Поляки в Україні: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 25:
Перша хвиля польської колонізації була пов'язана із загарбанням у XIV ст. Галицько-Волинського князівства. Полонізації цього регіону сприяло створення у 1275 р. римо-католицької єпархії з архієпископом у [[Галич]]і (з 1412 р. у [[Львів|Львові]]) та єпископствами у [[Перемишль|Перемишлі]], [[Холм]]і й [[Володимир-Волинський|Володимир-Волинському]] (з 1428 р. у [[Луцьк]]у) і щедре обдарування латинського духовенства та чернечих чиновників земельними наділами.
З середини XVI ст. посилилось переселення селян і міської бідноти із східних районів Жешувського, Келецького, Краківського і особливо Люблінського воєводств на західноукраїнські землі, що було спричинене наявністю «свобод», та ослабленням Речі
У XVII—XVIII ст. після Люблінської унії збільшилася кількість переселенців з центральних районів Польщі, Мазовії і частково Мазурського Поозер'я. З часу Люблінської унії лише у Києві налічувалось 6 тис. польських [[жовнір]]ів.
Рядок 39:
[[Файл:1989_pl.jpg|міні|праворуч|300пкс|Розселення поляків на території України за даними перепису 1989 р.]]
[[Файл:2001_pl.jpg|міні|праворуч|300пкс|Розселення поляків на території України за даними перепису 2001 р.]]
Наприкінці XVIII ст. в усій Правобережній Україні налічувалось близько 350 тис. поляків. У цей період вони становили більшість серед
Відчутного удару зазнало польське населення України після поразки [[Польське повстання 1830-1831|повстання 1830—1831]] рр. Царський уряд [[конфіскація|конфіскував]] маєтки польських поміщиків — учасників повстанського руху. Було вжито ряд [[репресії|репресивних]] заходів до польської [[освіта|освіти]] та [[культура|культури]]. Таким чином у 30-40-х рр. XIX ст поляки на правобережжі з панівної нації перетворилися на соціально пригнічений [[етнос]], який у подальшому помітно зменшився кількістю. Водночас чимало поляків, що втратили маєтки, поселилися у Києві, [[Одеса|Одесі]], [[Харків|Харкові]], [[Миколаїв|Миколаєві]] та ін. За переписом 1897 року їх кількість становила 1,6% населення України (без західних земель).
| |||