Неоплатонізм: відмінності між версіями

Неоплатоніки конструювали вчення про [[ієрархія|ієрархічність]] будови [[дійсність|Дійсності]]. Основою [[буття]] є [[бог|божественне]] (але безособове, на відміну від прийнятого у [[християнство|християнстві]]). «Єдине» як остання підстава існування будь-якого буття. Все інше існує, як і Єдине, вічно, тому питання про походження всього замінюється в неоплатонізмі питанням про залежність одного буття від іншого. В цьому розумінні «Єдине» шляхом поступового послаблення в низхідному порядку обумовлює «[[розум]]», потім «[[душа|душу]]», «Космос», «[[матерія|матерію]]» (під якою, як і у [[Платон]]а, розуміється небуття). Чуттєвий світ у неоплатоніків — це єдність ідей розуму, душі та матерії. Цей світ протяжний, тривалий, неістинний. Душа людини неречовинна, безтілесна, вона пов'язана не тільки з тілом, а й з божественною душею. Мета земного [[життя]] — звільнення від тілесності, чуттєвості через вдосконалення морального життя і наступного після смерті злиття з божеством. Саме в неоплатонізмі вперше проводиться ідея тріадичного, низхідного розвитку будь-якого предмета, навіть [[Бог]]а. Це перебування в собі — вихід з себе — повернення в себе. Найбільш детально цю ідею опрацював Прокл, тому його визнано християнською церквою святим.