварок) було розділенона частини і розпродано. Більшість його ділянок викупили чеські колоністи, які організували тут взірцеву рільничу господарку. Іваничі на початку XX століття — значне село, що нараховувало понад 168 садиб, а жителів понад тисячу. В селі була парафыяльна школа, два млини — водяний і вітряк, влаштовано ставки для розведення риби. На початку Першої світової війни до Іванич було прокладено залізничну лінію, яка з'єднала село з містом Володимир-Волинський і в той час мала стратегічне значення. Цю роботу виконував спеціальний військовий залізничний батальйон з Росії разом з навколишніми селянами. Одразу, коли залізниця почала функціонувати, Іваничі були захоплені австро-німецькими військами, що перебували тут до кінця 1918 року. Селище ввійшло до складу Волинського округу, утвореного з центром у Володимирі-Волинському.
Внаслідок боїв, які відбувалися влітку 1915 року між російськими та австро-німецькими військами, село було дуже зруйноване[3, 216]. В кінці 1915 року залізничну гілку з Іванич було проведено до Сокаля і з'єднано з напрямком до Львова. Завдяки цьому німецький підприємець Рутман у 1916 році споруджує в селі лісопильний завод, основна продукція якого залізницею вивозилась на Захід: в Австрію та Німеччину. З утворенням у Володимирі комітету [[Українські січові стрільці|Українських січових стрільців]], а згодом Окружної шкільної Ради, що керували українськими приватними школами, Іваничі потрапляють у сферу їхньої культурно-просвітницької діяльності. Приміщення залізничного вокзалу споруджено у 1915 році. Воно було дерев'яне і мало дерев'яний перехід через колії. У приміщенні вокзалу в 1919 році розташовувався штаб '''13-ї сотні [[Українська Галицька Армія|Української Галицької Армії]]'''. Сотня вела складні бої з польськими військами, сили яких суттєво переважали. Побачивши, що не вдасться утримати приміщення, оскільки багато стрільців було вбито, командир дав наказ на відступ у напрямку села Ляхів (тепер Старосілля). Потім сотня переправилась через Буг і з'єдналась з основними силами Українських Січових Стрільців у місті Сокалі [2, 5]. Теперішнє муроване приміщення станції збудували поляки в 1925–1926 роках.
Рядок 82:
=== Друковані ЗМІ ===
* Газета
== Клімат
* Клімат Іванич
</ref>. Середньорічна температура повітря становить 7,4 °С, найнижча вона у [[Січень|січні]] (мінус 4,9 °С), найвища — в [[Липень|липні]] (18,0 °С)<ref name="Клімат">[[селище міського типу|дані Володимира-Волинського на сайті]][[Україна|«www.meteoprog.ua»]]
</ref>.
| |||